Справа № 369/3766/13-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.
Провадження № 22-ц/780/4223/13 Доповідач у 2 інстанції Іванова І.В.
Категорія 24 26.07.2013
РІШЕННЯ
Іменем України
24 липня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого - Іванової І.В.,
суддів - Олійника В.І., Сліпченка О.І.
при секретарі - Власенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про стягнення страхового відшкодування,-
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що 29.09.2008 року між ним та ПАТ «Укрсоцбанк» був укладений Кредитний договір для придбання транспортного засобу.
29.09.2011 року між позивачем та СК «Арсенал Страхування» був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого виступали майнові інтереси Страхувальника (Вигодонабувача) пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем «Тойота», державний реєстраційний номер АІ 4777ВХ, який належить позивачеві на праві приватної власності.
Вигодонабувачем по даному договору страхування виступав ПАТ «Укрсоцбанк».
28.09.2012 року до вказаного договору страхування була укладена додаткова угода, якою, в тому числі, був визначений наступний період страхування з 29.09.2012 року по 28.09.2013 року.
Далі зазначив, що 10.10.2012 року автомобіль, який є предметом страхування було викрадено.
Про вказаний факт позивач відразу повідомив страховика та виконав усі необхідні обов'язки, визначені договором страхування.
18.12.2012 року між ним та СК «Арсенал Страхування» був підписаний договір про передачу права власності.
Вказаним договором страховик визнав, що подія, що мала місце 10.10.2012 року є страховим випадком та п. 2.1 даної угоди зобов'язався здійснити виплату страхового відшкодування на користь ПАТ «Укрсоцбанк».
Однак, 03.02.2013 року, страховик направив на його адресу лист, яким повідомив, що відмовляє у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з не виконанням вимоги п. 24.2.3 договору страхування.
Проте позивач зазначив, що до настання страхового випадку, страховик був проінформований про втрату у березні 2013 року свідоцтва про реєстрацію ТЗ та видачу дубліката, тому просив стягнути зі страхової компанії на користь ПАТ «Укрсоцбанк» страхове відшкодування у сумі 141965,75 грн.
В подальшому позивач змінив позовні вимоги та просив стягнути суму страхового відшкодування на свою користь, посилаючись на те, що якщо вигодонабувач відмовився від пред'явлення позову до страховика, страхувальник не позбавлений права на пред'явлення позову про виплату страхового відшкодування на свою користь на загальних підставах.
В запереченнях на позовну заяву ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» зазначає, що оскільки вигодонабувач не уповноважував позивача на такі вимоги, то останній не має права на одержання страхової виплати, тому є неналежним позивачем у позові про стягнення.
Крім того, відповідач зазначив, що позивач фактично подав страховику свідомо неправдиві відомості про предмет договору страхування, що відповідно до Закону України «Про страхування» є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Третя особа погодився із позицією позивача, підтримав позовні вимоги. При цьому заявив, що не відмовляється від свого права на отримання суми страхового відшкодування, а тому надав згоду позивачу вимагати в судовому порядку виконання умов договору добровільного страхування на користь третьої особи, тобто на його користь.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постановити нове, яким стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на його користь суму страхового відшкодування у розмірі 29549,64 грн. та у розмірі 112416, 11 грн., мотивуючи тим, що жодних порушень договору страхування не було допущено, він двічі проінформував страховика про втрату свідоцтва. Крім того, суд не врахував, що угода про передачу права власності від 18.12.2012 року є правомірною та обов'язковою до виконання, у тому числі зобов'язання страховика сплатити відповідну суму страхового відшкодування.
У запереченнях на скаргу ПАТ «СК «Арсенал Страхування» просить апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що право вимоги позивач може мати лише на підставі уповноваження його належним чином вигодо набувачем, тому він є неналежним позивачем у позові про стягнення страхової виплати.
Крім того, зазначив, що перше письмове повідомлення страхувальник направив страховику у ході розгляду його позову, по спливу 8 місяців після викрадення об'єкту страхування, тобто коли це повідомлення не мало ніякого правового сенсу.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання скарги, представника відповідача, який просить відхилити апеляційну скаргу, представника третьої особи, який погодився з доводами скарги та просить її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими Доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в задоволені позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судова колегія вважає, що зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повному обсязі.
Судом першої інстанції встановлено, що 29.09.2008 року між ОСОБА_2 та ІІАТ «Укрсоцбанк» був укладений Кредитний договір на купівлю автотранспортного засобу автомобіля марки Тоуоtа Ргаdо, 2008 р.в. Впродовж 2008-2012 року між позивачем та СТ «Арсенал Страхування» був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого виступали майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача) пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням зазначеного автомобіля «Тойота», -д.р.н. НОМЕР_2.
Вигодонабувачем по даному договору страхування виступав ПАТ «Укрсоцбанк».
28.09.2012 року до вказаного договору страхування була укладена додаткова угода якою, в тому числі, був визначений наступний період страхування з 29.09.2012 року по 28.09.2013 року. При цьому, було зазначено що автомобіль позивача належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_1.
Однак, 10.10.2012 року предмет страхування автомобіль позивача ОСОБА_2 був викрадений. По факту незаконного заволодіння транспортним засобом, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України була порушена кримінальна справа. Про вказаний факт позивачем було повідомлено відповідача і подано до страхової компанії заяву про настання події що має ознаки страхового випадку, при цьому серед документів наданих до «СК «Арсенал страхування» було подано інше свідоцтво про реєстрацію автомобіля, ніж те про яке було зазначено в додатковій угоді, а саме свідоцтво № САК 554738, яке ОСОБА_2 отримав у березні 2012 року замість втраченого та про що не повідомив страховика при укладенні додаткової угоди.
03.02.2013 року відповідач «СК «Арсенал страхування» відмовив у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з вказаною подією, посилаючись на порушення позивачем вимоги п. 24.2 3 договору страхування, оскільки останній не повідомив страховика про заміну реєстраційних документів.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при підписанні Додаткової угоди від 28.09.2012 р., було підтверджено що застрахований автомобіль належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_1, однак в дійсності на той, час він володів застрахованим ТЗ вже на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3, виданого 07.03.2012 року, тобто позивачем були надані неправдиві відомості щодо свідоцтва про реєстрацію застрахованого ТЗ, чим порушені умови договору страхування, а тому відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування є обґрунтованою.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них, що потягло порушення норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати
страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст.985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку. Зазначене положення міститься і в ст.3 Закону України «Про страхування» та ст.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За змістом наведених законів України випливає, що договір страхування надає право третій особі (вигодонабувачу) вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, хоча і не покладає на нього обов'язків останнього.
Суд першої інстанції, не звернув на вказане уваги, що призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.
Відповідно до ст.34 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 подав до суду позов, де просив стягнути завдану шкоду на користь банка. В подальшому змінив позовні вимоги та просив стягнути шкоду на свою користь.
В той же час залучений до участі у справі у якості третьої особи вигодонабувач ПАТ «Укрсоцбанк» відповідно до ст.34 ЦПК України самостійних позовних вимог в порядку передбаченому цивільним процесуальним законом не заявляв, зокрема в матеріалах справи відсутня відповідна позовна заява до страховика про стягнення на його користь страхової виплати.
Так, відповідно до п.27.15 договору добровільного страхування автотранспортних засобів, укладеного 29.09.2011 року між ПАТ «СК «Арсенал Страхування», ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк», страхове відшкодування сплачується на рахунок вигодонабувача для погашення заборгованості страхувальника за наданим йому вигодонабувачем кредиту (а.с.9).
Отже за умовами договору право на отримання коштів має саме вигодонабувач.
Як вище вказувалося, відповідно до положень ст.10,11,34 ЦПК України банк як вигодонабувач і третя особа мав заявити позовні вимоги, чого не зробив.
За таких обставин підстави для стягнення відшкодування на користь позивачу відсутні.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з інших викладених вище підстав.
Керуючись ст.ст. 309,314,316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове.
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про стягнення страхового відшкодування.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді :