Справа № 2-9/2008

Р І Ш Е Н НЯ

      І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

       18 липня   2008 року                                                       Лубенський міськрайонний суд

                                                                                                     Полтавської області

в складі головуючого судді -  Литвин М.М.

при секретарі - Гусак А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лубнах справу  за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ спільного майна подружжя, визначення порядку користування цим майном та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна , що є суб'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд ,-

     В С Т А Н О В И В :

            Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2. про визнання права власності на Ѕ спільного майна подружжя, визначення порядку користування цим майном мотивуючи свій позов тим, що 07.11.1998 року в м.Лубнах вона вступила в зареєстрований шлюб з відповідачем. Дітей від шлюбу не мають. Після реєстрації шлюбу вони проживали в м.Києві, навчались, працювали, отримували заробітну плату до весни 2005 року. Потім переїхали на постійне місце проживання в м.Лубни та вирішили побудувати автомийку для автотранспорту, для цього вони мали свої кошти.

ОСОБА_2 звернувся з заявою до місцевої ради з проханням виділити земельну ділянку для відповідного будівництва. Така земельна ділянка була виділена площею 1470 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 Відповідач уклав договір оренди даної земельної ділянки. На цій земельній ділянці вони почали будівництво на початку літа 2005 року. Будівництво проводилось своїми силами, своїми засобами, за свої кошти.

Будівництво закінчили восени 2005 року і рішенням міськвиконкому № 274 від 26.10.2005 року був затверджений акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництва в експлуатацію. Будівля автомийки в органах БТІ не зареєстрована.

Будували вказану будівлю разом, за спільні кошти, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, проживаючи разом, отже, вона є їх спільною сумісною власністю. ЇЇ вартість складає 95328 грн.

Крім того, під час спільного проживання, за спільні кошти набули і рухоме майно - обладнання, яке встановлене в приміщенні автомийки, а саме:

1.   Перегородний тент вартістю 400 грн;

2.   Світильники денного освітлення 8 шт вартістю 732 грн;

3.   З"єднувач швидкоз"ємний вартістю 429 грн;

4.   Насадка піноутворююча вартістю 270 грн.;

5.   Пилосос "Кьорхер" вартістю 2342 грн.;

6.   Апарат високого тиску з підігрівом вартістю 18300 грн.;

7.   Очисні системи на 2 пости вартістю 21167 грн.;

8.   Доповнювальний шланг вартістю 305 грн.;

9.   Компресор з розводкою вартістю 2083 грн.;

10. Комп"ютер (ноутбук Тшиба) вартістю 10200 грн.;

11. Сантехніка вартістю 700 грн.;

12. Боллер вартістю 1200 грн.

Таким чином, сторони при спільному подружньому проживанні набули майна на загальну суму 153546 грн.

Оскільки спільне майно являє собою цілісний майновий комплекс, користування ним можливе і ефективне лише єдиним цілим. Добровільно вирішити питання не можливо.

Прохає суд визнати за нею право власності на Ѕ частину будівлі мийки для автотранспорту, яка розташована в АДРЕСА_1 про поділ майна , що є суб'єктом права спільної сумісної власності подружжя також на Ѕ частину рухомого майна (обладнання) яке знаходиться в приміщення мийки для автотранспорту, за відповідачем визнати право власності на другу половину будівлі автомийки, а також на другу половину обладнання, що знаходиться в приміщенні автомийки, розташованої в АДРЕСА_1, Визначити порядок користування вказаним майном в порядку черговості, щомісячно згідно складеного графіка користування, будівлею та обладнанням автомийки,  стягнути з відповідача всі судові витрати.

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ майна , що є суб'єктом права спільної сумісної власності подружжя мотивуючи свій позов тим, він зареєстрував шлюб з відповідачкою 07.11.1998 р. Рішенням Лубенського міськрайонного суду від 31.03.2006 року шлюб між ними розірвано. В період шлюбу ними спільно було придбано майно, згоди про добровільний поділ якого вони не досягли, а саме:

1. Набір кухонних меблів "Агата" вартістю 1900 грн.;

2. Супутникова система вартістю 1500 грн.;

3. Праска "Ровента" вартістю 420 грн.;

4. Пилосос "Бош" вартістю 1500 грн.;

5. Пральна машина "Горенія" вартістю 2500 грн.;

6. Кухонна плита "горенія" вартістю 2300 грн.;

7. Радіотелефон "Панасонік" вартістю 800 грн.;

8. Домашній кінотеатр "ВВК" вартістю 1700 грн.;

9. Фотоапарат "Соні" вартістю 1500 грн.;

10. Диван вартістю 600 грн.;

11. Тумба під телевізор вартістю 400 грн.;

12. Комп"ютер "Тошіба" вартістю 5000 грн.;

Загальна вартість всього майна складає 20120  грн.

Крім того, позивачу особисто був подарований телевізор "Тошіба" (діагональ 29 дюймів) вартістю 4300 грн., який знаходиться в квартирі відповідачки за адресою АДРЕСА_2. Цей телевізор належить позивачу на праві особистої приватної власності, оскільки був набутий ним на підставі договору дарування. Відповідачка добровільно віддавати даний телевізор відмовляється.

Прохає суд розділити майно, що є об"єктом права спільної сумісної власності присудивши йому грошову компенсацію його частки у спільному майні, тобто Ѕ частину спільного майна, в сумі 10060 грн, стягнувши її з відповідачки на його користь, зобов"язати ОСОБА_1 повернути належний йому на праві особистої приватної власності телевізор "Тошиба" вартістю 4300 грн.

Позивач ОСОБА_2 також звертався до суду з додатковими позовними вимогами про визнання об"єктом права спільної сумісної власності на трикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право власності від 20.05.1993 року, поділити це майно, визнавши за ним право на частку в розмірі 1/8 частини.

Ухвалою суду від 18.07.2008 року дані позовні вимоги виділені в окреме провадження.

У судовому засіданні ОСОБА_1 в ході судового розгляду справи заявлений позов про визнання права власності на половину будівлі мийки для автотранспорту та половину обладнання і визначення порядку користування вищезазначеним майном підтримала. Позов ОСОБА_2. не визнавала, пояснюючи суду, що в період шлюбу вказане в позовній заяві майно вони не придбавали.

           ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги про поділ майна, що є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя підтримав, а позов ОСОБА_1 не визнавав, пояснюючи суду, що вказану автомийку за адресою АДРЕСА_1вони побудували за участю його брата ОСОБА_3. витрати якого на будівництво складають 36318 грн., а тому об"єктом спільної сумісної власності подружжя становить 35/100 частини нежитлової будівлі автомийки.

З”ясувавши обставини справи, заслухавши сторони, інших  учасників судового процесу, дослідивши докази, суд приходить до слідуючого:

За ст.368 Цивільного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 60 Сімейного Кодексу України  майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить  дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.69 Сімейного Кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Встановлено, що сторони  перебували у зареєстрованому шлюбі з  1998 року по 2006 рік. Неповнолітніх дітей від шлюбу вони не мають. Добровільно розділити спільне майно, яке вони придбали під час шлюбу сторони  не можуть.

Переїхавши на постійне місце проживання в м.Лубни вони вирішили побудувати автомийку для автотранспорту, для цього вони мали свої кошти.

ОСОБА_2 звернувся з заявою до місцевої ради з проханням виділити земельну ділянку для відповідного будівництва. Така земельна ділянка була виділена площею 1470 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 також уклав договір оренди даної земельної ділянки. На цій земельній ділянці вони почали будівництво на початку літа 2005 року. Будівництво закінчили восени 2005 року і рішенням міськвиконкому № 274 від 26.10.2005 року був затверджений акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництва в експлуатацію.

В матеріалах справи мається акт за № 274 від 26.10.2005 року державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об"єкту в експлуатацію, а саме: мийки автотранспорту по АДРЕСА_1.

Згідно довідки МБТІ від 03.02.2006 року № 78 право власності на нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 не зареєстровано.

Ч.2 ст. 331 ЦК України, нормами ЗУ "Про основи містобудування", ЗУ "Про архітектурну діяльність", Указу Президента України № 134 від 17.02.2003 року встановлено, що право власності на нерухоме майно виникає після його державної реєстрації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки в установленому законом порядку сторони не набули права власності на нежитлову будівлю автомийки по АДРЕСА_1 позовні вимоги в частині визнання права власності в певних частках  на вказану автомийку задоволенню не підлягають.

Що стосується позову в частині розподілу обладнання яке знаходиться в приміщенні автомийки, то позивачка суду  надала лише акт опису обладнання підписаний громадянами, що є єдиним документом в матеріалах справи, і при цьому відсутні будь-які товарні чеки, відповідна документація.

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_2. про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 не визнавала, якихось даних про наявність такого майна суду позивачем не надавалось.

Оскільки сторони по справі не надали ніяких документів про наявність обладнання та спільно придбаного майна подружжя, суду не можливо встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства та з'ясувати джерело і час його придбання.

А тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розподіл обладнання і визначення порядку користування, а ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя слід відмовити. 

Керуючись ст..ст. 60, 69 Сімейного Кодексу України, ч. 3 с. 368, ч. 2,3 ст. 325, ч. 2 ст. 331 ЦК України, ст..ст. 10, 11, 57, 60, 213-215   ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

           В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ спільного майна подружжя, визначення порядку користування цим майном та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна , що є суб'єктом права спільної сумісної власності подружжя відмовити за безпідставністю та не обгрунтованістю.

            Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області протягом  20 днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається на протязі 10 днів з дня проголошення рішення.   

Головуючий                                                                                             М.М.Литвин