Справа № 2- 234

2008р.

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ           УКРАЇНИ

 

8 жовтня 2008 року  Шосткинський  міськрайонний суд Сумської області в складі: 

 

головуючого    судді -                                              Євдокімової О.П.

за участю       секретаря судового засідання   -                             Кеня Т.М.

позивача  -                                                                ОСОБА_1

представника відповідача    -                                 Климова О.Ю.

третьої особи    -                                                      ОСОБА_2

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду Шосткинського міськрайонного суду справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Холдинг Дизайн»  про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

ВСТАНОВИВ  :

Позивач звернувся з зазначеним позовом до Шосткинського міськрайонного суду.

Свої позовні вимоги мотивує ти, що він знаходився в трудових відносинах з відповідачем. 9 липня 2007 року він звернувся до відповідача з заявою про надання йому щорічної відпустки з наступним звільненням.  Відповідач надав йому відпустку і звільнив його з роботи 17 липня 2007 року після закінчення відпустки. Вважає, що позивач звільнив його незаконно під час щорічної відпустки так як він  вважає, що має право на тривалішу відпустку за 2007 рік.

Під час судового розгляду справи позивач неодноразово доповнював свої позовні вимоги  та відмовився від позову  в частині поновлення його на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В остаточних позовних вимогах позивач просить :     

-   стягнути на його користь з відповідача 1383 грн.33 коп.  необґрунтовано невиплаченого заробітку та провести його індексацію і компенсацію на час виплати.

Мотивує свої вимоги тим, що відповідач надавав йому, без його відома, відпустки без збереження заробітної плати під час яких він фактично працював і довідався про це лише після звільнення. Тому вважає, що за всі ці відпуски без збереження заробітної плати, йому повинна бути виплачена середня заробітна плата. Крім цього він  під час екзаменаційної сесії у навчальному закладі за вимогою відповідача написав заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати з 1 лютого  по 13 лютого 2006 року та 15 лютого 2006 року. Вважає, що в цей період відповідач повинен  був надати йому оплачувану відпустку для його участі у складанні іспитів, а тому ця відпустка повинна бути також оплачена.

-  стягнути з відповідача на його користь  добові  у сумі 75 грн. та вартість проїзду в м. Київ у сумі 34 грн. 51 коп.

Мотивує це тим, що він  від'їздив у службове відрядження  25 грудня 2006 року в м. Суми, 16 березня 2006 року в м. Суми, 2 липня 2007 року в м. Київ надавши відповідачу фінансовий звіт про вказані відрядження, але до цього часу відповідач йому не виплатив  добові за ці дні та не відшкодував вартість проїзду до призначеного пункту.

-     стягнути з відповідача недоплачені йому виплат у сумі 467 грн. 53 коп.  що складаються з суми відпускних коштів і компенсацій за  невикористану відпустку  та провести їх індексацію та компенсацію  на момент виплати.

Дану вимогу мотивує тим, що відповідач значно занизив йому виплату вказаних коштів за рахунок  надання йому  відпусток без збереження заробітної плати, так як вважає, що за дані відпустки позивач повинен виплатити йому середній заробіток, то відповідно зростуть вказані ним кошти до зазначеної суми.

  - стягнути з відповідача  11 942 грн. 57 коп. середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку при звільненні провівши індексацію та компенсацію вказаних коштів на момент виплати.

Таку вимогу мотивує тим, що при його звільненні відповідач не виплатив йому зазначені в позові кошти , а тому  за увесь час затримки вказаних виплат, йому повинен бути виплачений середній заробіток в зазначеній ним сумі.

-        стягнути з відповідача компенсацію за відрив від звичайних занять в порядку передбаченого ст. 85 ЦПК України. Та завдану йому моральну шкоду у сумі 800 грн.

 

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, та пояснив, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах  останній, постійно порушував трудове законодавство, зокрема змусив піти його у відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами у лютому 2006 року  незважаючи на те, що він звертався з заявою про надання йому оплачуваної відпустки для участі в екзаменаційній сесії. 

Крім цього , незаконно надавав йому  відпустки без збереження заробітної плати не повідомивши його про це. Фактично в цей час він знаходився на роботі і виконував свої посадові обов'язки.  Загальна кількість вказаних відпусток за рік становить понад 15  календарних днів. Про те, що відповідач без його відому надавав йому у 2006 році  відпустки без збереження заробітної плати він дізнався лише після звільнення коли отримав довідку у пенсійному фонді.

Заробітну плату він отримував за ці місяці і розписувався в відомостях про отримання заробітної плати. На те що вона була значно меншою звернув увагу  і запитував про це у  головного бухгалтера та  керівника підприємства, але вони йому не пояснили, чому він отримував значно меншу заробітну плату.

З яких підстав він зазначив у позові, що дізнався про це лише після звільнення, коли в пенсійному фонді отримав довідку про сплату податків, пояснити відмовився і відмовився надавати пояснення, на підтримку свого позову, доки у судовому засіданні не будуть оглянуті письмові докази по справі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що «Холдинг- Дизайн» перебували з відповідачем у трудових відносинах. Позивач був призначений на роботу з 1 грудня 2005 року за переводом. За попереднім місцем роботи він не використав частину щорічної відпустки і не отримав за неї компенсацію, що дало йому право отримати щорічну відпустку у «Холдинг- Дизайн»  згідно графіку відпусток у лютому 2006 року. У цей період відповідач не погодився піти у відпустку згідно графіку відпусток, звернувшись до директора «Холдинг- Дизайн»  з заявою про надання йому  відпустки без збереження заробітної плати з 1 лютого по 13 лютого 2006 року та 15 лютого 2006 року. Ніякого примусу з боку керівника  на написання  заяви про надання  позивачу відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами не було. Позивач не повідомляв керівника про установчу сесію в цей час і не звертався до нього з заявою про надання йому оплачуваної відпустки для участі  у державних іспитах. Тому вважають що вимога позивача щодо виплати  йому за  цей час  середній заробіток безпідставна.

Крім цього позивач також безпідставно вимагає виплатити йому добові за час  перебування його у відрядженні та оплати проїзд до м. Київ, так як працівники підприємства відправляються у відрядження за наказом керівника. Так як  2 липня 2007 року позивач не відряджався у відрядження і не ставив керівництво до відома, що він приймав участь у судовому засіданні. Що стосується інших днів, то за дане відрядження йому виплачені добові і надано, згідно наказу відгул.

Також  позивач невірно обрахував робочий період роботи на підприємстві з 1 грудня 2006 року по 12 листопада 2007 року і помилково вважає, що йому не донараховано компенсація за 3 дні невикористаної відпустки так як він прийнятий на роботу з 1 грудня 2005 р.,  то робочий період  позивача, на  даному підприємстві, слід рахувати з 1 січня  2006 року по 17 липня 2007 року. А тому вся  сума компенсації йому виплачена і не підлягає доплаті.

 

Щодо пояснень позивача, що його без його відома йому надавалися відпустки без збереження заробітної плати, то вважають такі пояснення надуманими  і такими, якими позивач бажає ввести суд в оману. Так як на підприємстві склалося скрутне економічне становище і декілька місяців підприємство простоювало, то керівництво підприємства за угодою сторін надавало  працівникам підприємства відпустки без збереження заробітної плати. Такі ж відпустки - без збереження заробітної плати  за згодою сторін, отримав і позивач по справі. Надання  таких відпусток  не потребує заяви працівника а надаються за згодою сторін.

Також зазначили, що  позивач отримував заробітну плату  в місяці, коли надавалися йому ці відпустки, яка була значно нижчою від заробітної плати в за повний відпрацьований місяць, розписувався про це у розрахункових відомостях. Це доводить, що він знав  про ці відпустки і не заперечував проти них, так як жодного разу не звертався зі скаргами.

Так як вказані позови позивача надумані  просять суд відмовити йому у задоволенні вказаних позовів а також відмовити в задоволенні всіх інших позовів щодо компенсації та індексації всіх  зазначених позивачем сум.

Залучена до участі у справі, в якості третьої особи,  ОСОБА_2 вважає, що позов не підлягає задоволенню  так як він надуманий і не відповідає дійсним обставинам. Вона жодного разу не тиснула на позивача і не примушувала писати будь які заяви  на  відпустки. З заявою про надання відпустки для участі у екзаменаційній сесії позивач до неї не звертався і вона не знала  що у нього була установча сесія. Відповідач звернувся до неї з заявою про надання йому відпустки без збереження заробітної плати. В цей період він, згідно графіка відпусток, повинен  буй піти у щорічну відпустку, але від щорічної відпустки він відмовився в зв'язку з чим до графіка відпусток були внесені зміни.

Щодо інших відпусток без збереження заробітної плати за угодою сторін, то ці відпустки надавалися всім працівникам. Таку відпустку  вона запропонувала і позивачу  на яку він погодився. На роботу він в цей час не ходив і посадові обов'язки не виконував. В день коли потрібно було брати участь у судовому засіданні в господарському суді, то вона зв'язалася по телефону з позивачем і попросила його взяти участь у судовому засіданні на що він погодився  за умови, що йому буде надано відгул за цей день. Даний відгул йому було надано,  згідно наказу, відразу після відпустки. Всі дні, перебування позивача у відряджені,  оплачені підприємством відповідно до діючого законодавства.

 

Суд заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

1 грудня 2005 року позивач був прийнятий на роботу по переводу у «Холдинг- Дизайн»   (а.с. 11.)  За попереднім місцем роботи він не використав частину щорічної відпустки і не отримав за неї компенсації (а.с. 81). Зі слів позивача, з заявою до відповідача про надання йому цієї  невикористаної відпустки він не звертався.

Відповідно до ч. 3 ст. 9, ст. 24 Закону України “Про відпустки”, якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, частково не використав щорічну та додаткову відпустки  і не одержав компенсацію, то необхідний  для надання йому відпустки стаж обраховується з урахуванням часу, за який працівник не використав відпустку на попередньому місці роботи.

Згідно графіка відпусток на  2006 рік (а.с.65) ,затверджену наказом №220 від 30 грудня 2005 року(а.с.63), позивачу надано можливість використати вказане право.

З пояснень представника відповідача, Шилової І.М, які кожен окремо пояснили, що відповідачу було запропоновано піти у відпустку  у лютому 2006 року , але він відмовився від неї. Позивач у судовому засіданні пояснив, що з заявою про надання йому  цієї відпустки він до відповідача не звертався.

Відповідно до ст. 215, 216 Кодексу законів про працю України працівникам, які навчаються у вузах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва, надаються додаткові оплачувані відпустки.

Підставою для надання такої відпустки є довідка-виклик з вузу. У цій довідці вказано не тільки початок та закінчення сесії, але й продовження відпустки. Разом з довідкою-викликом з вузу працівник подає особисто заяву на ім'я керівника підприємства.

Під час огляду письмових доказів по справі  позивач пояснив, що він звернувся до відповідача з заявою про надання йому оплачуваної відпустки для участі у сесії для складання державних іспитів і відбув на сесію. Наказу про надання йому такої відпустки він не бачив. Коли він повернувся  з екзаменів, то відповідач примусила написати його заяву на відпустку  без збереження заробітної плати.

Доказів щодо звернення з заявою про надання йому додаткової оплачуваної відпустки, для участі у екзаменаційній сесії,  він не має, але вважає, що підтвердженням його позову є "довідка - підтвердження" видана навчальним закладом.

                При огляді у судовому засіданні  ксерокопії довідки - підтвердження (а.с. 190), на яку  посилається позивач, встановлено, що дана довідка не є належним доказом так як не завірена належним чином, а оригінал документу позивач надати не може. Крім цього у даній довідці відсутні підписи керівника та відтиск  печатки  підприємства, а також не представляється можливим  оглянути відтиск  печатки навчального закладу, а тому суд не може  прийняти дану довідку, як доказ.

                Інших доказів на підтвердження своїх вимог позивач не надав

                В свою чергу  керівник підприємства - ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що з зазначеною позивачем заявою він до неї не звертався, про участь у сесії її не повідомляв.  Він в цей час звертався до неї з заявою про надання йому відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами і вона пішла йому на зустріч і надала таку відпустку.

            Згідно наказу № 16 від 31,01,2006 року, про що зроблено запис в книзі реєстрації наказів підприємства (а.с. 213-274 ) і не оскаржують сторони,  відповідно до заяви позивача позивачу з 1  по 13 лютого 2006 року та 15 лютого 2006 року надана відпустка без збереження заробітної плати за сімейними обставинами, що було відмічено в табелі обліку робочого часу за лютий 2006 року  (а.с.105).

Відповідно до ст.  60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

          На підставі зазначеного,  суд не бачить правових підстав для  задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача середнього  заробітку  за  час знаходження його у відпустці без збереження заробітної плати з 1  по 13 та 15 лютого 2006 року.

 

Відповідно до ч.3 ст.84 КЗпП у разі простою підприємства (установи, організації) з не залежних від працівників причин власник або уповноважений ним орган (роботодавець) може у визначеному колективним договором порядку надавати відпустки без збереження або з частковим збереженням заробітної плати.

          За цих умов надання відпустки не ставиться у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в ній не входить до часу оплачуваного простою, якщо це передбачено колективним договором.

          Відповідно до додатку до колективного договору (а.с.310 ) передбачене надання відпусток без збереження заробітної плати за угодою сторін в разі простою підприємства.

          Судом встановлено, що відповідно до наказів від 3 квітня 2006 року № 52 (а.с.251-256), від 13 грудня 2006 року № 191(а.с.287), від 1 березня 2006 року № 33(а.с.258-263), працівникам підприємства, надавалися відпустки без збереження заробітної плати. Позивачу згідно цих наказів надані відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін, що було відмічено в табелі обліку робочого часу за березень 2006 року  (а.с.104),  квітень 2006 року  (а.с.103) і грудень 2006 (а.с.95). Відповідно до платіжної відомості (а.с.130,132,133,142,143), платіжних доручень та розпорядження поповнення карткових розрахунків (а.с.128,129,127,126,) розрахункових листків заробітної плати (а.с. 111,112,120). позивач отримав заробітну плату  з урахуванням  відпустки без збереження заробітної плати

          Свідок ОСОБА_3  у судовому засіданні пояснила, що  у 2006 році на підприємстві не було замовлень і нічим було виплачувати заробітну плату, тому  працівникам надавалися відпустки без збереження заробітної плати. Дане питання вирішувалося на нарадах і індивідуальних бесідах з працівниками. Такі відпустки отримував і позивач. Під час цих відпусток він не працював, а тому відповідно і мав менший заробіток. Позивач отримував заробітну плату за ці місяці, про що  розписувався  і жодного разу не звертався до неї з претензією щодо суми заробітку в ці місяці. Позивач дуже  уважно відносився до своєї заробітної плати і не  було такого випадку щоб він не помітив, або не звернув уваги на те, що він отримав меншу заробітну плату.

          Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кожна окремо пояснили, що позивач  дуже слідкував за своєю заробітною платою і не могло такого бути, щоб він не помітив, що йому виплатили меншу заробітну плату.

 

Суд не може прийняти до уваги посилання відповідача на виконання ним під час вказаних відпусток посадових обов'язків, що підтверджується перебування ним у відрядженні 25 грудня 2006 року в м. Суми,  і 16 березня 2006 року в м. Суми та складанням документів для участі у  вказаних справах.  Так як у судовому засіданні встановлено, що  за  перебування у відрядження під час  відпустки без збереження заробітної плати  позивачу надавалися   відгули згідно наказу (а.с250 ) коли він фактично не працював, а відповідно до табелю обліку робочого часу відмічено як "8" замість дня коли він їздив у відрядження, а в табелі відмічалося як "а"(а.с.104). Доказів, що позивач готував документи для участі у вказаних справах, та особисто відправляв їх до відповідних судів, саме під час відпустки, позивач у судове засідання не надав а  представник позивача та третя особа  категорично заперечують цей факт, пояснивши це тим, що цю роботу  на їхньому підприємстві виконує  секретар.

          Також в приписі Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю територіальної державної інспекції праці у Сумській області від 25 грудня 2007 року(а.с. 267) зазначено, що за скаргою ОСОБА_1 проведена перевірка підприємства,  згідно якої виявлено, що працівникам підприємства, в тому числі і ОСОБА_1 надавалися відпустки без збереження заробітної плати понад 15 календарних днів на рік.

          Будь яких інших доказів  на підтвердження свого позову в цій частині позивач не надав.

          Таким чином на підставі викладеного суд не вбачає  підстав для задоволення позову позивача щодо  стягнення з відповідача заробітної плати за час перебування його у зазначених ним у позові відпусках без збереження заробітної плати.

 

Згідно Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон затвердженої наказом N 59 Міністерства фінансів України від 13.03.98 року службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації (далі - підприємство) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.. Підприємство, що відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

 

          Відповідно до наказів № № 204, 42, про що зроблено відповідний запис у книзі реєстрації наказів, позивач відряджався у службове відрядження  25 грудня 2006 року в м. Суми та 16 березня 2006 року в м. Суми.

Статтею 121. КЗпП України передбачено, що працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Згідно  Постанови  Кабiнету Мiнiстрiв України від 23 квітня 1999 р. N 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" для працівників підприємств, установ і організацій всіх форм власності, для відряджень у межах України  установлена   гранична норма добових витрат  у сумі  25 гривень.

          Як пояснила свідок ОСОБА_3  на період відрядження позивача  сума добових виплат становила 25 грн. на добу. Позивачу  виплачені добові за вказані дні в сумі 50 грн. за що він поставив свій підпис в видатковому касовому  ордері.

          Відповідно до видаткового касового  ордеру(а.с. 266) позивачу виплачено за відрядження 50 грн.

          За таких обставин суд приходить до висновку, що добові позивачу за вказані відрядження  виплачені в повному обсязі.

          Що стосується позову щодо відрядження  2 липня 2007 року в м. Київ, то у судовому засіданні встановлено, що позивач дійсно приймав участь у даному судовому засіданні, але наказ про відрядження не видавався, про що свідчить відсутність реєстрації такого наказу в книзі реєстрації наказів(а.с.286). З пояснень представника відповідача вбачається, що  посвідчення про відрядження  йому не видавалося.

Згідно Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон  затвердженої наказом N 59 Міністерства фінансів України від 13.03.98 року при відрядженні працівника строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу.

Якщо відсутні відмітки в посвідченні про відрядження, то добові не виплачуються.

Позивач у судовому засіданні не довів, що йому видавалося посвідчення про відрядження і в ньому були відповідні відмітки, що давало б йому право на відповідні виплати, а таких обставин суд вважає, що дані позовні вимоги не доведені  а тому не підлягають задоволенню.

 

Крім зазначених позовів позивач вважає, що зважаючи на те, що за попереднім місцем роботи він не використав щорічну відпустку, то фактично відпрацьований рік за  новим місцем роботи йому слід обраховувати з 12 листопада 2005 року, що дає йому право на отримання відпустки за фактично відпрацьований рік на три доби більше.

Але така думка позивача є хибною так як відповідно до ст. 75. КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

            Згідно  ч. 3 ст. 9, ст. 24 Закону України “Про відпустки”, якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, частково не використав щорічну та додаткову відпустки  і не одержав компенсацію, то необхідний  для надання йому відпустки стаж обраховується з урахуванням часу, за який працівник не використав відпустку на попередньому місці роботи.

З цього випливає, що невикористання за попереднім місцем роботи відпустки і неотримання за неї компенсації не змінює фактично відпрацьований період на новому підприємстві, а лише дає право працівника на щорічні основну та додаткову відпустки повної тривалості  до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що вона праює  на підприємстві «Холдинг- Дизайн»  При звільненні позивача вона обраховувала належну йому суму компенсації за частину  невикористаної щорічної відпустки. Так як позивач працює на підприємстві з 1 грудня 2006 року то  фактично  відпрацьований рік перед звільненням слід обраховувати з 1 грудня 2006 року по 17 липня 2007 року таким чином позивач мав право на 14 днів щорічної  відпустки і 1 день додаткової відпустки всього 15 днів за які йому виплачена компенсація в повному обсязі.

Крім цього зазначила, що  відпустки без збереження заробітної плати які надавалися  позивачу у робочий період за 2006 рік ніякого відношення не мають до компенсації за невикористану відпустку за 2007 рік і ніяким чином не впливають на суму вказаної компенсації.

Відповідно до наказу № 88 (а.с. 18) позивачу перед звільненням надано 8 днів щорічної відпустки. 17 липня 2007 року наказом № 92 позивач звільнений за угодою сторін.(а.с. 20).

За такизх обставин суд вважає, що відповідачі в повному обсязі виплатили позивачу компенсацію за невикористану відпустку обрахувавши робочий період, а тому нема правових підстав для задоволення позовних вимог позивача і в цій частині позову.

 

Зважаючи на те, що позивач не довів у судовому засіданні, що при його звільненні відповідач не виплатив всі належні йому платежі, то нема правових підстав для стягнення з відповідача неогрунтовано невиплаченого заробітку; середнього заробітку за ввесь час затримки розрахунку при звільненні провівши індексацію і компенсацію вказаних виплат на момент виплати.

Відповідно до ст. 85 ЦПК України сторона на користь якої ухвалено судове рішення сплачується компенсація за відрив від звичайних занять  пропорційно  розміру мінімальної заробітної плати..

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то нема  підстав стягнути з відповідача по справі  вказану компенсацію.

Так як позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то  позивач не довів, що відпозивач якимось чином порушив його права, чим спричинив йому моральну шкоду, а тому не підлягає задоволенню і позов щодо стягнення  з відповідача моральної шкоди.

               На підставі  викладеного, та керуючись ст.ст.10,15,30,60,85,251-255ЦПК України ,  ст..ст.75, ст.843, 121, 215, 216  КЗпП України, Постанови  Кабiнету Мiнiстрiв України від 23 квітня 1999 р. N 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" , ст. 9, ст. 24 Закону України “Про відпустки”, Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон  затвердженої наказом N 59 Міністерства фінансів України від 13.03.98 року,

 

В И Р І Ш И В

              Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Холдинг- Дизайн»,  про стягнення на його користь з відповідача 1383 грн.33 коп,  необґрунтовано невиплаченого заробітку та провести його індексацію і компенсацію на час виплати ;  добових  у сумі 75 грн.;  вартість проїзду у відрядження в м. Київ у сумі 34 грн. 51 коп.; недоплачені виплати у сумі 467 грн. 53 коп.,  що складаються з суми відпускних коштів і компенсацій за  невикористану відпустку  та провести їх індексацію та компенсацію  на момент виплати.; 11 942 грн. 57 коп. середнього заробітку, за увесь час затримки розрахунку при звільненні, провівши індексацію та компенсацію вказаних коштів на момент виплати; компенсацію за відрив від звичайних занять в порядку передбаченого ст. 85 ЦПК України.;  завдану йому моральну шкоду у сумі 800 грн. залишити без задоволення.

 

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Сумської області через Шосткінський міськрайсуд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

 

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10 денного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20 денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

 

 

 

 

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області                                                                              О.П. Євдокімова