УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/817/13Головуючий суду першої інстанції:Лошакова Т.А.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"11" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріКовтун Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа Феодосійська міська рада про визначення порядку користування земельною ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії, за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа Феодосійська міська рада, комунальне підприємство Феодосійське МБРТІ про усунення перешкод в здійсненні права власності шляхом зобов'язання вчинити певні дії, встановлення порядку користування земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та доповненням до неї представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_10 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 15 квітня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8 про виділ належної їй частки в домоволодінні по АДРЕСА_1 і про визначення порядку користування земельною ділянкою за указаною адресою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до договору дарування, посвідченого нотаріусом Феодосійської державної нотаріальної контори 20 травня 1975 року, реєстр № 2558, ОСОБА_6 належить на праві приватної власності 2/5 частки домоволодіння з відповідною долею надвірних забудов по АДРЕСА_1, що розташоване на земельній ділянці площею 0,0428 га. 3/5 частки домоволодіння належить відповідачу ОСОБА_8 02 серпня 1996 року між позивачкою та колишньою власницею домоволодіння - ОСОБА_11 укладено угоду про порядок користування житловим будинком між учасниками спільної часткової власності, яка посвідчена державним нотаріусом Першої Феодосійської державної нотаріальної контори, реєстр № 1-1019. Рішенням 23 сесії 4 скликання Феодосійської міської ради від 31 грудня 2004 року за № 1889 передано без коштовно у приватну власність сторонам земельну ділянку площею 0,0431 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, однак отримати держаний акт, як співвласники, сторони не можуть, оскільки ОСОБА_8 реалізував своє право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки.

23 листопада 2010 року позивачка ОСОБА_6 звернулася з уточненими позовними вимогами, посилаючись на те, що відповідач розібрав стіну сараю літ. «Ж», що є у її власності, а також зруйнував огорожу, встановив нову, тим самим фактично змінив порядок користування земельною ділянкою, оскільки перенесення забору зроблено у сторону зменшення площі земельної ділянки, що знаходиться у її користування. Вказані обставини стали підставою для звернення із додатковими вимогами щодо зобов'язання відповідача поновити стіну сараю літера «Ж», не чинити перешкоди у реконструкції сараю літера «Ж», та зобов'язання відповідача розібрати, перенести та встановити шиферну огорожу на колишнє місце, де стояла раніше встановлена штахетна огорожа.

ОСОБА_8, не погодившись із позовними вимогами ОСОБА_6, звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд усунути перешкоди в користуванні належною йому на праві власності часткою домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_6 звільнити підвал літ. «а1», зобов'язати ОСОБА_6 за свій рахунок знести частину сараю літ. "Ж" на відстань 1,16 м з боку забудови літ. "И" до стіни сараю літ. "Ж" (розміром 0,8 м) в створ та перенести паркан № 6 згідно схематичного плану № 119941 станом на 1996 р.; визначити порядок користування земельною ділянкою згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_8 мотивовані тим, що у схематичному плані БТІ станом на 1996 рік вказано, що сарай літ. «Ж» розташований на відстані приблизно 0,5 м від вбиральні літер «Е» та на відстані приблизно 1,3 м від сараю літер «В». Відповідач побудував господарський блок літер «И» на місці господарських будівель літери «З», «Д», «В», «Г», «г». Однак ОСОБА_6 без його згоди перебудувала сарай літ. «Ж» таким чином, що він опинився у безпосередній близькості від господарського блоку літ. «И», а відстань від сараю літ. «Ж» до вбиральні літ. «У» збільшилася до 1,5 метрів. Таким чином, на думку ОСОБА_8, ОСОБА_6 самовільно змінила місце розташування сараю та збільшила його в розмірах без дозвільних документів та без згоди співвласника домоволодіння, внаслідок чого порушується його право власності на належну йому частку домоволодіння, оскільки він не має можливості обслуговувати належні йому будівлі та споруди та безперешкодно користуватися земельною ділянкою. Разом з перенесенням сараю літ. «Ж» ОСОБА_6 пересунула частину паркану № 6 в бік його частини домоволодіння, внаслідок чого площа земельної ділянки, якою він користується, зменшена без його згоди і його відома. Частина сараю літ. «Ж» і частина паркану № 6 зараз знаходяться на земельній ділянці, яка повинна знаходитися у його користуванні. ОСОБА_6 самовільно облаштувала підвал під його частиною домоволодіння, а саме під прибудовою літ. «а1» і використовує його в своїх цілях.

Ухвалою Феодосійського міського суду від 24 травня 2012 року залишені без розгляду позовні вимоги ОСОБА_6, що заявлені в позовних заявах від 09.04.2010 року (т. 1 а.с. 4-7), від 23.11.2010 року (т. 1 а.с. 85-86) про виділ 2/5 часток домоволодіння, про визначення порядку користування земельною ділянкою шляхом виділу ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0185 га, про зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом відновлення стіни сараю літ. «Ж», зобов'язання не чинити перешкоди в реконструкції указаного сараю, зобов'язання розібрати, перенести і встановити шиферний паркан на колишнє місце, де раніше стояв штахетний паркан (т. 2 а.с. 83).

Ухвалою Феодосійського міського суду від 15 квітня 2013 року (т. 2 а.с. 250) залишені без розгляду позовні вимоги ОСОБА_6 про виділ частки домоволодіння у натурі. Таким чином, остаточно визначившись з позовними вимогами, ОСОБА_6 просить суд визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташоване домоволодіння АДРЕСА_1, пропорційно часток власників у зазначеному домоволодінні; зобов'язати відповідача відновити стіну та частину даху сараю літ «Ж», що належить ОСОБА_6 та не чинити їй перешкоди в користуванні сараєм та в його обслуговуванні.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 15 квітня 2013 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_8

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач за первісним позовом ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні її позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задовлення позовних вимог в повному обсязі.

25 квітня 2013 року від представника позивач ОСОБА_6 - ОСОБА_10 надійшло доповнення до апеляційної скарги.

Апелянт посилається на те, що відповідно до Угоди від 02.08.1996 року сарай літ. «Ж» було віднесено у власність ОСОБА_6, зазначена угода не скасована та не змінена, але суд дійшов помилкового висновку про те, що фактичне користування ОСОБА_6 сараєм літ. «Ж» не породжує прав, які необхідно захищати, оскільки сарай у встановленому законом порядку не оформлено, такі висновки, на думку апелянта, не відповідають дійсності, так як в 1998 році сарай було введено в експлуатацію та він не є самовільною забудовою, що вбачається з технічних паспортів БТІ від 2010 р., 2011 р.

Крім того, апелянт зазначає, що суд при ухваленні рішення не звернув увагу на той факт, що межі земельної ділянки з 28.12.1955 року фактично не змінювались та не переносились, на час оформлення технічної документації її розмір був встановлений і складав 431 кв.м, проте вже в 2012 року, під час проведення експертизи, на висновок якої посилався суд при ухваленні оскаржуваного рішення, розмір ділянки став складати 434 кв.м. Таким чином, судом не були прийняті до уваги допустимі погрішності при проведенні замірів земельної ділянки, які з'явились в результаті проведення замірів більш сучасними вимірювальними приладами. Фактично розміри земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння не змінювались, змінились засоби вимірювання.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивачки, відповідача та його представників, представника КП «ФМБРТІ», перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1. ОСОБА_6 належить 2/5 частки будинку з відповідною долею надвірних забудов на підставі договору дарування від 20.05.1975 року, що посвідчений нотаріусом Феодосійської державної нотаріальної контори Приходько Н.В., за реєстром № 2558. ОСОБА_8 належить 3/5 частки зазначеного будинку на підставі рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 19 січня 2006 року, яким визнано дійсним договір міни № 213\96 від 01.11.1996 року, укладений на Феодосійській товарній біржі (т. 1 а.с. 8, 33-34).

Домоволодіння АДРЕСА_1 розташоване на земельній ділянці площею 428 кв. м. Вказана земельна ділянка у такому розмірі була надана у користування землекористувачу ОСОБА_15, яка була попереднім власником будинку, про що свідчать: висновок про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою площею 428 кв. м, рішення виконавчого комітету Феодосійської міської ради № 40 від 28.12.1955 року про затвердження розміру земель будівельного кварталу, поквартальний план м. Феодосії, де розташоване домоволодіння АДРЕСА_1, матеріали інвентарної справи на указаний будинок Феодосійського МБРТІ (т. 2 а.с. 201-204).

Рішенням Феодосійської міської ради від 31.12.2004 року № 1889 «Про передачу земельних ділянок безкоштовно у приватну власність громадянам України», земельну ділянку за вказаною вище адресою площею 0,0431 передано сторонам у приватну власність (т. 1 а.с.19), але приватизація земельної ділянки не відбулася, Державні акти про право власності на земельну ділянку сторонами не отримані.

З висновку судово-технічної експертизи № 1641 від 14 липня 2010 року (т. 1 а.с. 65-68) слідує, що загальний розмір земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, якою фактично користуються сторони по справі складає 431 кв. м.

З інформації, яка надана Феодосійським МБРТІ (т. 2 а.с. 4, 40, 69), також з наданого позивачкою технічного паспорту № 210494 на житловий будинок від 21.09.2010 року, виходить, що площа земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння складає 428 кв. м, площа самозахоплення - 14 кв. м. Натомість, технічний паспорт ¹ 210411 на жилий будинок від 08.04.2013 року, представлений відповідачем, містить відомості про те, що загальна площа земельної ділянки складає 428 кв.м, крім того, площа самозахоплення - 67 кв.м (т. 3 а.с. 23-26).

При проведенні судової експертизи № 1422\1423 від 28.12.2012 року (т. 2 а.с. 106-121) експертом визначалися варіанти користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння, виходячи з площі земельної ділянки, якою фактично користуються сторони на дату огляду - 434 кв. м (т. 2 а.с. 109).

Судом першої інстанції встановлено і підтверджено при розгляді справи судом апеляційної інстанції факт того, що сторони мають право постійного користування земельною ділянкою площею 428 кв.м, але фактично користуються земельною ділянкою іншою площею.

Доводи апелянта стосовно того, що рішення Феодосійської міської ради від 31 грудня 2004 року про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0431 га, є обов'язковим для суду при розгляді справи стосовно визначення загальної площі спірної земельної ділянки, не може бути прийнято до уваги колегією суддів, оскільки указане вище рішення не реалізоване, а право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації. Як визначалося вище, площа спірної земельної ділянки, на яку виданий висновок про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою і відповідне рішення виконавчого комітету Феодосійської міської ради від 29 грудня 1955 року, складає 428 кв. м, будь які інші правовстановлюючі документи на земельну ділянку на час розгляду справи ОСОБА_6 суду не надані.

Також безпідставними є посилання апелянта стосовно того, що суд в рішенні невірно указав на те, що при проведенні судової експертизи № 1422/1423 від 28.12.2012 року варіанти користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння визначалися з площі земельної ділянки - 434 кв.м, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, а саме - висновком № 1422/1423 будівельно-технічної експертизи від 28.12.2012 року (т. 2 а.с. 104-121), де експерт зазначає, що ним враховується площа земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 - 0,0434 га (434 кв.м) згідно даним КРФ ДП «ЦДЗК», станом на дату огляду, без врахування площі самозахвату земельної ділянки 14 кв.м.

За правилом ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі, споруди.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 2 від 19.03.2010), порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, тому відповідно до статті 88 ЗК України слід брати до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Як роз'яснено у п. 25 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, у справах про встановлення порядку користування земельною ділянкою співвласників житлового будинку сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання, зокрема: документи про надання її для будівництва та обслуговування житлового будинку й господарських будівель та споруд; план земельної ділянки, відведеної в натурі (на місцевості); план цієї ділянки із зазначенням її частин, що перебувають у фактичному користуванні кожного із співвласників житлового будинку, а також розташованих на ній будівель, плодоягідних насаджень; правовстановлюючі документи на будинок із зазначенням розміру часток кожного із співвласників; угоду чи рішення суду про поділ будинку в натурі або визначення порядку користування земельною ділянкою, якщо вона мала місце.

З урахуванням викладених норм права і конкретних обставин справи, на час розгляду справи в суді ОСОБА_6 і ОСОБА_8 мають право постійного користування земельною ділянкою площею 428 кв.м, але фактично використовують земельну ділянку площею 434 кв.м без урахування площі самозахоплення, яка складає за даними КП «ФМБРТІ» 14 або 67 кв.м, а за висновком судового експерта - 14 кв.м.

Виходячи з того, що докази про надання співвласникам домоволодіння АДРЕСА_1 земельної ділянки площею 0,0434 га у матеріалах справи відсутні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість встановлення порядку користування зазначеною земельною ділянкою в такому розмірі, оскільки відповідно до положень ст. 152 ЗК України захисту підлягають порушені права громадян.

Доводи апелянта стосовно того, що розмір земельної ділянки не змінювався з 1955 року, а розбіжності у визначенні розміру земельної ділянки виникли за рахунок допустимих погрішностей, колегією суддів не приймаються, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи технічними документами, до того ж, наявність допустимих погрішностей при вимірюванні не визначена відповідними установами, які проводили таке вимірювання в межах наданих їм повноважень. В судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції представник позивача пояснила, що вона припускає виявлення погрішностей у вимірюванні земельної ділянки у зв'язку із застосуванням сучасних засобів вимірювання, але докази в обґрунтування такого припущення представником суду не надані. Також представник позивача підтвердила, що порядок користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння не встановлювався.

Апелянтом не спростований висновок суду першої інстанції стосовно того, що позивачці належить право вимоги визначення порядку користування лише тією земельною ділянкою, яка була надана попереднім власникам у встановленому законом порядку.

Сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, судом апеляційної інстанції було роз'яснено сторонам по справі право на проведення судової експертизи для визначення варіантів порядку користування земельною ділянкою, виходячи з розміру земельної ділянки, який визначений у правовстановлюючих документах.

Проте, сторони вказаним правом не скористувалися.

При таких обставинах, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.

З матеріалів справи слідує, що 02 серпня 1996 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 (попереднім власником), укладено угоду про порядок користування житловим будинком між учасниками спільної часткової власності, посвідчену державним нотаріусом Першої Феодосійської державної нотаріальної контори Мічуріною С.С., за реєстром № 1-1019, згідно якою у користування ОСОБА_6 надійшли приміщення у житловому будинку літер «А», а також господарські споруди: вбиральня літер «Е», огорожа № 1, частка огорожі № 2, басейн № 5, брама № 8, ганок П. У загальному користуванні - огорожа № 6. Зазначено, що самовільно побудовано сарай літер «Ж» (т. 1 а.с. 10).

У подальшому, 16.03.1998 року сарай літ. «Ж» був узгоджений головним архітектором м. Феодосії, про що свідчать схематичний план ФБТІ, матеріали інвентарної справи на домоволодіння та лист КП «ФМБРТІ» від 06.02.2012 року (т. 2 а.с. 3), з яких також вбачається, що у наявності зміщення сараю літ. «Ж» в бік господарського блоку літ. «И».

Сарай літ. «Ж» на час укладення угоди про порядок користування житловим будинком між учасниками спільної часткової власності, був самочинною забудовою, тому не враховувався при визначенні порядку користування забудовами, після введення до експлуатації сараю літ. «Ж» у березні 1998 року, між сторонами не укладалися угоди про встановлення порядку користування будівлями.

При таких обставинах, доводи апелянта стосовно того, що відповідачем порушується право користування належним їй сараєм літ. «Ж» є безпідставними і не можуть бути прийняти колегією суддів, оскільки фактичне користування забудовою, навіть введеною до експлуатації, не породжує права вимоги захисту не оформленого у встановленому порядку права користування або володіння забудовою. Договір про порядок користування сараєм літ. «Ж» між співвласниками домоволодіння не укладався.

Згідно ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Стаття 15 ЦК України передбачає, що захисту підлягає порушене, невизнане або оспорювань право.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що права позивачки щодо користування сараєм літ. «Ж» не порушені, оскільки нею не надані всупереч вищезазначеним нормам права правовстановлюючі документи на підтвердження належності їй спірної забудови.

Інші доводи апеляційної скарги та доповнення до неї не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і підстав для скасування оскаржуваного рішення не містять.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі та в доповненні до апеляційної скарги, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 та доповнення до неї представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_10 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 15 квітня 2013 року - відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 15 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді:

О.В. Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко