Справа № 428/1086/13-ц
Провадження № 22ц/782/2944/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
Головуючого: Маляренко І.Б,.
Суддів: Борисова Є.А., Яреська А.В.
За участю секретаря: Веселова С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 червня 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошей у сумі 468219.20 грн., стягнення судового збору у розмірі 3441грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 1500 грн.,
В С Т А Н О В И Л А:
Оскаржуваним рішенням вищезазначені позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму безпідставно набутих грошей у розмірі 353000 грн., судовий збір у сумі 2594.24 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 1130.88 грн.
В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 червня 2013 року як такого, що не відповідає вимогам матеріального і цивільного процесуального права, і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідача, пояснення
осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і
обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню.
Так, статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути
законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,
повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно
з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,
підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
При цьому, враховуючи норми ст. ст. 27, 31 ЦПК України, позивач самостійно
визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 заявляв позов про стягнення
безпідставно набутих грошей у сумі 353000грн., отриманих ОСОБА_1 в якості
попередньої оплати за будівельні матеріали на підставі письмового договору купівлі-
продажу будівельних матеріалів № 78, укладеного 01.08.2008 року.
Суд першої інстанції встановив, що 01.08.2008 року між приватним
підприємцем ОСОБА_3 і ОСОБА_1 було укладено договір № 78, за яким
ОСОБА_1 як продавець передає ОСОБА_3 як покупцю будівельні матеріали, згідно із
специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору, покупець вносить передплату
продавцю у розмірі 353000 грн. (а.с.3)
Згідно із наявною в матеріалах справи розпискою (а.с.4), 03.08.2008 року гроші у сумі 353000 грн. ОСОБА_1 було отримано.
Суд першої інстанції послався на те, що зазначена сума відповідачем була
отримана, але він своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу не виконав, отже дана
грошова суму є безпідставно набутим майном і тому, в силу вимог ч.1 ст. 1212 ЦК України,
підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Проте погодитись з таким висновком суду не можна, виходячи з наступного.
Дійсно, відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або
зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа
зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частина 3 ст.1212 ЦК передбачає також низку випадків застосування положень
гл.83 ЦК до правовідносин, що виникають при захисті права власності, до договірних та
деяких інших видів зобов'язань. Зокрема, норми про повернення безпідставно набутого або збереженого майна застосовуються до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником з чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Як вбачається із змісту позовної заяви, саме посилаючись на п/п.3 п.1ч.1 даної
статті «повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні», ОСОБА_3 і просив
стягнути з ОСОБА_1 спірну суму.
Однак ні позивач, ні суд першої інстанції, задовольняючи позов, не взяли до уваги положень ст. 1215 ЦК України.
Стаття 1215 ЦК містить досить значний перелік видів "безповоротно втраченого" майна, яке, будучи придбаним без достатніх правових підстав, усе ж таки не підлягає поверненню. Це - заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб для існування.
Натомість, правило, встановлене п.2 ст. 1215 ЦК, має універсальний характер, хоча і відсилає до інших норм цивільного законодавства. Воно передбачає, що не підлягає
поверненню будь-яке інше (крім вказаного у п.1 ст.1215) майно, якщо це встановлено
законом. Наприклад, не підлягає поверненню майно, передане на виконання зобов'язання до настання строку виконання (ст.531 ЦК).
Тобто, передача майна в рахунок виконання зобов'язання до настання строку його
виконання не може розцінюватися як отримання неналежного, бо боржник, хоча і
достроково, але передає кредитору майно, тобто виконує свій обов'язок, який випливає із
договору або закону.
Відносини ж сторін, як уже зазначалось, врегульовано договором купівлі-продажу № 78 від 01.01.2008р.
Позивач, звернувшись до суду, послався на те, що гроші було передано ним
03.08.2008 року, а строк виконання зобов'язання відповідачем в силу вимог ст. 530 ЦК
України настав 21.11.2012 року.
За зазначених обставин у суду першої інстанції не було підстав для стягнення
спірної суми як безпідставно набутого майна.
Виходячи з вимог ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду
першої інстанції і ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального
права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно
застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не
застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307, 309,316 ЦПК України,
колегія суддів -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 червня 2013 року - скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошей у сумі 468219.20 грн., стягнення судового збору у розмірі 3441грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 1500 грн. - відмовити.
Рішення набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржене
шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: