ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 | тел. 230-31-77 |
ПОСТАНОВА
Іменем України
"30" листопада 2006 р. м. Київ Справа № 384/3а-06
12 год. 55 хв.
за позовом Васильківської районної спілки споживчих товариств
до Виконавчого комітету Калинівської селищної ради Васильківського
району Київської області, смт. Калинівка
треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1. Київська обласна спілка споживчих товариств
2. Фастівське МБТІ
3. Васильківське МБТІ
4. Київська регіональна спілка споживчої кооперації
5. Васильківський ринок Київської ОСС
про скасування рішення Калинівської селищної ради № 92 від 27.07.2000 р.
Головуючий суддя О.М.Коротун
суддя А.В.Маляренко
суддя Є.П.Євграфова
Секретар судового засідання Л.В.Малій
Представники:
позивача Войтовича С.О. –представник за довіреністю від 03.11.2006р.;
Гунькіної Т.Д. – представник за довіреністю від 02.10.2006р.;
Пугачова В.С. –представник за довіреністю від 02.10.2006р.;
відповідача не з’явився;
третьої особи 1. Мальчика Т.Ю. –представник за довіреністю № 49 від 04.10.2006р.;
2. не з’явився;
3. не з’явився;
4. не з’явився;
5. не з’явився.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 30.11.2006 о 12 год. 55 хв. проголошено вступну та резолютивна частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладалося на 01.12.2006 на 16 год. 40 хв., про що повідомлено учасникам судового процесу після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні 30.11.2006 з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Господарського суду Київської області з адміністративним позовом (Вх. № 8078 від 31.08.2006р.) звернулася Васильківська районна спілка споживчих товариств (далі –позивач, Райспоживспілка) до Виконавчого комітету Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області (далі –відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області №92 від 27.07.2000р. «Про оформлення права власності на приміщення м'ясного павільйону «Тернопіль»в смт. Калинівка, вул.. Леніна, 33-б на ім’я Київської Облспоживспілки.
Ухвалою господарського суду Київської області від 04.09.2006р. № 02-03/2243/9 первинно подану позовну заяву було залишено без руху.
Позивач на усунення недоліків звернувся до суду з уточненим адміністративним позовом № 61 від 14.09.2006р. (Вх. № 8615А від 18.09.2006р.) про скасування вищезазначеного рішення відповідача та відшкодування судових витрат.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем порушено вимог чинного на той час законодавства, зокрема п. 4.1. Інструкції «Про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998р. за №121, оскільки винесення відповідачем спірного рішення №92 від 27.07.2000р. «Про оформлення права власності на об’єкт нерухомості – на користь Київської Облспоживспілки»проведено за відсутності у третьої особи документів, які підтверджують її право власності на об’єкт нерухомого майна, а саме павільйон «Тернопіль», що знаходиться в смт. Калинівка по вул. Леніна, 33-б.
Також, спірне рішення порушує майнові права позивача, оскільки, як зазначає позивач –він є власником нерухомого майна приміщення м'ясного павільйону «Тернопіль», що знаходиться в смт. Калинівка по вул.. Леніна, 33-б.
На підтвердження своїх позовних вимог позивач зазначає, що фінансування та будівництво павільйону «Тернопіль»велось за рахунок коштів та засобів позивача.
Згідно Наказу Міністерства торгівлі УССР від 22.04.1987р. №134 «Про засоби по покращенню роботи ринків», Постанови Укоопспілки №126 від 20.04.87р. і Рішення Облвиконкому №143 від 05.05.1987р. колгоспні ринки, в тому числі Васильківський, були передані із системи Міністерства торгівлі у відання організації споживчої кооперації безкоштовно.
Згідно Акту приймання-передачі від 24.06.1987р. Васильківський ринок передано із відання управління торгівлі Київського облвиконкому у відання Облспоживспілки.
Постановою правління Київської Облспоживспілки від 05.02.1988р. №13 «Про вдосконалення структури ринків»постановлено провести передачу ринків райспоживспілкам та райпо за територіальною приналежністю.
На виконання постанови №13 від 05.02.1988р. згідно Акту приймання-передачі від 23.02.1988р. Васильківський ринок було передано безкоштовно до Васильківської Райспоживспілки.
У 1989 році Васильківська райспоживспілка розпочала будівництво збірного павільйону «Тернопіль»на колгоспному ринку смт. Калинівка та 20.12.1989р. даний павільйон прийнято в експлуатацію, що підтверджується актом приймання в експлуатацію Державною приймальною комісією закінченого будівництвом об’єкту.
Тому позивач вважає, що спірним рішенням відповідача №92 від 27.07.2000р. порушено його право власності, яке підлягає захисту згідно ст. 48 Закону України «Про власність».
Позивач також вважає, що строк позовної давності для звернення з адміністративним позовом ним не пропущений, оскільки відповідно до ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позивач зазначив, що 27.07.2006р. звернувся до відповідача з листом №51 (вхідний №149/02-20 зареєстровано 28.07.2006р.) з проханням винести рішення про визнання права власності на нежиле приміщення збірного павільйону «Тернопіль», розташованого в смт. Калинівка, по вул. Залізнична, 11 (Леніна, 33-б)”, та 04.08.2006р. отримав відповідь на лист №149/02-20, в якому вказано, що збірний павільйон «Тернопіль»рахується за Васильківським ринком Київської Облспоживспілки.
Відповідач у справі позов визнав, та відзначив, що спірне Рішення від 27.07.2000р. «Про оформлення права власності на приміщення м’ясного павільйону «Тернопіль»в смт. Калинівка на ім’я Київської Облспоживспілки»приймалось на підставі акту прийому-передачі від 24.06.1987р. та з порушенням Інструкції «Про порядок державної реєстрації права власності»від 09.06.1998р. №12 (що була чинною на момент прийняття спірного Рішення). Оскільки, відповідно до зазначеної Інструкції, підставою для визнання виконкомом права власності може служити акт приймання-передачі з балансу на баланс конкретного об’єкту, а на момент 24.06.1987р., спірного м’ясного павільйону ще не існувало, отже і не могло існувати акту приймання-передачі вказаного об’єкту з балансу будь-кого (в тому числі на баланс Київської Облспоживспілки).
Третя особа 1 подала до суду заперечення на позовну заяву, зазначивши, що позивачем пропущено встановлений законом строк на звернення з адміністративним позовом.
Також, третя особа 1 вважає, що оспорюваним рішенням відповідача №92 від 27.07.2000р. не порушено право власності позивача тому, що позивачем не доведено, що у 2000 році останній був власником майна, зазначеного в оспорюваному рішенні, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, а саме Акту прийому-передачі від 24.09.1997р., ринок, на якому перебуває приміщення м'ясного павільйону, було передано Об’єднанню ринків Київської Облспоживспілки.
На підтвердження своїх заперечень третя особа вказує, що згідно п.2 постанови ЦК Компартії України і Ради міністрів УРСР від 14.04.1987р. №124 «Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків»усі ринки із системи Міністерства торгівлі УРСР були безоплатно передані споживчій кооперації.
На виконання даної постанови Виконкомом Київської ради народних депутатів прийнято рішення №143 від 05.05.1987р., згідно якого доручено Управлінню торгівлі передати протягом ІІ кварталу 1987р., Київській облспоживспілці об’єднану дирекцію ринків з ринками та іншими структурними підрозділами, які входять до її складу.
21.05.1987р. прийнята постанова №151 колегії управління торгівлі Київського облвиконкому та правління Київської Облспоживспілки, у відповідності до рішення №143 від 05.05.1987р. «Про передачу обласної об’єднаної дирекції колгоспних ринків», згідно якої, всі ринки області передано у підпорядкування Київській облспоживспілці –третій особі 1. Підтвердженням безкоштовної передачі ринків третій особі 1 є акт приймання-передачі від 24.06.1987р.
Інші треті особи в судове засідання 30.11.2006р. не з’явились.
При цьому господарський суд Київської області відзначає, що судом було направлено учасникам судового процесу повістки від 21.11.2006р., про що, зокрема, свідчать відмітки канцелярії суду на зворотних сторонах оригіналів згаданих документів, реєстри вихідної кореспонденції та отримано третьою особою 4, згідно повідомлення № 455847 від 27.11.2006р. та третьою особою 5, згідно повідомлення № 455846 від 28.11.2006р.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.09.2006р. відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача –Київську Облспоживспілку (третя особа 1) та Фастівське МБТІ (далі –третя особа 2) та призначено попереднє судове засідання на 05.10.2006р.
05.10.2006р. протокольною ухвалою залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –Васильківське МБТІ (далі –третя особа 3).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.10.2006р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 19.10.2006р.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.10.2006р. розгляд справи відкладався до 07.11.2006р.
Представник відповідача позов визнав та надав до суду клопотання по розгляд в подальшому справи у відсутності відповідача.
Протокольною ухвалою від 07.11.2006р. розгляд справи відкладався до 21.11.2006р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 21.11.2006р. відмовлено Київській обласній спілці споживчих товариств в задоволенні клопотання про передачу адміністративного позову для розгляду Васильківському міськрайонному суду Київської області.
Ухвалою господарського суду Київської області від 21.11.2006р. в задоволенні клопотання Васильківської районної спілки споживчих товариств про забезпечення адміністративного позову відмовлено.
Ухвалою господарського суду Київської області від 21.11.2006р. задоволено клопотання третьої особи 1, залучено в якості третіх осіб у справі без самостійних вимог –Київську регіональну спілку споживчої кооперації (третя особа 4) та Васильківський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації (третя особа 5).
Протокольною ухвалою господарського суду Київської області від 21.11.2006 року розгляд справи відкладався до 30.11.2006р.
Відповідач в судове засідання не з’явився, але подав заяву про визнання позову та розгляду справи у його відсутності.
Третя особа 2 та третя особа 3 неодноразово звертались до суду про розгляд справи за їх відсутності, які задоволені судом.
У судовому засіданні 30.11.2006р. представник позивача уточнив, що в позовній заяві про скасування рішення Калинівської селищної ради № 92 від 27.07.2000р. «Про оформлення права власності на приміщення м'ясного павільйону в смт. Калинівка, вул. Леніна, 33-а, допущена описка стосовно вказаної літери «а»по вул. Леніна,33, оскільки в оспорюваному рішенні вказана літера «б».
Розглянувши матеріали справи та оглянувши оригінали документів, подані позивачем на вимогу суду, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
ВСТАНОВИВ:
27.07.2000 року Виконавчим комітетом Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області, ухвалено рішення № 92 від 27.07.2000р. „Про оформлення права власності на приміщення м'ясного павільйону в селищі Калинівка”, що розташований за адресою: вул. Леніна, 33-б на ім’я Київської обласної спілки споживчих товариств, та було доручено Фастівському МБТІ - оформити виписку свідоцтва про право власності на вищезазначене приміщення.
Оцінивши подані сторонами у справі докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні, з урахуванням всіх обставин справи, та враховуючи їх причинний зв’язок, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, Постановою колегії управління торгівлі Київської Облспоживспілки від 21.05.1987р. № 5 «Про передачу обласної об’єднаної дирекції колгоспних ринків»виведено обласну об’єднану дирекцію колгоспних ринків з підпорядкування управління торгівлі облвиконкому та прийнято її в підпорядкування Київської Облспоживспілки, на виконання постанови ЦК КПСС і Ради Міністрів СССР від 26.02.1987р. № 265 «Про заходи по покращенню роботи колгоспних ринків»; Постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УССР від 14.04.1987р. № 124; Наказу Мінторгу від 22.04.1987р. № 134; Постанови Укоопспілки від 20.04.87р. № 126 та Рішення Облвиконкому від 05.05.1987р. № 143, колгоспні ринки передавались із системи Міністерства торгівлі у відання організації споживчої кооперації безкоштовно.
Згідно акту приймання-передачі від 24.06.1987р. Васильківський ринок передано із відання управління торгівлі Київського облвиконкому до відання Облспоживспілки.
Постановою правління Київської Облспоживспілки від 05.02.1988р. №13 «Про вдосконалення структури ринків»постановлено провести передачу ринків райспоживспілкам та райпо по територіальній приналежності.
На виконання постанови №13 від 05.02.1988р. згідно Акту приймання-передачі від 23.02.1988р. Васильківський ринок передано безкоштовно до Васильківської Райспоживспілки –позивача по справі.
На прикінці 1988 року –початку 1989 років позивач розпочав будівництво спірного павільйону «Тернопіль»на колгоспному ринку смт. Калинівка.
Як вбачається з матеріалів справи, та не спростовано учасниками судового розгляду, саме за волевиявленням позивача, за його кошти зведено павільйон „Тернопіль”, про що свідчать наступні докази: Постанова Правління Васильківської Райспоживспілки №199 від 27.12.1988р. „Про затвердження кошторису на демонтаж і монтаж павільйону колгоспного ринку в смт. Калинівка”; зведений кошторис на будівництво павільйону по продажу м’яса в смт. Калинівка, затверджений Васильківською Райспоживспілкою 23.01.1989р.; план на будівництво павільйону колгоспного ринку в смт. Калинівка, затверджений Васильківською Райспоживспілкою 02.01.1989р.; накладна №1 від 25.11.1989р. на отримання обладнання для торгівлі (павільйон „Тернопіль”) - платником та отримувачем якого був позивач.
20.12.1989р. позивачем прийнято павільйон «Тернопіль»в експлуатацію, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актом приймання в експлуатацію Державною приймальною комісією закінченого будівництвом (реконструкцією) об’єкту.
Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (п.9 інформаційного листа ВГСУ №01-8/98 від 31.01.2001р. «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом»).
За таких підстав суд дійшов висновку, що позивач є власником павільйону «Тернопіль», оскільки ним велось будівництво та фінансування даного павільйону в період з 1988 року по 1989 року.
Судом на підставі викладеного не приймається, як належний доказ, в силу ст. 70 КАС України поданий третьою особою 1 акт прийому-передачі від 24.06.1987 року, оскільки його створено раніше, ніж побудовано м’ясний павільйон.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішенням Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області № 92 від 27.07.2000р. „Про оформлення права власності на приміщення м'ясного павільйону в селищі Калинівка” порушено право власності позивача, яке підлягає захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він не заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач у справі визнав адміністративний позов повністю, зазначивши, що спірне Рішення від 27.07.2000р. № 92 „Про оформлення права власності на приміщення м'ясного павільйону в селищі Калинівка” - приймалось на підставі акту прийому-передачі від 24.06.1987 року.
Так, спірне рішення від 27.07.2000р. № 92 ухвалено відповідачем на підставі акту приймання-передачі Васильківського ринку Київською облспоживспілкою від 24.06.1987р., не зважаючи на те, що Постановою правління Київської Облспоживспілки від 05.02.1988р. № 13 «Про вдосконалення структури ринків»постановлено провести передачу ринків райспоживспілкам та райпо по територіальній приналежності, та на виконання зазначеної постанови № 13 Васильківський ринок передано безкоштовно до Васильківської Райспоживспілки, згідно Акту приймання-передачі від 23.02.1988р., а спірний павільйон побудовано після такої передачі.
Отже, судом встановлено, що відповідачем порушено вимоги чинного на той час законодавства, а саме: п. 4.1. Інструкції «Про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.1998р. при ухвалені спірного рішення.
Рішення відповідача від 27.07.2000 року № 92 «Про оформлення права власності на об’єкт нерухомості»винесено на користь третьої особи –Київської Облспоживспілки, без наявності у третьої особи 1 документів, які підтверджували її право власності на даний об’єкт нерухомості.
Таким чином, відповідач не мав права визнавати право власності за третьою особою 1 на спірний павільйон без наявності у неї передбачених законодавством документів.
Так, відповідно до п. 4.1. Інструкції «Про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб»№121 від 09.06.1998р., що була чинною на момент винесення спірного рішення, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації –позивача у справі (абз. 1 п.2 Роз’яснення Президії вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. №02-05/35 «Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів»).
Відповідно до п. 1 ст.55 Закону України «Про власність», власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.
Відповідно до абз. 1 ст. 56 Закону України «Про власність»жодний державний орган не має права втручатись у здійснення власником, а також особами, переліченими в ст. 48 цього Закону, їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов’язки чи обмеження.
Відповідно до абз. 1 ст. 57 Закону України «Про власність», якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.
Таким чином, внаслідок прийняття відповідачем рішення від 27.07.2000р. № 92 про оформлення права власності на приміщення м’ясного павільйону «Тернопіль»в селищі Калинівка на ім’я Київської Облспоживспілки»порушено вимоги ст. ст. 56,57 Закону України «Про власність», що зачіпають права власності позивача.
Судом не приймається, як підстава для відмови в позові, доводи третьої особи 1 стосовно того, що в інших рішеннях судів вже досліджувалось питання права власності на спірний об’єкт, а тому сторона була обізнана щодо порушення свого права, через наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження законності володіння майном, а саме павільйоном «Тернопіль»третя особа 1 по справі –Київська Облспоживспілка не надала суду жодних доказів. А лише факт користування майном не є підставою для відмови в позові.
Так, в рішенні господарського суду Київської області від 11.06.2004 року по справі № 161/4-04 було визнано за третьою особою 1 право власності на об’єкт нерухомого майна –Васильківського ринку Київської облспоживспілки, розташованого за іншою адресою: м. Васильків, вул. Володимирська, 37.
Протокольною ухвалою від 21.11.2006р. суд зобов’язував третю особу 1 надати суду докази на підтвердження права власності на спірний павільйон та докази того чи увійшов спірний м’ясний павільйон до складу майна, на яке визнано право власності рішенням господарського суду Київської області по справі № 161/4-04 від 11.06.2004р.
Разом з цим, суду таких доказів не надано та не обґрунтовано поважних причин неможливості виконати вимог суду.
Крім того, у вказаному рішенні суду зазначено два м’ясних павільйони. Разом з цим, зі змісту рішення не вбачається, що право власності визначається саме на м’ясний павільйон „Тернопіль”, щодо якого відповідачем ухвалювалось окреме спірне рішення (предмет даного спору), що свідчить про те, що він не входив на той час до об’єктів Васильківського ринку, право власності на які було предметом вищенаведеної справи. Суду доказів такого входження на момент виникнення спірних правовідносин також надано не було (про що вже наголошувалось в постанові).
Рішення господарського суду Київської області по справі № 80/4-04 від 15.04.2004 року, як і постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.06.2004р. взагалі не містить переліку об’єктів та жодних посилань на будь-який м’ясний павільйон, а тому судом не аналізуються в даній постанові та не приймаються, як доказ по справі, ці судові рішення.
Посилання третьої особи –Київської Облспоживспілки, що оспорюваним рішенням відповідача від 27.07.2000р. № 92 не порушено право власності позивача, тому, що позивачем не доведено, що у 2000 році останній був власником спірного майна, оскільки, згідно Акту приймання-передачі від 24.09.1997р., ринок, на якому перебуває приміщення м'ясного павільйону «Тернопіль», було передано Об’єднанню ринків Київської Облспоживспілки, не заслуговує на увагу та спростовується наведеним вище та наявними в матеріалах справи доказами.
Так, 24.09.1997р. у відповідності з розпорядженням Київської обладміністрації № 480 від 16.09.1997р. та Постанови правління Київської Облспоживспілки № 151 від 18.09.1997р. проведено згідно Акту прийому-передачі приймання та передачу Васильківського ринку райспоживспілки по балансу на 1.09.1997р. Як вказано в акті, баланс здається із підпорядкування Васильківської райспоживспілки, в підпорядкування об’єднання ринків Київської Облспоживспілки –третьої особи 1. До складу ринку ввійшли: центральний ринок м. Василькова, вул.. Володимирська, 37; ринок по продажу худоби в м. Василькові, та ринок смт. Калинівка, вул. Залізнична, 56.
Вказаний акт, крім наведеного в рішенні, не є доказом зміни власника, оскільки така зміна згідно чинного на той час законодавства підлягала оформленню в певній формі та в установленому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, господарській, цивільній справі, що набрало законної сили не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Разом з цим, оскільки жодне з аналізованих судових рішень не містить посилань на м’ясний павільйон „Тернопіль”, суд не приймає доводи третьої особи 1 щодо цього.
Крім того, аналіз акту прийому-передачі від 24.09.1997 року свідчить про те, що позивач ототожнив поняття «власності»і «підпорядкування».
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про власність», право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, які розкриваються через право власника на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність прав власника щодо володіння, користування, розпорядження у особи, в підпорядкуванні якої знаходиться певний об’єкт права (аналогічна позиція міститься в постанові Вищого адміністративного суду України від 01.08.2006р. по справі К-7564/06).
Також, судом встановлено, що строк позовної давності для звернення з адміністративним позовом позивачем не пропущений, оскільки відповідно до ст.261 ЦК України перебіг загальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.07.2006р. позивач звернувся до відповідача з листом №51 (вхідний №149/02-20 зареєстровано 28.07.2006р.) з проханням винести рішення про визнання права власності на нежиле приміщення збірного павільйону «Тернопіль», розташованого в смт. Калинівка, по вул. Залізнична, 11 (Леніна, 33-б)”, та 04.08.2006р. отримав відповідь на лист №149/02-20, в якому вказано, що збірний павільйон «Тернопіль»рахується за Васильківським ринком Київської Облспоживспілки.
Крім того, судом відзначається, що Кодекс адміністративного судочинства України набрав чинності з 01.09.2005 року, а з позовом сторона звернулась 31.08.2006 року.
Доказів того, що позивач був обізнаний про ухвалення спірного рішення, суду не надано. Спірне рішення, як підтвердив відповідач, не було опубліковано в жодному виданні.
Жодне з аналізованих рішень судів не містить посилань на спірне рішення, як і зазначення серед майна, на яке встановлено право власності, спірного м’ясного павільйону (його площі, інших ознак, за якими його можливо було б ідентифікувати) за вищенаведеною адресою (смт. Калинівка, Леніна, 33б).
Отже, позивач дізнався про порушення свого права 04.08.2006р., тому звернувшись з позовом 31.08.2006р., строк не пропустив. За таких обставин суд дійшов висновку, що строк позовної давності на звернення до суду з позовом позивачем не пропущено.
Відповідно до ст.ст. 6, 71 ЦК УРСР захист цивільних прав здійснювався в установленому законом порядку в межах трирічного строку позовної давності.
Перебіг загальної позовної давності починався з дня виникнення права на позов. За загальним правилом, воно виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.
З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
В силу ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
З 01.09.2005 року набрав чинності КАС України, згідно з ч. 1 ст. 100 якого пропущення строку звернення до адміністративного суду також є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Статтею 99 КАС України встановлено загальний річний строк для звернення з позовом. А згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України наслідком пропуску строку є відмова у задоволенні позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Крім того, судом відзначається, що згідно з ч. 1 ст. 50 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач, тоді як правовий статус третіх осіб згідно норм процесуального права врегламентовано в ст. 53 КАС України.
Отже, законодавець відокремив правові статусу цих осіб, які беруть участь у справі, наділивши їх не тотожними зі сторонами правами та обов’язками.
Тоді як третя особа 1 не є стороною по справі в силу наведених норм процесуального права, а відповідачем позов визнано. Тому її заява за будь-яких обставин на підставі наведених в постанові норм матеріального та процесуального права, як діючого на момент винесення спірного рішення, так і на момент ухвалення рішення по справі, не є підставою для відмови в позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд, при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що рішенням Виконавчого комітету Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області № 92 від 27.07.2000р. „Про оформлення права власності на приміщення м'ясного павільйону в селищі Калинівка” порушено право власності Васильківської районної спілки споживчих товариств.
Частиною 1 ст. 98 Кодексу адміністративного судочинства України визначається, що суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.
Відповідно до п. 2 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до набрання чинності закону, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита. Розмір судового збору визначається відповідно до підпункту “б” пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”.
Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Оскільки, відповідач звільнений від сплати державного мита, суд стягує документально понесені збитки з місцевого бюджету.
Позивачем сплачено більшу суму, ніж це передбачено п. 2 ч. 3 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, але відповідного клопотання позивача про повернення надлишково сплаченого судового збору на час розгляду справи не надходило. Лише в разі звернення позивача з клопотанням про повернення надлишково сплаченого судового збору, суд на підставі Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” видає таку довідку.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 158, 161, 162, 163 та п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд Київської області, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовну заяву Васильківської районної спілки споживчих товариств задовольнити повністю.
2. Скасувати рішення Виконавчого комітету Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області № 92 від 27.07.2000р. «Про оформлення права власності на приміщення м'ясного павільйону в селищі Калинівка».
3. Стягнути з місцевого бюджету Калинівської селищної ради 3,40 грн. (Три грн. 40 коп.) судового збору на користь Васильківської районної спілки споживчих товариств (08600, Київська область, м. Васильків, вул. Соборна, 70, код 01755203; р/р 2600816568001 в АБ „Київська Русь”, МФО 319092).
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
01.12.2006р.
Головуючий суддя: Коротун О.М.
Судді: Маляренко А.В.
Євграфова Є.П.