ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь  представники :

ВСТАНОВИВ :

прокурор Павлоградського району звернувся до господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду України в Павлоградському районі (далі –позивача) з позовом до відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля»(далі –відповідач) про стягнення 1466,79 грн. відшкодування фактично виплаченої пенсії по трудовому каліцтву.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2003 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 1477,80 грн., держмито в сумі 51 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. та на виконання рішення було видано наказ від 24.03.2003 №1/50.

06.03.2008 відповідач звернувся до суду у порядку статті 117 Господарського процесуального кодексу України із заявою від 18.01.2008 №8/99, в якій просив визнати наказ господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2003 №1/50 про стягнення боргу таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2008 заяву відповідача задоволено, визнано наказ господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2003 №1/50 таким, що не підлягає виконанню.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати зазначену ухвалу суду першої інстанції.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.08.2008 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати зазначену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 58 Конституції України, статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі - Закон), статті 117 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Положення частини 4 цієї статті узгоджуються з положеннями пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено, що визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до статті 1 Закону конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.

В силу частин першої та другої статті 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2003 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 1477,80 грн., держмито в сумі 51 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. та на виконання рішення було видано наказ від 24.03.2003 №1/50.

Державною виконавчою службою Павлоградського міського управління юстиції в Дніпропетровській області 13.06.2003 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження за наказом суду від 24.03.2003 №1/50 (т.1 а.с.32).

23.12.2005 прийнято постанову про зупинення виконавчого провадження на підставі пункту 15 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки було встановлено, що відповідача за № рег. 47 від 28.11.2005 внесено до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, що підтверджує участь підприємства у процедурі погашення заборгованості згідно з Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»від 23.06.2005 (т.1 а.с. 43). Матеріали справи не містять інформації щодо поновлення виконавчого провадження.

11.01.2005 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області порушено провадження у справі про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідача (т.1 а.с. 33), про що було опубліковано оголошення у газеті «Голос України»від 24.09.2005 № 181; протягом 30 днів з моменту опублікування названого оголошення позивач у справі - управління Пенсійного фонду України в Павлоградському районі не звернулося в установленому порядку із заявою з вимогами до боржника –відповідача та відповідно не було включено до реєстру вимог кредиторів, затвердженого ухвалою суду від 31.07.2006 у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» (т.1 а.с. 34-42).

Вимоги позивача підтверджені рішенням суду у даній справі і виникли до 11.01.2005, тобто до дня порушення провадження у справі про банкрутство відповідача № Б26/7/05, а тому є конкурсними за своєю правовою природою.

Наявність судового рішення та наказу про його виконання не звільняло позивача у справі від обов'язку звернення з заявою про визнання його вимог до відповідача у справі про банкрутство відповідача №Б/26/7/05, тому відповідні вимоги позивача вважаються погашеними на підставі частини 2 статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що відповідно до положень частини 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України, 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2008 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.08.2008 року, а доводи скаржника вважає такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Павлоградському районі залишити без задоволення.

2.          Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.08.2008 залишити без змін.

Головуючий                                                          О.В. Яценко

Судді                                                                             О.Є. Короткевич     

                                                                               А.Г. Полянський