ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2008 р. | № 11/16/08 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді: | Губенко Н.М. |
суддів: | Барицької Т.Л. |
Подоляк О.А. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Відкритого акціонерного товариства "Вознесенський сиркомбінат" |
на постанову та рішення | Одеського апеляційного господарського суду від 17.06.2008р. господарського суду Миколаївської області від 08.04.2008р. |
у справі | № 11/16/08 |
за позовом | Закритого акціонерного товариства "Троїцький молзавод" |
до | Відкритого акціонерного товариства "Вознесенський сиркомбінат" |
про | стягнення 731 118, 40 грн., |
в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Пак О.І. (дов. б/н від 01.12.2007); - відповідача Костючок С.Ю. (дов. б/н від 27.09.2007); |
Відповідно до розпорядження заступника Голови Вищого господарського суду України від 14.10.2008 № 449, розгляд справи № 11/16/08 господарського суду Миколаївської області здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. –головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Подоляк О.А.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 08.04.2008 у справі №11/16/08 позов Закритого акціонерного товариства "Троїцький молзавод" (надалі позивач) з урахуванням уточнених позовних вимог до Відкритого акціонерного товариства "Вознесенський сиркомбінат" (надалі відповідач) задоволено частково; в частині стягнення з відповідача 250 000,00 грн. –частини основного боргу провадження у справі припинено, оскільки під час розгляду справи відповідач сплатив позивачу частину основного боргу у вказаній сумі; стягнуто з відповідача 406 118,35 грн. основного боргу, 10 000,00 грн. пені, 50 284,43 грн. збитків від інфляції, 4 759,45 грн. –3% річних, 7 715,42 грн. держмита, 110,81 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.06.2008 у справі №11/16/08 залишено без змін вищезазначене рішення господарського суду першої інстанції.
Відповідач, не погоджуючись із вказаними судовими актами в частині стягнення з нього збитків від інфляції в сумі 50 284,43 грн. та 3% річних у сумі 4 759,45 грн., звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить судові рішення в оскаржуваній ним частині скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються наступними доводами: судами попередніх судових інстанцій порушено ст. 43 ГПК України, оскільки вони не надали оцінку наявним в матеріалах справи документам на поставку продукції; немає підстав стягувати з відповідача збитки від інфляції та 3% річних, оскільки для їх стягнення в порядку ст. 625 ЦК України необхідна наявність двох обставин, а саме: прострочення грошового зобов'язання боржника та наявність вимоги кредитора про сплату простроченого зобов'язання з нарахованим індексом інфляції, однак, суди не звернули увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які пов'язані з простроченим невиконаним зобов'язанням відповідача та направленням позивачем відповідної вимоги відповідачу.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просить рішення та постанову господарських судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, касаційну скаргу –без задоволення.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено:
- 27.09.2007 позивач та відповідач уклали договір поставки молока №15/07, за умовами якого продавець (позивач у справі) зобов'язався продати покупцю (відповідачу у справі) молоко, а останній розрахуватись за нього на умовах, передбачених договором;
- інших взаємостосунків щодо поставок молока крім тих, які випливають із договору поставки молока №15/07 від 27.09.2007, між сторонами не було;
- позивач поставив відповідачу молоко на загальну суму 1 592 918,35 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви накладними №116 від 31.10.2007 на суму 1 076 088,35 грн. та №123 від 27.11.2007 на суму 516 830,00 грн.;
- пунктом 5 договору сторони встановили авансову систему оплати товару, зокрема: покупець зобов'язаний перед відвантаженням першої партії товару перерахувати на розрахунковий рахунок продавця авансовий платіж в розмірі однієї запланованої партії товару;
- згідно наданих позивачем банківських виписок та наданих відповідачем копій платіжних доручень, відповідач на виконання умов договору було здійснено наступні платежі: за платіжним дорученням №1773 від 27.09.2007 –65 800,00 грн., за платіжним дорученням №1842 від 05.10.2007 –80 000,00 грн., за платіжним дорученням № 1837 від 16.10.2007 –50 000,00 грн., за платіжним дорученням № 1859 від 19.10.2007 –87 000,00 грн., за платіжним дорученням № 1891 від 26.10.2007 –100 000,00 грн., 02.11.2007 –150 000,00 грн., 14.11.2007 –180 000,00 грн., 21.11.2007 –149 000,00 грн., 28.12.2007 –50 000,00 грн.; всього –911 800,00 грн.;
- на день звернення з позовом заборгованість відповідача перед позивачем становила 681 118,35 грн. (1592918,35 грн. –911 800,00 грн.), а не 731 118,4 грн., як вказано у позовній заяві;
- у договорі сторони не передбачили строків розрахунку на випадок відсутності з боку відповідача попередньої оплати та чітко не визначили строки, в які повинно бути погашено залишок заборгованості, а тому суди застосували приписи ст. 530 ЦК України, згідно з якою, кредитор вправі вимагати виконання зобов'язання у будь-який час, а боржник зобов'язаний виконати його в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства;
- 01.12.2007 позивач направив відповідачу відповідну претензію про сплату боргу, однак, не отримавши на неї відповіді, позивач звернувся із позовом до суду;
- під час розгляду даної справи судом першої інстанції, відповідач сплатив позивачу 275 000,00 грн., а відтак з відповідача підлягає стягненню 406 118,35 грн. (1592918,35 грн. –911 800,00 грн. –275 000,00 грн.), а в частині стягнення 275 000,00 грн. провадження у справі припиняється;
- умовами договору (пункти 6.3, 6.4) сторони передбачили, що у разі порушення пп. 5.1., 5.2., 5.3. договору і припинення операцій по договору більше ніж на 7 днів покупець зобов'язаний виплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення; за невиконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства;
- позивачем за період з 01.12.2007 по 17.03.2008 нарахована пеня відповідачу у сумі 35 379,65 грн., однак, суд першої інстанції, враховуючи, що відповідач не ухиляється від сплати боргу, прийшов до висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції та не оспорюється позивачем, про зменшення розміру нарахованої пені до 10 000,00 грн.
Частинами 1, 2 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона –постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судами попередніх судових інстанції між позивачем та відповідачем укладено договір поставки молока №15/07, в якому сторони погодили, що позивач поставляє відповідачу молоко на умовах та в строки, зазначені в цьому договорі, а відповідач зобов'язаний розрахуватися з позивачем на умовах, передбачених цим договором.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем було поставлено відповідачу товар (молоко) на загальну суму 1592918,35 грн., а відповідачем сплачено позивачу за поставлений товар 911 800,00 грн.
Судами вірно встановлено, що в договорі на поставку молока, укладеного між позивачем та відповідачем, сторонами не обумовлювався строк оплати відповідачем позивачу за поставлений товар (молоко), а тому судами попередніх інстанцій правильно застосовано положення ст. 530 Цивільного кодексу України, згідно з якою, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку, зокрема, не встановлений кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник зобов’язаний виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено господарським судом першої інстанції, із чим погодився апеляційний господарський суд, строк виконання відповідачем обов’язку по оплаті позивачу за поставлений ним товар за договором на поставку молока розпочався з 01.12.2007 –дати надсилання позивачем претензії (вимоги) відповідачу. Однак, як дослідили суди, у встановлений наведеною нормою строк, так само як і на дату звернення із даним позовом, оплата здійснена відповідачем не була, а тому суди попередніх судових інстанцій законно та обґрунтовано стягнули з відповідача заборгованість за договором поставки молока, так само як і пеню, адже її нарахування та сплата передбачені як умовами договору, про що вказувалося вище, так і нормами ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до якої платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про припинення провадження у даній справі в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки у розмірі 275 000,00 грн. у зв'язку із відсутністю предмета спору, оскільки відповідач сплатив позивачу частину боргу у вказаному розмірі під час розгляду справи в суді першої інстанції, на підтвердження чого сторонами були надані відповідні докази, досліджені судами попередніх інстанцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншим законами та договором.
Види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) визначено у ст. 217 ГК України як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/ або правові наслідки; такими засобами є відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.
Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасники господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язання відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Отже, дана норма закріплює за кредитором право вимагати з боржника стягнення інфляційних витрат, як збільшення суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України та 3 % річних, як плату за користування боржником його грошовими коштами за весь період прострочки виконання грошового зобов'язання, що є об'єктивним процесом збільшення грошових сум боргу у боржника перед стягувачем.
Як встановлено судами, про що вказувалось вище, та не заперечується самим відповідачем, останній не виконав зобов’язання, тобто має місце прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання за договором поставки №15/07, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача в порядку ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних витрат за період з 01.12.2007 по 17.03.2007 є обґрунтованою та законною, а відтак підставно задоволена судами попередніх судових інстанцій.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність у позивача права на стягнення втрат від інфляції та 3% річних у зв'язку із відсутністю вимоги про сплату простроченого зобов'язання з нарахованим індексом інфляції та 3% річних, оскільки ні законодавством, ні договором не передбачено обов'язкового завчасного попередження боржника про намір стягнути інфляційні витрати та 3% річних, тому безпосередньо звернення позивача до суду з такими вимогами є достатнім; положення ст. 625 ЦК України, відповідно до якого інфляційні витрати та 3% річних сплачуються на вимогу кредитора, стосується суду, який не може стягнути зазначені суми за власною ініціативою, якщо кредитор не заявляє таких вимог.
Не вбачає підстав колегія суддів погодитися із твердженнями позивача про порушення судами першої та апеляційної інстанцій ст. 43 ГПК України з огляду на викладене, а також на те, що оскаржувані судові рішення прийняті у відповідності до матеріалів справи, поданим сторонами доказам надана правильна оцінка, тобто справа розглянута всебічно, повно і об'єктивно згідно з законом; застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.
Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків, а тому не приймаються Вищим господарським судом.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що судові рішення попередніх судових інстанцій вказаним вимогам відповідають.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Вознесенський сиркомбінат" залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.06.2008 та рішення господарського суду Миколаївської області від 08.04.2008 у справі №11/16/08 залишити без змін.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
О.А. Подоляк