АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Апеляційне провадження №22-ц/796/7760/13 Головуючий в 1 інстанції - Зінченко С.В.
Доповідач - Желепа О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2013 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Рейнарт І.М., Рубан С.М.
при секретарі Кацідим В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія», треті особи: ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції в м. Києві про визнання кредитного договору недійсним, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивачка звернулась до суду з даним позовом, в якому просила визнати недійсним кредитний договір №11/07-11-2005, що був укладений між нею та відповідачем 10.11.2005 року, посилаючись на те, що вказаний договір суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема статті 11 цього закону. Вказувала, що при підписанні договору їй не було повідомлено про сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, що є нечесною підприємницькою практикою, договір не містить зазначення дати видачі кредиту, або якщо кредит надаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту, умови дострокового розірвання договору. Виходячи з викладеного в позовній заяві просила суд визнати вказаний кредитний договір недійсним та застосувати відповідні наслідки недійсності правочину, а також визнати загальною сумою запозичень, яку позивач має повернути банку внаслідок недійсності правочину, суму коштів в розмірі 227250,00 гривень.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11.04.2013 року в задоволені позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія», треті особи: ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції в м. Києві про визнання кредитного договору недійсним - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В скарзі вказувала на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилалася на те, що суд дійшов хибного висновку про те, що умови кредитного договору відповідають нормам чинного законодавства та не порушують права сторони договору. Суд першої інстанції не проаналізував положення договору на предмет справедливості та збалансованості прав і обов'язків сторін. Також зазначила, що рішення суду є незаконним в частинні незалучення судом до участі у справі поручителя за кредитним договором Товариства з обмеженою відповідальністю «Некос-Ріелті», хоча судовим рішенням вирішені питання про їх права та обов`язки.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою га шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, яз яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, у відповідності до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справ та встановлено судом, що 10.11.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №11/07-11-2005. Вказаний договір підписано сторонами, дійсність підписів в судовому розгляді не оспорювалась.
Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача щодо невідповідності укладеного договору вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» в частині змісту договору та порядку його укладення і виконання, є необґрунтованими, безпідставними, надуманими та такими, що спростовуються матеріалами справи і дослідженими доказами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, так як він в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи та вимогам Закону.
Положеннями ЦК України визначено чіткий перелік підстав визнання правочину недійсним, проте, неправильне розуміння позивачем умов договору при його укладенні не є підставою для визнання правочину недійсним у цій частині.
Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не надав оцінки обставинам справи на предмет справедливості умов оспорюваного договору та не проаналізував положення договору на предмет справедливості та збалансованості прав і обов'язків сторін є безпідставними, оскільки відмовляючи в задоволені позову судом першої інстанції надано оцінку кредитному договору на предмет справедливості та збалансованості прав і обов'язків сторін відповідно до законодавства, що діяло на момент його укладення. А твердження позивача, як на підставу позовних вимог, а саме на положення статті 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 02.12.2012 року, якою встановлені більш детальні та суворі вимоги до порядку укладення і змісту кредитних договорів, суд правомірно не прийняв до уваги, оскільки відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду є незаконним в частинні незалучення судом до участі у справі поручителя за кредитним договором Товариства з обмеженою відповідальністю «Некос-Ріелті», хоча судове рішення у справі має пряме відношення до його прав та обов'язків, колегія суддів не приймає, оскільки в матеріалах справи відсутнє клопотання про залучення ТзОВ «Некос-Ріелті» до розгляду справи, а рішення суду про відмову в задоволені прозову про визнання недійсним кредитного договору не вплинуло на його права та обов'язки.
Обставини на які посилається позивач, як на підстави для задоволення апеляційної скарги, зокрема щодо несправедливості умов кредитного договору, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а його доводи щодо порушенням судом першої інстанції вищезазначених норм при відмові у визнанні недійсним кредитного договору не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених ЦК України, а тому колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи наведе суд першої інстанції правильно застосував вищенаведені норми матеріального права та дійшов висновку про відсутність правових підстав визнання недійсним кредитного договору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді: