ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 липня 2013 р. Справа № 923/522/13
Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонавтотранс" м. Херсон
до товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі автовокзали" м. Донецьк
про визнання договору недійсним
за участю представників сторін:
від позивача - уповноважена особа Проценко Л.С.
від відповідача - уповноважена особа Багрій А.Г.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонавтотранс" (позивач по справі) звернулося з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.09.2009року, укладеного позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю "Донецькі автовокзали" (відповідач), відповідно до якого на користь відповідача було відчужено нерухоме майно, розташоване за адресою: Херсонська область, Іванівський район, смт. Іванівна, вул. Енгельса, 22 загальною площею - 225,5 кв.м.
Підставою позовних вимог позивач зазначає ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України та посилається на те, що спірний договір не відповідає вимогам закону, а саме ст. ст. 91, 92, 207 ЦК України, оскільки цивільна дієздатність позивача на момент вчинення правочину була обмежена ухвалою господарського суду Херсонської області від 16.09.2009року по справі №32/81-ПНё якою було заборонено ТОВ «Херсонавтотранс» вчиняти дії, пов'язані з відчуженням нерухомого майна, а також будь-які правочини.
Крім того, позивач просить визнати поважним та поновити строк позовної давності, посилаючись на об'єктивність причин через які він не зміг звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Він зазначає, що майно за актом приймання-передачі відповідачу не передавалося, весь час знаходилося в користуванні позивача і йому стало відомо про існування та обставини укладання спірного договору купівлі-продажу тільки на підставі рішення господарського суду Донецької області від 21.03.2011 року по справі № 32/81-ПН, а керівнику позивача Почепі В.О. стало відомо про це лише 17.04.2013 року під час передачі йому справ, як розпоряднику майна та керівнику підприємства.
Відповідач в засіданні суду 09.07.2013 року подав клопотання про передачу справи за підсудністю до господарського суду Донецької області. Своє клопотання відповідач обгрунтовує тим, що зобов'язаною за договором є кожна із сторін, тому справа підлягає розгляду господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
Розглянувши зазначене клопотання в засіданні 09.07.2013року суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші, тощо.
За договором купівлі-продажу від 21.09.2009року відповідач зобов'язаний сплатити вартість об'єкту відчуження, а позивач - передати майно. Матеріалами справи підтверджується, що свої зобов'язання за договором відповідач виконав, але майно позивачем не передано у володіння відповідача.
Таким чином, зобов'язальною стороною є позивач, місцезнаходження якого м.Херсон, вул.Радянська №39, тому клопотання відповідача безпідставне і задоволенню не підлягає, а спір підлягає розгляду господарським судом Херсонської області.
Відповідач позовні вимоги не визнає, вважає себе добросовісним набувачем майна з моменту нотаріального посвідчення договору. Він посилається на те, що договір укладено з дотриманням вимог закону. На момент його укладення йому не було відомо про обмеження правоздатності позивача, оскільки він не був стороною у справі № 32/81-ПН та не знав про визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ «Херсонавтотранс» від 25.05.2009року та від 26.06.2009року, а також йому не було відомо про ухвалу від 16.09.2009року, якою заборонено позивачу вчиняти дії з відчуження належного йому нерухомого майна. При укладенні договору нотаріус перевіряв дієздатність фізичних осіб які його підписали та правоздатність юридичних осіб, а також відсутність заборон його відчуження.
Крім того, відповідачем подана заява про застосування строків позовної давності та як наслідок - відмови в задоволенні позову у зв'язку із спливом позовної давності.
Справа розглядалася з перервою, яка відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалася в засіданні 09.07.2013року.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представників сторін, суд -
в с т а н о в и в:
Між товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонавтотранс" (позивач по справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "Донецькі автовокзали" (відповідач) 21 вересня 2009 року укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу відповідно до якого ТОВ «Херсонавтотранс» продало, а ТОВ «Донецькі автовокзали» купило нерухоме майно будівель та споруд, які розташовані за адресою Херсонська область, Іванівський район, смт. Іванівна, вул. Енгельса, 22 загальною площею - 225,5 кв.м., що складається з: автостанції позначеної у плані під літ. «А», загальною площею 203,3 кв.м., сараю літ. «Б», загальною площею 15,4 кв.м., вбиральні літ. «В», загальною площею 6,8 кв.м., споруди № 1-5.
Від імені товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонавтотранс" договір підписано генеральним директором Крамаренко Віталієм Вікторовичем, від імені товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі автовокзали" - директором Корж Дмитром Михайловичем.
Звертаючись з позовом, позивач просить визнати недійсним зазначений договір купівлі-продажу від 21.09.2009року, посилаючись на те, що договір суперечить вимогам закону (ч.1ст.203, ч.1ст. 215 ЦК України), оскільки при його укладенні порушено вимоги ст. 91, 92 , ч.2 ст. 207 ЦК України, так як договір підписано від імені позивача особою, яка не мала відповідних повноважень, а цивільна правоздатність товариства на відчуження нерухомого майна була обмежена ухвалою господарського суду Донецької області від 16.09.2009року, яка виносилася при розгляді корпоративного спору по справі №32/81-ПН.
Відповідно до ч.1 ст. 91 ЦК України юридична особа має такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа. При цьому частина 2 зазначеної норми передбачає обмеження цивільної правоздатності юридичної особи лише за рішенням суду.
Згідно з ч.3 ст. 92 ЦК України орган, або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, які визначаються законом чи установчими документами юридичної особи.
Матеріалами справи доведено, що ухвалою господарського суду Донецької області від 16.09.2009року по справі № 32/81-ПН було заборонено ТОВ "Херсонавтотранс" вчиняти дії, пов'язані з відчуженням нерухомого майна ТОВ "Херсонавтотранс", а також будь які правочини, пов'язані з розпорядженням майном на користь третіх осіб. Зазначена ухвала суду містить також інші заборони щодо дій з майном ТОВ "Херсонавтотранс".
З огляду на вищезазначене, вбачається, що на момент укладення спірного договору ТОВ "Херсонавтотранс", в особі генерального директора Крамаренко В.В., не мало права відчужувати вищевказаний об'єкт нерухомого майна.
Рішенням господарського суду Донецької області від 21.03.2011 року по справі № 32/81-ПН за позовом Москвичова А.Ф., Москвичової О.А., Москвичової Т.І. до Горб О.О., Жарова О.П., Пащенко Л.Г., Павленко Н.П., Мартиновської І.П., Бассараба О.І., ТОВ "Херсонавтотранс", ПП "Плодове", виконавчого комітету Херсонської міської ради, третя особа - виконавчий комітет Донецької міської ради (відділ державної реєстрації) про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонавтотранс" від 25.05.2009 року (протокол № 25/05-09) та від 26.06.2009 року (протокол № 26/06-09), визнання недійсним змін до установчих документів, відомостей про юридичну особу та скасування їх державної реєстрації, було доведено, що договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ "Херсонавтотранс" від імені продавців підписано не встановленою особою, а від імені покупця - ПП "Плодове" підписано Луценко Володимиром Віталійовичем, особою, яка, як встановлено судом, була померлою станом на момент підписання вищевказаного договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ "Херсонавтотранс".
Зазначеним рішенням суду визнано недійсними рішення загальних зборів від 25.05.2009року та від 26.06.2009року в цілому, в тому числі і щодо незаконності обрання цими зборами генеральним директором ТОВ «Херсонавтотранс» Крамаренко Віталія Вікторовича, яким підписано спірний договір, факт нечинності внесення змін до установчих документів та змін до відомостей про юридичну особу до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ТОВ «Херсонавтотранс», вчинених державним реєстратором відділу державної реєстрації виконавчого комітету Херсонської міської ради 07.07.2009року, в тому числі і щодо керівника товариства, з моменту внесення змін.
Крім того, рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 14.04.2010року по справі №2-1163/10 та рішенням апеляційного суду Херсонської області від 12.08.2010року по цій справі генерального директора Москвичова Анатолія Федоровича поновлено на посаді з 12.08.2009року. Зазначене також свідчить про те, що станом на 21.09.2009року Крамаренко Віталій Вікторович не мав права представляти інтереси ТОВ «Херсонавтотранс», як посадова особа.
Відповідно до ст. 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду Донецької області від 21.03.2011 року по справі № 32/81-ПН, а також ухвалою від 16.09.2009року є доведеними і не доводяться знову при розгляді даної справи.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як вбачається з вищевикладеного, спірний правочин суперечить ст. 91 ЦК України у зв'язку з тим, що в момент вчинення правочину цивільна правоздатність ТОВ "Херсонавтотранс" була обмежена ухвалою господарського суду Донецької області від 16.09.2009 року, винесеною в межах справи № 32/81-ПН, а також ч. 3 ст. 92 ЦК України, якою встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до довідки ТОВ "Херсонавтотранс" об'єкт нерухомого майна за спірним договором купівлі-продажу в період з 21.09.200року по день вирішення спору за актом прийому-передачі відповідачу не передавався, документація, зазначена у п. 8 спірного договору купівлі-продажу також не передавалася відповідачеві.
Фактично з 21.09.2009 року по теперішній час нерухоме майно, перелік якого наведено в пункті 1 договору купівлі-продажу від 21.09.2009року належить на праві власності саме позивачеві та використовується ним у своїй підприємницькій діяльності.
Зазначені факти відповідачем не спростовано жодними належними доказами, як і не надано документального підтвердження факту реєстрації за ним права власності на нерухоме майно, яке є предметом спірного договору, в порядку встановленому статтею 182 ЦК України, тому його посилання на те, що він є добросовісним набувачем і набув право власності на нерухоме майно за договором з моменту нотаріального посвідчення не відповідає вимогам закону.
З огляду на вищезазначене є необгрунтованим і посилання відповідача на норму ст. 330, ч.3 ст. 334 ЦК України. Так, відповідно до ч.1 ст. 334 ЦК України (в редакції чинній на момент укладення договору) право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 2 цієї норми зазначено, що переданням майна вважається вручення його набувачеві.
При укладенні договору від 21.09.2009року сторони в пункті 8 договору передбачили, що передачею майна за договором слід вважати підписання актів прийому-передачі та прийняття покупцем від продавця технічної і іншої проектно-кошторисної документації на нерухоме майно, що буде свідчити про те, що передача майна відбулася . Пунктом 9 договору також узгоджено, що право власності на нерухоме майно відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України у покупця виникає з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору. При цьому цим же пунктом обумовлено, що нотаріус роз'яснив покупцю про необхідність державної реєстрації права власності на майно у відповідному БТІ відповідно до ст. 182 ЦК України.
Таким чином, відповідно до вимог чинних на момент укладення спірного договору вищезазначених норм матеріального права та вимог пунктів 8, 9 договору від 21.09.2009року, відповідач не набув право власності на об'єкти нерухомості, які є предметом спору.
Обґрунтувати належними доказами причини з яких він не зареєстрував за собою право власності на об'єкти нерухомості представник відповідача в засіданні суду не зміг, що свідчить про те, що він був освідчений про заборону, накладену ухвалою господарського суду Донецької області від 16.09.2009року по справі № 32/81-ПН і саме у зв'язку із забороною вчинення цих дій та арештом нерухомого майна відповідач не зміг здійснити реєстрацію права власності на нерухоме майно в порядку, встановленому ст. 182 ЦК України.
З урахуванням зазначеного, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21.09.2009року не відповідає вимогам ч.1 ст. 91, ч.3 ст. 92 ЦК України, у зв'язку з чим право позивача цим договором порушене.
При розгляді клопотання позивача про поновлення строку позовної давності та заяви відповідача про застосування позовної давності, суд виходить із наступного.
Згідно ст. 256 Цивільного Кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю в три роки. За загальним правилом цей строк застосовується до захисту всіх цивільних прав незалежно від статусу уповноваженого суб'єкта та характеру спірних відносин.
За змістом статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Частина 1 зазначеної норми пов'язує початок перебігу строку позовної давності лише з обізнаністю тієї особи, якій належить порушене право.
Звертаючись з позовом, позивач просив поновити строк позовної давності, посилаючись на те, що йому стало відомо про існування оскаржуваного договору тільки на підставі рішення господарського суду Донецької області по праві № 32/81 від 21.03.2011 року, а керівнику позивача Почепі В.О. стало відомо про це лише 17.04.2013 року
Посилання позивача на пропуск строку позовної давності з поважних причин підтверджені відповідними рішеннями судів, якими розглядалися корпоративні спори щодо правомірності передачі частки статутного капіталу товариства, в тому числі і щодо обрання виконавчого органу товариства та генерального директора товариства, в тому числі рішенням господарського суду Донецької області від 21.03.2011року по справі №32/81-ПН, яким були скасовані записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 07.07.2009року та відновлені записи станом на 24.05.2009року і це відновлення відбулося лише 06.03.2012року, що підтверджується наданим до матеріалів справи витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Таким чином практично з 07.07.2009року по 06.03.2012 року ТОВ «Херсонавтотранс» не мало легітимного керівника та виконавчих органів, а законно обраного генерального директора товариства Москвичова А.Ф. було поновлено на роботі лише рішенням суду від 05.05.2011року, яке набрало законної сили 01.08.2011року та лише в березні 2012року внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що причини пропуску строку позовної давності позивачем підтверджені належними та допустимими доказами і обґрунтовані об'єктивними обставинами, які унеможливлювали своєчасне звернення з позовом, тому суд визнає причини пропуску позовної давності поважними, у зв'язку з чим порушене право позивача підлягає захисту.
За змістом статті 267 ЦК України, якщо при розгляді спору судом буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено ним з поважних причин, відповідно до ч.5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист, у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності.
Аналогічна позиція наведена і в пункті 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».
Таким чином, оскільки в ході судового розгляду справи встановлено, що право позивача про захист якого він звернувся, порушено спірним договором і причини пропуску строку позовної давності визнані судом поважними, позивач вправі отримати судовий захист, а клопотання відповідача на застосуванні позовної давності задоволенню не підлягає.
За вказаних обставин відповідно до ч.1 ст. 203, ч.1 ст.215 ЦК України позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.09.2009року підлягають задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на відповідача.
В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд
в и р і ш и в :
1. Позовні вимоги задовольнити.
2.Визнати недійсним договір купівлі продажу нерухомого майна від 21.09.2009року укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс» ідентифікаційний код 03119055, місцезнаходження - м. Херсон, вул. Радянська, 39 та товариством з обмеженою відповідальністю «Донецькі автовокзали», ідентифікаційний код 33222339, місцезнаходження м. Донецьк, пл. Комунарів, 4, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс» продало, а товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі автовокзали» купило нерухоме майно будівель та споруд, які розташовані за адресою Херсонська область, Іванівський район, смт. Іванівна, вул.. Енгельса, 22 загальною площею - 225,5 кв.м., що складається з: автостанції позначеної у плані під літ. «А», загальною площею 203,3 кв.м., сараю літ. «Б», загальною площею 15,4 кв.м., вбиральні літ. «В», загальною площею 6,8 кв.м., споруди № 1-5.
3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі автовокзали" м. Донецьк, пл. Комунарів, 4, ідентифікаційний код 33222339 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонавтотранс" м. Херсон, вул. Радянська, 39 ідентифікаційний код 03119055 - 1147грн. 00 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25 липня 2013р.
Суддя З.І. Ємленінова