АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Апеляційне провадження №22-ц/796/5994/13 Головуючий в 1 інстанції - Васалатій К.А.
Доповідач - Желепа О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Заришняк Г.М., Рубан С.М.
при секретарі Кацідим В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 березня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, третя особа: Генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Михайлина Любомир Павлович про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, посилаючись на наступні обставини. З 05.10.2010 р. він працював у відповідача - Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник на посаді ст. наукового співробітника відділу науково-методичної та аналітичної діяльності, а з 12.10.2011 р. - заст. начальника відділу науково-екскурсійної діяльності.
26.11.2012 р. його було звільнено із посади заст. начальника відділу науково-екскурсійної діяльності Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП.
Позивач вважає таке звільнення незаконним, так як новий штатний розпис від 01.10.2012 р. мав ту саму кількість штатних одиниць, що і штатний розпис від 01.07.2012 р. а також і штатний розпис, що діяв до 01.07.2012 р., тобто звільняючи його відповідач належно не повідомив позивачу підстави скорочення.
Посилався на те, що наказом відповідача № 050 від 04.09.2012 р. «Про введення в дію організаційної структури Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника», попередній наказ № 047 від 29.08.2012 р. був визнаний таким, що втратив свою чинність. Таким чином позивач вважає, що його скорочення є незаконним, оскільки підставу для скорочення позивача було визнано такою, що втратила силу, і позивач був звільнений з підстав, з якими відповідач не пов'язував звільнення.
Також позивач вказав, що відповідач надавши письмове попередження про звільнення позивача, у свою чергу запропонував останньому посаду контролера квитків науково-екскурсійного відділу екскурсійної роботи. Проте позивач не надав згоди на продовження роботи на запропонованій посаді, зазначивши, що він має відповідну освіту за фахом - інженер-механік, а також менеджер-економіст, а запропонована йому посада не відповідає його освіті. Тому просив суд поновити його на посаді заст. начальника відділу науково-екскурсійної діяльності Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника із 26.11.2012 р., стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі середнього заробітку, починаючи з 26.11.2012 р. та моральну шкоду у сумі 5000 грн., так як він зазнав моральних страждань у зв'язку із грубим порушенням відповідачем трудового законодавства та нервовим напруженням пов'язаним із пошуком роботи.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05.03.2013 року в задоволені позову ОСОБА_2 до Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, третя особа: Генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Михайлина Любомир Павлович про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилалася на те, що суд першої інстанції постановляючи рішення порушив норми матеріального та процесуального права. Суд порушив право позивача брати участь у справі через представника та не забезпечив здійснення принципу змагальності сторін, оскільки не дав змоги реалізувати позивачу свій обов'язок довести перед судом обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог. Це призвело до не можливості довести переконливість своїх претензій до відповідача. Суд прийняв рішення, яке є не обґрунтованим, не з'ясував повно і всебічно обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, порушив вимоги ст. 213 ЦПК України. Суд в своєму рішенні не навів мотивів відхилення доказів позивача та не навів мотивів визнання звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП Укриши законним. Висновок суду про те, що при звільненні у зв'язку із скороченням штату не було порушено вимоги ст. 42 КЗпП не відповідають дійсним обставинам справи, так як позивач мав переважне право на залишення на роботі, оскільки він має тривалий безперервний стаж роботи на даному підприємстві.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник доводи скарги підтримали.
Представники відповідачів проти доводів скарги заперечували.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до положень ст.42 Кодексу законів про працю України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби;
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п. 19 його постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів», розглядаючи трудовий спір, пов'язаний зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суд мав з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або ж власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
При цьому, мова іде про те, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакантні посади та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
Поняття кваліфікація як таке, що включає не лише освітній рівень працівника та стаж його роботи, а здатність виконувати особливі доручення, є оціночним та визначається залежно від встановлених судом обставин.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач з 05.10.2010 р. працював у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику на посаді ст. наукового співробітника відділу науково-методичної та аналітичної діяльності, а з 12.10.2011 р. був призначений заступником начальника відділу науково-екскурсійної діяльності у даному заповіднику.
24.09.2012 р. за підписом 3 особи по справі - ген. директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Михайлини Л.П. позивач отримав письмове попередження про звільнення із займаної посади. Позивачу було запропоновано посаду контролера квитків науково-екскурсійного відділу екскурсійної роботи, від якої той відмовився та не надав згоди на своє звільнення.
26.11.2012 р. позивача було звільнено із посади заст. начальника відділу науково-екскурсійної діяльності Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та скороченням чисельності працівників на п. 1 ст. 40 КЗпП на підставі наказу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника № 466-о.
Наказом № 050 від 04.09.2012 р. підписаного в.о. ген. директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Михайлини Л.П. було введено в дію «організаційну структуру Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника» з 01.09.2012 р. та було визнано таким, що втратив чинність наказ «Про введення в дію організаційної структури Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника» від 29.08.2012 р. № 047. При цьому даний наказ (зі слів сторін по справі) передбачав скорочення посади позивача у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та скороченням чисельності працівників.
Стаття 43 та п. 10 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачають попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на розірвання трудового договору з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації.
ОСОБА_2 не був членом профспілкової організації Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та профспілкові внески до ОППО працівників музеїв м. Києва із заробітної плати позивача не утримувалися.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача з займаної посади відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства. Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України 24 вересня 2012 року ОСОБА_2 було попереджено про наступне звільнення та запропоновано переведення на іншу роботу на даному підприємстві, від якої позивач відмовився.
Вищенаведені обставини, які суд вважав встановленими є доведеними.
Висновок суду про законність проведеного звільнення відповідає цим обставинам та вимогам закону .
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив право позивача брати участь у справі через представника та не забезпечив здійснення принципу змагальності сторін, оскільки не дав змоги реалізувати позивачу свій обов'язок довести перед судом обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, колегія суддів відхиляє, так як представник позивача не мав належних документів, які б посвідчували повноваження на здійснення представництва в суді. Крім того, всі обставини на які посилався позивач та його представник були досліджені та перевірені в ході розгляду справи в апеляційному суді.
Так, суд правильно встановив, що відбулися зміни в організації роботи відповідача, відповідно до яких посади заступників начальників відділів скорочувались, а вводились посади, які передбачали менші витрати на оплату праці працівників. При цьому суд правильно врахував, що робота позивачу була запропонована, від якої той відмовився, та не заперечував цього в ході апеляційного розгляду.
Доводи позивача та його представника з приводу наявності інших вакантних посад, які відповідали рівню освіти позивача та які не були йому запропоновані, ретельно перевірені в ході апеляційного розгляду та встановлено, що посада менеджера відділу громадського харчування та інженера з проектно-кошторисної роботи не були запропоновані, так як позивач не має відповідної освіти в галузі харчової промисловості та будівництва.
Ці посади, а також 2 посади інженера 1 категорії відділу комунікації -адміністративно-господарської служби мають встановлену посадовими інструкціями кваліфікаційну вимогу, а саме : повна вища освіта, відповідного напрямку, та стаж роботи за професією інженера-електроніка 2 категорії для магістра не менше 2 років, спеціаліста не менше трьох років.
Апеляційним судом встановлено, що таким вимогам, а також вимогам до посад інженера з проектно-кошторисної роботи та менеджера відділу громадського харчування позивач не відповідав.
Посилання представника позивача на те, що при звільнені були порушені вимоги ст. 42 КЗпП не відповідають дійсним обставинам справи, так як позивач не мав переважного права на залишення на роботі. Позивач лише з 05.10.2010 року почав працювати у відповідача та був звільнений 26.11.2012 року, тобто немає підстав вважати, що у ОСОБА_2 є тривалий безперервний стаж роботи в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, не перевірив та не витребував у відповідача докази на підтвердження обставин на які посилався позивач, як на підставу своїх позовних вимог, тобто, порушив вимоги ст. 213 ЦПК України, колегія суддів не приймає, так як вказана неповнота судового розгляду була усунута апеляційним судом. У відповідача були витребувані всі документи пов'язані з скорочення посади позивача у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та скороченням чисельності працівників, які були досліджені під час апеляційного розгляду справи.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 березня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: