Номер провадження № 22-ц/785/6159/13

Головуючий у першій інстанції: Бондаренко Н.В.

Доповідач: Ісаєва Н. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого-судді: Ісаєвої Н.В.

суддів: Косогор Г.О., Комлевої О. С.

при секретарі: Добряк Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 27 травня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся до Котовського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що 11 жовтня 2011 року він позичив відповідачу 36000 доларів США (на той час 288000 гривень за курсом НБУ). Відповідач у присутності двох свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 склав розписку, на якій власноруч поставив свій підпис, про те що він як позичальник отримав від нього у борг вищевказану суму для купівлі автомобіля марки « Хюндай Санта Фе ». Відповідач зобов'язаний був повернути позику до 01 серпня 2012 року. про що було зазначено у розписці. Однак, у встановлений термін ОСОБА_2 борг не повернув. Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу у розмірі 288000 гривень та стягнути судові витрати.

В ході розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги, а саме: просив стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 288000 грн., проценти від суми позики у розмірі облікової ставки НБУ - 21408,19 грн., 3% річних з простроченої суми - 1325,52 грн., пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 6627,95 грн., витрати за оплату судового збору - 2887 грн., витрати на правову допомогу 6000 грн. та моральну шкоду - 10000 грн., а всього на суму 336248,66 грн.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить його особистий підпис у довідковому листі від 20.05.2013 року про призначення справи на 27.05.2013 року. У раніше проведених судових засіданнях представник відповідача та відповідач, проти позову заперечували і в своїх поясненнях зазначали, що відповідач не отримував у борг грошових коштів від позивача й надана ним розписка є фальшивою.

Рішенням суду позов задоволено частково.

На рішення суду ОСОБА_8 приніс апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно п.3 ст.10 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини, які мають характер позики.

Однак відповідач по справі заперечував про це, стверджуючи, що не отримував у борг грошових коштів від позивача й надана ним розписка є фальшивою.

Відповідач по справі надав довідку від 24 вересня 2012 року про те, що 11 жовтня 2011 року, тобто в день написання боргової розписки, відбулось дві консультації адвокатом ОСОБА_9 з ОСОБА_2 в період з 09 годин 00 хвилин до 10 годин 00 хвилин, та з 15 годин 00 хвилин до 16 годин 00 хвилин.

Також 19 вересня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до органів досудового слідства з заявою про порушення кримінальної справи з цього приводу й перевірки цих обставин в порядку кримінального провадження.

12 жовтня 2012 року представником відповідача - адвокатом ОСОБА_10, заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх. дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Також згідно ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість. достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

У відповідності до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо. суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Згідно до висновку № 9402 судово-почеркознавчої експертизи складеної 10 квітня 2013 року вирішити питання про те, чи виконаний досліджуваний підпис від імені ОСОБА_2 у наданій на експертизу розписці від 11 жовтня 2011 року самим ОСОБА_2 або іншою особою, не виявилося можливим, тому як більшість збіжних ознак хоч і інформативні, проте при наявності розбіжностей не можуть бути покладені в основу позитивного висновку про тотожність виконання.

Судово-почеркознавча експертиза проведена у відповідності до положень ст. 147 ЦПК України й висновок експерта є об'єктивним. Тому законних підстав для призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його v правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" від 30 травня 1997 року (з відповідними змінами), викладених у п. 11 постанови № 8, повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб.

Суд прийшов до обґрунтованого висновку, що боргова розписка підписана від імені ОСОБА_2 підписана ним особисто, оскільки інших доказів які б спростували даний факт не було надано до суду ні відповідачем ні його представником.

Також судом була взята до уваги постанова від 26 вересня 2012 року про відмову у порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_2 у відношенні ОСОБА_3

Згідно ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Суд відповідно до вимог ст. 179 ЦПК України, врахував зазначений процесуальний документ, який набрав чинності і ніким не був оскаржений та міститься в матеріалах цивільної справи, тому як зазначена постанова вказує на те, що була відсутня подія злочину, оскільки підтверджує, що підпис у наданої розписки на ім'я ОСОБА_3, виконаний громадянином ОСОБА_2

Також суд критично поставився до довідки наданої представником відповідача ОСОБА_10 до суду про знаходження ОСОБА_2 11 жовтня 2011 року у м. Одесі на прийомі у адвоката ОСОБА_9 в період з 09 годин 00 хвилин до 10 годин 00 хвилин, та з 15 годин 00 хвилин до 16 годин 00 хвилин та взяв до уваги копію аркуша журналу ТОВ «Охоронний Комплекс Котовськ» від 11 жовтня 2011 року в якому вбачається підпис ОСОБА_2 як особи яка проводила інструктаж.

У судовому засіданні судом були допитані свідки, які попереджалися про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень згідно ст.ст. 384, 385 КК України та давали присягу свідка, а саме ОСОБА_4, та ОСОБА_5.

Свідок ОСОБА_4, пояснив суду, що він був присутній при передачі грошей ОСОБА_3 ОСОБА_2, що останній отримав гроші у доларах США та перерахував їх, та сказав, що все вірно. Передача грошей та складення розписки відбувалось у офісі ТОВ «Охоронний Комплекс Котовськ ». Також вказав, що особисто бачив, як ОСОБА_2 ставив підпис у розписці, та пояснив, що ОСОБА_2 був не пригнічений, а у доброму настрою.

Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що він був присутній при передачі грошей ОСОБА_3 ОСОБА_2, що останній отримав гроші у доларах США та перерахував їх, та сказав, що все вірно. Передача грошей та складення розписки відбувалось у офісі ТОВ «Охоронний Комплекс Котовськ». Також вказав, що особисто бачив, як ОСОБА_2 ставив підпис у розписці.

У суду не було підстав ставити під сумнів пояснення свідків.

Таким чином, суд прийшов до правильного виснвоку, що відповідач не надав суду переконливих доказів у підтвердження обставин, на які він посилалася як на підставу своїх заперечень проти позову, а саме, того, що боргова розписка є фальшивою.

Згідно ст. 1048-1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, та має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст.615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Як зазначено у ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.

Вищевказані право відношення підтверджуються наявністю розписки, копія якої приєднана до матеріалів справи. Оригінал оглядався судом.

Судом встановлено, що 11.10.2011 року між сторонами був укладений договір позики за яким ОСОБА_2 (у російському написанні ОСОБА_2) позичив у ОСОБА_3 36 000 дол. США та зобов'язувався їх повернути в строк до 01 серпня 2012 року, однак своїх зобов'язань не виконав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, якщо ним несвоєчасно повернуто суму позики.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Ч. 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсові відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За цих обставин суд зробив правильний висновок, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 слід стягнути борг в сумі 36000 дол. США, що на час складання розписки складало 288000 грн., що й прописано у розписці ( 36000 дол. США х 8) та згідно до п.14 постанови №14 Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що уразі пред'явлення позову про стягнення суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Однак і позивач у доповненнях до позовної заяви просив стягнути суму боргу у розмірі 288000 грн. й у самій розписці вказана сума також має місце з цих підстав суд вважав за доцільне стягнути суму боргу у розмірі 288000грн.

Також до стягнення підлягає 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 8640 грн.

Так, ч.1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України.

Судом встановлено, що за договорами позики від 11.10.2011 року проценти не встановлювались, а тому вимоги позивачки про стягнення відсотків на рівні облікової ставки НБУ є обгрунтованими.

Суд прийшов до висновку, що зазначена позовна вимога підлягає до часткового задоволення, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості по процентах здійснений без врахування змін облікової ставки НБУ за період користування позикою до часу ухвалення рішення.

Відповідно до ч.І ст. 1048 ЦК України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Таким чином, за договором позики від 11.10.2011 року (на суму 36000 дол. США) з відповідача на користь позивача слід стягнути відсотки за користування позикою в сумі 11310,33 грн. за період з 11.10.2011 року по 27.05.2013 року за наступною формулою розрахунку : 36000 х «КД» х «ОС», де 36000 сума боргу, «КД»- кількість днів користування позикою під час дії відповідної облікової ставки НБУ , «ОС»- денна облікова ставка НБУ у відповідний період користування позикою.

Загальна сума заборгованості по процентам за договором позики складає 39528 грн.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.І); пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.З).

Згідно з ч.2 ст.551 вказаного Кодексу якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.550 вказаного Кодексу право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано.

Оскільки договором позики не був встановлений спосіб забезпечення виконання зобов'язання і законом не встановлено сплату неустойки за прострочення позики, предметом якої є грошові кошти, то позовні вимоги позивачів про стягнення з відповідача пені є безпідставними і вони в цій частині не підлягали задоволенню.

Відповідно до п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд виходить з того, що стаття 1050 ЦК України та інші положення відповідного розділу ЦК України не передбачають стягнення компенсації завданої моральної шкоди у разі невиконання зобов'язань за договором позики. Так само договір, укладений між сторонами, не передбачає стягнення моральної шкоди за невиконання чи не неналежне виконання умов договору.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку встановленому законом.

Згідно ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» (діючої на час понесення стороною витрат і розгляду справи) граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не мав перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року № 4191-УІ, що набрав чинності з 1 січня 2012 року, також передбачає, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішенні, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Встановлено, що в суді правову допомогу позивачу ніхто не надавав тому як позивач представляв свої інтереси особисто.

Згідно квитанції № 46 від 02 серпня 2012 року ТОВ охоронне - юридичне агентство «Гетьман - Одеса» - ОСОБА_3 сплатив 6000,00 гривень за надання юридичних послуг по заборгованості згідно договору позики.

Згідно матеріалів цивільної справи які містять позовну заяву ОСОБА_3 від 12 вересня 2012 року(дата подачі до суду) та доповнення до позовної заяви про уточнення позовних вимог від 25 вересня 2012 року (дата подачі до суду). Позов до суду було подано 12 вересня 2012 року, квитанція про сплату за надання юридичних послуг по заборгованості згідно договору позики від 02 серпня 2012 року.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 01 січня 2012 року № 42S2-VI розмір мінімальної заробітної плати за період з 01 липня по 30 вересня 2012 року складає 1102 грн.

Таким чином, компенсація витрат на правову допомогу, яка підлягає виплаті ОСОБА_3 відповідачем ОСОБА_2 становить:

1102,00 грн. : 100 х 40 = 440,80 грн. за 1 годину.

Виходячи з цих розрахунків суд правильно розрахував компенсацію витрат за правову допомогу по підготовці позовної заяви, оскільки оплата за надання юридичних послуг надійшла до подання позову та доповнення до позову, та з огляду на позовну заяву та доповнення до неї суд. вважає, що часу на підготовлення вказаних матеріалів зайняло близько 2,5 годин, таким чином підлягає до стягнення сума у розмірі 1000 грн.

Отже, вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача витрат за надання юридичних послуг є доведеними та такими, що підлягали частковому задоволенню.

Відповідно до ч. З ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Тому з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто понесені ним судові витрати: а саме судовий збір в сумі 2880 грн. та банківські послуги за сплату судового збору у розмірі 7 грн.

Доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, оскільки спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до апеляційного суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують та задоволенню не підлягають, підстави для ухвалення нового рішення відсутні.

Судова колегія, розглянувши справу, прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 27 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак її може бути оскаржено до суду касаційної інстанції, на протязі двадцяти днів.

Головуючий- суддя Н.В.Ісаєва

Судді: Г.О. Косогор

О.С.Комлева