ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
23 жовтня 2008 р. |
№ 2-27/6100-2007 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Грейц К.В., |
|
суддів: |
Глос О.І., Бакуліної С.В., |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
ФОП ОСОБА_1. |
|
на постанову |
Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.04.2008 р. |
|
у справі |
№2-27/6100-2007 |
|
господарського суду |
Автономної Республіки Крим |
|
за позовом |
ФОП ОСОБА_2. |
|
до |
Штормовської сільської ради |
|
третя особа: |
ФОП ОСОБА_1. |
|
про |
визнання права власності |
у судовому засіданні взяли участь представники:
|
від позивача: |
не з'явився |
|
від відповідача: |
не з'явився |
|
від третьої особи: |
ОСОБА_3. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.08-11.09.2007 р. у справі №2-27/6100-2007 (суддя Воронцова Н.В.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.04.2008 р. (судді: Ткаченко М.І., Антонова І.В., Котлярова О.Л.), позов задоволено: визнано за СПД ОСОБА_2право власності на торгівельний павільйон площею 40 кв.м, розташований у АДРЕСА_1
У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1. просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.08-11.09.2007 р., постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.04.2008 р. у справі №2-27/6100-2007 та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 182, 331, 376, 638, 639, 640, 837, 844, 875, 877, 879, 872 Цивільного кодексу України, ст.ст. 318-323 Господарського кодексу України, ст. 32, 34, 43, 54-56, 60, 84 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше, спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, оскільки воно збудоване на земельній ділянці, яка не була від ведена позивачу у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим позивач відповідно до ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України не набуває право власності на нього; по-друге, ОСОБА_1 як користувач земельної ділянки на підставі договору оренди від 15.04.2005 р., укладеного зі Штормовською сільрадою терміном на 15 років, і власник торгівельно-ринкового майданчика заперечує проти визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем, який здійснив самочинне будівництво на її земельній ділянці, у зв'язку з чим вказане нерухоме майно підлягає знесенню відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України; по-третє, відповідно до умов договору оренди торгівельного місця, укладеного між позивачем і третьою особою, позивач як орендар зобов'язаний не проводити без письмового дозволу третьої особи як орендодавця перебудову, реконструкцію та перепланування об'єкта оренди.
Позивач та відповідач не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представника третьої особи, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
06.07.2004 р. ФОП ОСОБА_1. набула право власності на торгівельно-ринковий майданчик, що розташований по АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 06.07.2004 р. №834, посвідченого приватним нотаріусом Сунгуровою Н.Ф., зареєстрованого в електронному Реєстрі права власності на нерухоме майно 15.08.2004 р.
До придбаного нерухомого майна входить: адміністративна будівля (з кабінетами) -літ. "А", навіс -літ. "Б", вбиральня -літ. "Уб".
15.04.2005 р. між Штормовською сільською радою та ФОП ОСОБА_1. було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,1600 га, на якій розташовані: адміністративна будівля, навіс, туалет та торгівельні ряди з цільовим використанням -обслуговування торгівельно-ринкового майданчика з терміном дії договору оренди 15 років.
30.05.2005 р. між ФОП ОСОБА_1 . (3-ою особою) та ФОП ОСОБА_2. (позивачем) було укладено договір оренди торгівельного місця №6 зі строком дії договору з 30.05.2005 р. по 30.05.2019 р., відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування торгове місце №1 під розміщення закусочної загальною площею 40 кв.м.
Рішенням виконкому Штормовської сільської ради від 27.07.2005 р. №125 ФОП ОСОБА_1. була надана згода на реконструкцію торгівельно-ринкового майданчика.
31.01.2007 р. ФОП ОСОБА_1. звернулася з листом до ФОП ОСОБА_2. про розірвання договору оренди торгівельного місця №6.
04.04.2007 р. ФОП ОСОБА_2. звернувся до Штормовської сільської ради з заявою про реєстрацію права власності на побудований за власні кошти торгівельний павільйон площею 40 кв.м, розташований по АДРЕСА_1 , однак листом від 10.40.2007 р. №398 Штормовська сільська рада відмовила ФОП ОСОБА_2 . у реєстрації права власності, посилаючись на Тимчасове положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно.
Вважаючи, що здійснення за власний рахунок будівництва об'єкта нерухомості -торгівельного павільйону площею 40 кв.м у АДРЕСА_1 є підставою для визнання права власності на новостворений об'єкт будівництва, ФОП ОСОБА_2. звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Штормовської сільської ради про визнання права власності за ОСОБА_2на торгівельний павільйон площею 40 кв.м уАДРЕСА_1 на підставі ст. 376 Цивільного кодексу України.
Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи за позивачем право власності на торгівельний павільйон, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше, відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване майно може бути визнано за рішенням суду за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, а відповідачем (який є власником земельної ділянки, на якій розташовано торгово-ринковий майданчик) і третьою особою (яка є орендарем вказаної земельної ділянки і власником торгівельно-ринкового майданчика) не доведено, що вони звертались до суду або до позивача з вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою; по-друге, матеріали справи не містять достатніх доказів фінансування будівництва спірного торгівельного павільйону третьою особою; по-третє, позивачем надано докази фінансування будівництва спірного торгівельного павільйону, що (за висновком суду) є достатньою підставою для визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт нерухомого майна.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.
Так, господарськими судами не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки наявним у справі доказам.
Обмежившись посиланням на наявність підстав для застосування ст. 376 Цивільного кодексу України для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване позивачем нерухоме майно у зв'язку з відсутністю з боку відповідача (як власника земельної ділянки) і 3-ої особи (як орендаря земельної ділянки) вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, господарські суди не встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і входять до предмету доказування у даній справі, не взяли до уваги норми ст. 376 Цивільного кодексу України, якими врегульовано порядок набуття права власності на самочинне будівництво.
Разом із тим, відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього; право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно; якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Таким чином, до предмету доказування у даній справі входить встановлення факту надання позивачу (який здійснив самочинне будівництво на не відведеній йому земельній ділянці) в установленому законом порядку земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно; дослідження питання наявності чи відсутності заперечень проти визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно з боку власника або користувача земельної ділянки, питання наявності чи відсутності порушення прав інших осіб у зв'язку зі здійсненням позивачем самочинного будівництва, в т.ч. 3-ої особи (яка є орендарем вказаної земельної ділянки і власником торгівельно-ринкового майданчика).
Крім того, господарськими судами не взято до уваги норми ст. 331 Цивільного кодексу України (згідно з якими право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації), не встановлено, чи прий нято спірний об'єкт до експлуатації.
Висновки господарських судів про те, що питання прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації не має практичного значення для вирішення питання щодо набуття права власності на новостворене нерухоме майно ґрунтуються на неправильному застосуванні ст. 331 Цивільного кодексу України.
Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу гр.ОСОБА_1. на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.04.2008 р. у справі №2-27/6100-2007 задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.04.2008 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.09.2007 р. у справі №2-27/6100-2007 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
|
Головуючий |
К.Грейц |
|
Судді: |
О.Глос |
|
|
С.Бакуліна |