АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа №22-ц/2690/10068/13
Головуючий в 1 інстанції - Дубас В.А.
Доповідач - Желепа О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Кабанченко О.А., Рубан С.М.
при секретарі Мившук В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3,третя особа: ЖБК «Шовковик-12» про виділення в натурі нерухомого майна і зобов`язання не чинити перешкод в його користуванні та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення сторін їх представників, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до суду з позовом, який уточнював протягом розгляду справи та в остаточних вимогах просив суд виділити йому в натурі у власність ізольовану кімнату № 3, житловою площею 18 кв.м., що розташована у квартирі АДРЕСА_1, допоміжні приміщення просив залишити у сумісній власності сторін. Також просив зобов`язати відповідача не чинити йому перешкоди в користуванні цією кімнатою, та стягнути грошову компенсацію за отриману відповідачем неподільну житлову площу 5,7 кв.м. в сумі 46 796 грн. 40 коп. та судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що під час шлюбу з відповідачкою ними в спільну сумісну власність була придбана вищенаведена кооперативна квартира, так як пайові внески були повністю виплачені до розлучення, яке мало місце в 2002 році вказана квартира є і його власністю, не зважаючи на те, що свідоцтво про право власності видано на ім`я відповідача. Так як відповідачка вчиняє йому перешкоди в користуванні власністю, він просив суд виділити йому в натурі кімнату, яка найбільше відповідає його частці у спільному майні, стягнути з відповідачки грошову компенсацію за надлишок житлової площі, яка в результаті поділу залишиться їй, а також зобов`язати відповідача не чинити йому перешкоди в користуванні присудженою йому у власність кімнатою.
Відповідачка вказані вимоги не визнала, пояснила, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом про поділ майна, який має обраховуватись з дати розлучення,а також подала зустрічний позов про визнання позивача таким, що втратив право користування квартирою на підставі ст. 71, 72 ЖК України, так як він більше ніж 6 місяців без поважних причин у спірній квартирі не проживав, а тому втратив право на неї.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 про виділ в натурі нерухомого майна і зобов`язання не чинити перешкод в його користуванні-відмовлено.
Зустрічний позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.
Не погодившись з таким рішенням, позивач за основним позовом подав апеляційну скаргу, в якій просив про його скасування з ухваленням нового рішення.
Скаргу обґрунтовував тим, що висновок суду про пропуск ним строку позовної давності не ґрунтується на законі, так як строк обраховується з того моменту коли він дізнався про порушення своїх прав. Вказував, що відповідачка не оспорювала його право власності на спірну квартиру до березня 2012 року. Про те, що відповідачка не згодна з тим, що він має право на половину спірної квартири він довідався з листа відповідача від 19 березня 2012 року, а тому строк звернення до суду не пропустив.
В скарзі також є доводи з приводу того, що позивач правильно обрав спосіб захисту своїх прав звернувшись з вимогою про поділ кооперативної квартири в натурі. Суд безпідставно не застосував ст. 358, 321 ЦК України та не задовольнив вимоги про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні кімнатою. З приводу задоволення зустрічного позову то ОСОБА_2 вказував на те, що суд не вірно застосував норми матеріального права, ст.ст. 71, 72 ЖК України, які не підлягали застосуванню так як квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Суд не врахував, що в спірній квартирі він не проживає з поважних причин, так як відповідачка постійно вчиняє перешкоди, викликає міліцію, а тому він не може бути визнаний таким , що втратив право на квартиру на підставі вказаних норм права.
В апеляційному суді позивач ОСОБА_2, та його представник доводи скарги підтримали.
Відповідачка та її представник проти доводів скарги заперечували, просили залишити в силі рішення районного суду.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи зустрічний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач більш ніж 6 місяців не проживає в спірній квартирі без поважних причин, а тому відповідно до вимог ст. 71, 72 ЖК України втратив право користування нею.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову суд виходи з того, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогами про поділ майна в натурі.
Про те з такими висновками суду, колегія суддів не може повністю погодитися виходячи з наступного.
На підставі доказів, наданих сторонами, судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 02 жовтня 1982 року по 04 липня 2002 року.
Перебуваючи у шлюбі ОСОБА_3 на підставі рішення № 451 виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21 травня 1990 року стала членом ЖБК «Шовковик-12». 27 березня 1992 року подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повністю сплачено паєнакопичення за квартиру АДРЕСА_1 в сумі 13 862 крб.06 коп., що підтверджується довідкою ЖБК «Шовковик-12» від 01.03.2012 року. Сторони в справі зареєстровані у вказаній квартирі з липня 1990 року.
На підставі ст.ст. 22, 23 КпШС України, ст. 146 ЖК України, а також доказів по справі суд встановив, що паєнакопичення за кооперативну квартиру вносились за рахунок спільних коштів подружжя , а тому вказана квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Ці обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.
Відмовляючи в позові про виділення позивачу однієї кімнати, суд виходив з того, що позивач пропустив трьохрічний строк звернення до суду з вимогами про поділ майна подружжя.
Колегія суддів з таким висновком не погоджується, тому, що він не відповідає вимогам закону та спростовується наявними в справі доказами, яким суд не надав належної правової оцінки.
Відповідно до ст. 72 СК України, позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Відповідно до листа відповідачки по справі ОСОБА_3, який вона підписала 19 березня 2012 року остання зазначила, що вона згодна визнати право ОСОБА_2 на 1/3 частину спірної кватири АДРЕСА_1.
Тобто право власності на частину спірної квартири в березні 2012 року визнавалось відповідачем, а тому при зверненні до суду в травні 2012 року з вимогами про поділ майна в натурі, позивач, передбачених законом строків не пропустив.
Разом з тим відмовляючи у вимогах ОСОБА_2 про виділ йому у власність кімнати, суд правильно виходив з того, що позивач не довів, що такий виділ є можливий з технічної точки зору.
Посилання позивача в позові та в апеляційній скарзі на ст. 358 ЦК України, як правову підставу для задоволення його вимог, суд правомірно не прийняв, тому, що вказаною нормою права врегульовані відносини осіб, яким майно належить на праві спільної часткової власності. З вимогами про визнання за позивачем права на конкретну частку у спільному майні ОСОБА_2 не звертався, а тому його вимоги, щодо виділення йому в натурі кімнати № 3 ., житловою площею 18 кв.м., що розташована у квартирі АДРЕСА_1 правомірно не були задоволені, а відповідно і вимоги про зобов`язання не чинити перешкоди в користуванні цією кімнатою.
Разом з тим колегія суддів, роз`яснює, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з вимогами про усунення перешкод в користуванні квартирою, яка належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Вирішуючи зустрічні вимоги про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою, суд не правильно застосував норми матеріального права: ст.ст. 71, 72 ЖК України, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, відповідач не може бути визнаний таким, що втратив право користування нею з підстав заявлених ОСОБА_3, в зустрічному позові, а тому рішення суду, в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вимог про визнання ОСОБА_2 таким , що втратив право користування жилим приміщенням.
Також з мотивувальної частини рішення має бути виключено посилання суду на те, що ОСОБА_2 пропустив строк звернення до суду з вимогами про поділ майна.
В решті рішення ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга не може бути задоволена в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою що втратила право користування жилим приміщенням відмовити.
Виключити з мотивувальної частині рішення посилання суду на відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про виділ майна в натурі з підстав пропуску ним строку позовної давності.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : Судді :