Справа № 374/20/13-ц Головуючий у І інстанції Потапенко А.В.
Провадження № 22-ц/780/3807/13 Доповідач у 2 інстанції Мережко М.В.
Категорія 44 30.07.2013
УХВАЛА
Іменем України
25 липня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :
Головуючого судді: Мережко М.В.,
Суддів: Суханової Є.М., Іванової І.В.,
при секретарі: Цицюрському А.М.
розглянула в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 31 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Ржищівська міська рада Київської області, Відділ містобудування, житлово-комунального господарства та роботи з об'єднання співвласників багатоквартирних будинків Ржищівської міської ради Київської області, Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Київоблгаз" в особі його Кагарлицької філії по експлуатації газового господарства про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та усунення порушень прав власності, відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2013 року позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_5, треті особи: Ржищівська міська рада Київської області, Відділ містобудування, житлово-комунального господарства та роботи з об'єднання співвласників багатоквартирних будинків Ржищівської міської ради Київської області, ПАТ по газопостачанню та газифікації „Київоблгаз" в особі його Кагарлицької філії по експлуатації газового господарства про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та усунення порушень прав власності, відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтовували тим, що згідно державного акта на право власності ОСОБА_2 був власником земельної ділянки площею 0,5563 га, що розташована по АДРЕСА_1. 19 жовтня 2012 року ОСОБА_2 поділив указану ділянку згідно державних актів на 3 частини: ділянка площею 0, 10 га, власник ОСОБА_2; ділянка площею 0, 10 га, власник ОСОБА_3; ділянка площею 0, 3563 га, власник ОСОБА_4 При розподілі ділянок та встановленні меж були виявлені факти самовільно зайнятої території земельних ділянок позивачів, а також порушені їх права власності з боку власника суміжної ділянки - ОСОБА_5, а саме: самовільно, без згоди позивачів встановив паркан на 1, 4 м. від межі на території земельних ділянок позивачів, довжиною 62, 59 м., таким чином незаконно привласнив собі значну їх частину; самовільно, без згоди позивачів у листопаді - грудні 2011 року при будівлі погребу викопав котлован, частина якого знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_4, при цьому були зрізані 3 дерева посаджені позивачем; самовільно, без згоди і письмової заяви позивачів здійснив підключення до газової гілки, прокладеної на земельній ділянці ОСОБА_2 для забезпечення його (відповідача) будинку газопостачанням, яку було прокладено за кошти позивача, при цьому діаметр труби не було збільшено, у зв'язку з чим, тиск газу зменшився і в зимовий період у його будинку постійно не працював котел, температура зменшувалась до 7 градусів, що викликало хвороби; самовільно встановив на земельній ділянці ОСОБА_4 8 металевих опор висотою 3 м. для підтримки газопроводу довжиною 30 м., чим зменшив указану ділянку позивача на 58 кв.м. і унеможливив її користування; самовільно, без дозволу ОСОБА_2 для підтримки газопроводу довжиною 28 м. уздовж його будинку встановив 8 опор, які були безпосередньо встановлені на стіні будинку, що призвело до руйнації споруди.
Позивачі просили зобов'язати відповідача усунута перешкоди у користуванні земельними ділянками, площею 0, 356 га, що належить ОСОБА_4 та площею 0, 10 га, що належить ОСОБА_3, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом вчинення наступних дій:
- перенести паркан на відстань 1,4 метра по межі земельних ділянок, відповідно до зведеного плану суміжних земельних ділянок та експертного висновку по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2;
- звільнити земельну ділянку площею 0, 356 га, що належить ОСОБА_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від частини погребу відповідача, яка на ній розташована;
- звільнити земельну ділянку площею 0, 356 га, що належить ОСОБА_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від газових опор і повітряної лінії газопостачання.
Також позивачі просили суд зобов'язати відповідача усунути порушення прав власності в користуванні будинком, що належить ОСОБА_2, який знаходиться по АДРЕСА_1, шляхом вчинення наступних дій:
- звільнити стіни будинку, що належить ОСОБА_2, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 від газових опор і газової труби;
- стягнути з ОСОБА_5 користь позивачів 8 000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, судові витрати та грошові кошти в розмірі 4 500 грн., понесені при проведенні експертних досліджень.
Ухвалою судці Ржищівського міського суду Київської області від 17 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.
Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 31 травня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4. просить скасувати рішення Ржищівського міського суду Київської області від 31 травня 2013 року та ухвалити нове рішення, про задоволення їх позовних вимог у повному обсязі, з підстав порушення норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.
Судом встановлено, що що згідно договору дарування земельної ділянки від 29 листопада 2003 року ОСОБА_4 від імені ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 30 га, що розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 170).
Згідно із договором дарування земельної ділянки від 29 листопада 2003 року ОСОБА_4 від імені ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2 домоволодінню загальною площею 46, 9 кв.м. АДРЕСА_1 (а.с. 171).
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії КВ №054827, що виданий 15 липня 2004 року ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 0, 5563 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (а.с. 8).
07 липня 2012 року для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 на ім'я позивача ОСОБА_2 видано три державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯМ 965996, серії ЯМ 965997, серії ЯМ 965998, на ділянки площею 0, 10 га, 0, 10 га та 0, 3563 га відповідно (а.с. 9-11).
Згідно із договором дарування земельної ділянки від 19 жовтня 2012 року позивач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0, 10 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (а.с. 101).
Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 19 жовтня 2012 року позивач ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0, 3563 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (а.с. 100).
Судом встановлено, що відповідно до оглянутої у судовому засіданні справи №2-124/12 вбачається, що згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 9 лютого 2004 року (а.с. 86-87), витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 20 серпня 2012 року (а.с. 88) позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 46, 9 кв.м.
Згідно із державним актом на право приватної власності на землю серії Р2 №420454, що виданий 13 травня 2003 року відповідач ОСОБА_5 є власником суміжної із позивачами земельної ділянки площею 0, 0793 га для ведення особистого селянського господарства у м. Ржищів (а.с. 60).
Рішенням виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області від 29 вересня 2003 року №221 (а.с. 174) ОСОБА_5 дозволено будівництво індивідуального житлового будинку та господарських споруд у АДРЕСА_2
Відповідно до технічної документації на будівництво індивідуального житлового будинку (а.с. 175, 176) та технічного паспорта від 5 лютого 2013 року (а.с. 177-185) індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_2 належить ОСОБА_5, у тому числі погріб «В».
Так, згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів .
Згідно із ч. 1 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Частина 1 ст. 321 ЦК України встановлює, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправо позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними; види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
Частина 2 ст. 152 ЗК України встановлює, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Згідно із роз'яснень, що викладені у абз. 2, 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. З ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Суд першої інстанції оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов до вірного висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивачів про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, оскільки вони не відповідають ст. ст. 57-59 ЦПК України.
Обґрунтовуючи вищевказані позовні вимоги, позивачі посилаються на акт комісії Ржищівської міської ради Київської області від 23 листопада 2011 року, акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 1 листопада 2012 року та зведений план ділянок в м. Ржищів по вул. Пролетарській, висновок №046-СЗ/12 експертного будівельно-технічного дослідження від 7 грудня 2012 року.
Згідно із акту комісії Ржищівської міської ради Київської області від 23 листопада
2012 року вбачається, що під час виїзного засідання з розгляду заяви ОСОБА_2 комісія встановила, що відповідно до державного акта серії КВ №054827 від 15 липня 2004 року, виданого гр. ОСОБА_2 в точці «Г» плану меж земельної ділянки відстань становить 2, 62 м., але при обмірі було встановлено відстань в розмірі 4 м.; комісії не вдалось виділити земельні ділянки в натурі на місцевості кожному із суміжних землевласників, через відсутність правовстановлюючих документів на земельні ділянки; комісія рекомендувала гр. ОСОБА_2 для уточнення меж земельних ділянок по АДРЕСА_1 звернутись до землевпорядної організації (а.с. 12).
Проте даний акт вірно не прийнятий до уваги судом як належний і допустимий доказ, оскільки він не містить належної і достатньої інформації щодо предмета доказування, складений за відсутності ОСОБА_5 без проведення відповідних замірів спірних земельних ділянок та виділення їх в натурі на місцевості, в ньому відсутні висновки про фактичний розмір земельної ділянки відповідача та збільшення її площі за рахунок земель позивачів, а також відсутні докази переміщення відповідачем паркану в бік земель позивачів. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачі з липня року є власниками земельних ділянок, згідно виданих державних актів на право власності на земельні ділянки з іншою площею та конфігурацією цих ділянок на відміну державного акта серії КВ №054827 від 15 липня 2004 року, що розглядався комісією.
Відповідно до акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 01 листопада 2012 року та доданого до нього зведеного плану ділянок у м. Ржищів по вул. Пролетарська вбачається, що в ході винесення меж земельних ділянок, які знаходяться в АДРЕСА_2 площею 0, 10 га наданій ОСОБА_3 та площею 0, 3563 га наданій ОСОБА_2, в натурі (на місцевості) виявилось, що огорожа суміжного землекористувача ОСОБА_5 з північної сторони його земельної ділянки накладається на земельні ділянку ОСОБА_2 на 2 м., аз південної сторони на земельну ділянку ОСОБА_3 на 1,4 м. Власником суміжної земельної ділянки ОСОБА_5 претензій до існуючих меж не заявлено через його відсутність при винесенні меж. Межові знаки пред'явлені та передані на зберігання ОСОБА_2, ОСОБА_3 Площа земельної ділянки, фактично прихоплена суміжним землекористувачем ОСОБА_5 становить 0, 0104 га (а.с. 16, 16 зворот).
Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за № 391/17686 визначено механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.
Пунктом 3.12 Інструкції передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур'єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію та повідомлення.
Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.
Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.
Позивачами не надано до суду доказів, які б підтвердили, що вони діяли згідно вищезазначеного порядку. Позивачі та виконавці не повідомили відповідача, який є суміжним землевласником з приводу робіт по винесенню меж земельних ділянок в натурі та про закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі. Натомість в указаному акті прийомки-передачі межових знаків не зазначено про належне повідомлення ОСОБА_5 й зазначено, що власником суміжної земельної ділянки ОСОБА_5 претензій до існуючих меж не заявлено через його відсутність при винесенні меж (а.с. 16 зворот).
Як вбачається зі змісту висновку №046-СЗ/12 експертного будівельно-технічного дослідження від 07 грудня 2012 року встановлено порушення меж земельних ділянок ОСОБА_5 відносно сусідніх земельних ділянок, що належать ОСОБА_4, ОСОБА_3 по АДРЕСА_2, про що детально описано в дослідницькій частині та зображені на схемах в додатках №1, №2, №3 до висновку (а.с. 17-22).
Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідгно із ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до пп. 6.1, 6.4 Інструкції „Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень", затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 січня 1998 року №53/5 основними завданнями земельно- технічної експертизи, зокрема, є: визначення фактичного землекористування земельними ділянками; визначення відповідності фактичного землекористування, а також порушень меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів на ці земельні ділянки та вимог нормативно-правових актів; визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об'єктів відносно меж земельних ділянок правовстановлювальним документам та технічній документації із землеустрою та землекористування. Для вирішення питань земельно-технічної експертизи експерту необхідно надати правовстановлювальну та технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку.
Згідно із ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» та п. 1.8 Інструкції „Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень" експертизи та дослідження проводяться фахівцями, які мають відповідну вишу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності і внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів.
Пунктом 4.4 Положення „Про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 9 серпня 2005 року №86/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 серпня 2005 року №882/11162 передбачено, що кваліфікація судового експерта фахівцям, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, присвоюється згідно з переліком основних видів судових експертиз та експертних спеціальностей, за яким присвоюється кваліфікація судового експерта фахівцям, що не працюють у державних спеціалізованих установах.
Згідно із зазначеного переліку основних видів судових експертиз та експертних спеціальностей, за яким присвоюється кваліфікація судового експерта фахівцям, що не працюють у державних спеціалізованих установах до земельно-технічної експертизи віднесена експертна спеціальність - 10.7 «Розподіл земель та визначення порядку користування ділянками».
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» встановлено, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Судово-експертна діяльність також може здійснюватись на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також громадянами за разовими договорами. Видача ліцензій та атестація судових експертів з числа працівників підприємницьких структур та громадян здійснюється Міністерством юстиції України або Міністерством охорони здоров'я України відповідно до їх повноважень. У випадках, коли проведення експертизи доручається працівникові підприємницької структури, яка має ліцензію на здійснення судово-експертної діяльності, суд повинен перевірити, чи є у спеціаліста свідоцтво про присвоєння йому кваліфікації судового експерта за відповідною спеціальністю.
Ураховуючи наведені положення законодавства та зазначені роз'яснення, суд першої інстанції вірно не бере до уваги висновок №046-СЗ/12 експертного будівельно-технічного дослідження від 07 грудня 2012 року та додатки до нього, оскільки вони згідно поданих позивачами свідоцтв складені експертом, що має кваліфікацію судового експерта лише із кваліфікацією оцінювача із спеціальністю «Оцінка нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості), у тому числі експертна грошова оцінка земельних ділянок» (а.с. 23, 24) та не має свідоцтва із кваліфікації судового експерта з відповідної спеціальності, зокрема, 10.7 «Розподіл земель та визначення порядку користування ділянками», що необхідна для вирішення питань, віднесених до земельно-технічної експертизи.
Крім того, судом першої інстанції було неодноразово роз'яснено особам, які беруть участь у справі відповідно до ст. 10, 60, 143 ЦПК України їх право на заяву про призначення відповідної судової експертизи, однак вказані особи указаним правом не скористались.
Суд першої інстанції відповідно до вимог ст. ст. 58, 59 ЦПК України вірно не бере до уваги висновок відділу Держкомзему у м. Ржищів Київської області №120264/02-25 від 10 серпня 2012 року (а.с. 15) про наявні обмеження (обтяження) на використання земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 на підтвердження факту порушення майнових прав позивачів, оскільки даний висновок не містить інформації щодо предмета доказування. Крім того, термін дії висновку сплив зі зміною власника.
Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку щодо ненадання позивачами жодних належних та допустимих доказів порушення меж земельних ділянок, що належать позивачам зі сторони відповідача ОСОБА_5 як власника суміжної земельної ділянки.
Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до п.п. 4, 14, 30 Тимчасового положення «Про організацію газифікації будинків, що належать громадянам на праві особистої власності на території Української РСР», затверджене Міністерством житлово-комунального господарства УРСР 23 листопада 1989 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) до побудованого за рахунок коштів громадян тупикового «ушнтого газопроводу можуть підключитись інші споживачі при дотриманні умов вказаних в п. 30 цього Положення, а саме: узгодження місця підключення з підприємством газового господарства, якщо після підключення інших абонентів газопостачання основного замовника не погіршилось, оплаті пайової частини вартості монтажу ділянки газопроводу загального газокористування.
Відповідно до п.п. 1.4.3, 1.4.4 Правил безпеки систем газопостачання України, затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) від 1 жовтня 1997 р. № 254 (далі - Правила безпеки), відповідальність за технічний стан і безпечну експлуатацію об'єктів, указаних у п. 1.1.2 цих Правил, а також побутових газових приладів і апаратів, димових і вентиляційних каналів, ущільнень вводів підземних інженерних комунікацій в будинки і будівлі покладається на їх власників; відповідальність за справний стан і безпечне користування газовими приладами і апаратами, що встановлені в житлових будинках державного фонду, покладається на квартиронаймачів, а в квартирах і житлових будинках, що належать громадянам на правах особистої власності, - на їх власників.
Докази того, що в результаті користування відповідачем газом погіршилось газопостачання житлового будинку позивача ОСОБА_2 та внаслідок улаштування газопроводу та газових опор, що призвело до руйнації зазначеного будинку, в справі відсутні.
Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про звільнення земельної ділянки площею 0, 356 га, що належить ОСОБА_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від частини погребу відповідача, яка на ній розташована, оскільки ці позовні вимоги не ґрунтуються на законі та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, тобто є недоведеними згідно ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про відмову позивачам в стягненні з відповідача моральної шкоди, оскільки позивачами не надано доказів, що неправомірними діями відповідача, їм було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршення стану здоров'я.
Колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає, що суд прешої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 303 ,307, 308, 313-315, 317,319, ЦПК України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 31 травня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: