Справа № 2-30/13

Провадження № 22ц/782/2143/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Луганської області в складі:

Головуючого: Маляренко І. Б.,

Суддів: Борисова Є. А., Яреська А. В.

За участю секретаря: Веселова С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську апеляційну

скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського

районного суду м. Луганська від 20 березня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14,ОСОБА_15 ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18,

ОСОБА_19, ОСОБА_20,

ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, Ленінський Відділ державної виконавчої служби Луганського

управління юстиції, про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності та звільнення з-під арешту , -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням задоволено уточнені позовні вимоги

ОСОБА_2

Суд: звернув стягнення на предмет іпотеки, квартиру за адресою: АДРЕСА_1, згідно із іпотечним договором від 02.03.2005

року посвідченим приватним нотаріусом Луганського міського

нотаріального округу ОСОБА_24 та зареєстрованим в реєстрі за

реєстровим № 394; визнав за ОСОБА_2 право

власності на предмет іпотеки -квартиру АДРЕСА_1; звільнив квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного ухвалою Ленінського

районного суду м. Луганська від 18.04.2005 р.;

звільнив квартиру АДРЕСА_1 з- під арешту, накладеного ухвалою Ленінського районного суду м.

Луганська від 16.06.2005 р.; звільнив квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 21.05.2005 р.;

звільнив квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного ухвалою Ленінського районного суду м.

Луганська від 30.06.2005 р.; звільнив квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного постановою ВДВС Ленінського району м. Луганська 23-443 від 15.07.2005 р.; звільнив квартиру

АДРЕСА_1 з-під арешту,

накладеного постановою ВДВС Ленінського району М.Луганська 23-446 від 26.07.2005 р.; звільнив квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 01.08.2005 р.; звільнив квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного постановою ВДВС Ленінського району м. Луганська від 29.08.2005 р.; звільнив квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від

30.06.2005 р.; звільнив квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного постановою ВДВС

Ленінського району м. Луганська від 12.10.2005 р.; звільнив квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного - ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 14.10.2005 р.;

звільнив квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного ухвалою Ленінського районного суду м.

Луганська від 17.01.2005 р.

В апеляційній скарзі ОСОБА_16 ставиться питання про

скасування рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 20 березня 2013 року, як такого, що не відповідає вимогам діючого цивільного

процесуального законодавства, і ухвалення нового рішення про відмову у

задоволенні позову.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідача,

дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість

рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає

скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Так, статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду

повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом,

ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених

тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 02 березня 2005 року між Луганською філією АБ „Брокбізнесбанк" (далі - Банк) та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 148 П, за умовами п. 1.1. якого ОСОБА_3 було відкрито

відкличну кредитну лінію з лімітом 16000 доларів США строком з

02.03.2005 року по 01.03.2007 року під 17 % річних.

Відповідно до п. 5 даного кредитного договору, на забезпечення

виконання зобов'язань за ним відповідачкою ОСОБА_3 було передано в іпотеку квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1, про що між Банком та позичальником 02 березня 2005 року було

укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_24 та зареєстрований в реєстрі за реєстровим № 394.

Згідно із Витягом № 2699225 від 03.03.2005 року, зазначена іпотека 03.03.2005 року була зареєстрована в Державному реєстрі іпотек за

реєстраційним № 1734038.

10 жовтня 2005 року між ОСОБА_2 та Банком було укладено угоду відступлення права вимоги № 148П/У, за якою в кредитному договорі № 148 від 02.03.2005 року відбулася заміна кредитора.

Судом першої інстанції встановлено, що кредитний договір № 148 П від 02.03.2005 р. та угода відступлення права вимоги № 148П/У від

10.10.2005 р. недійсними не визнані.

На виконання п. 2 Угоди № 148/У від 10.10.2005 року, позивач як

новий кредитор виконав перед AT «Брокбізнесбанк» зобов'язання

відповідачки ОСОБА_3 за кредитним договором № 148П від 02.03.2005 р, а саме, сплатив: 234,22 долара США відсотків за кредитом, що

підтверджується заявою про переказ готівки № 8535 від 10.10.2005 року, 460,89 доларів США - погашення прострочених відсотків, що

підтверджується заявою про переказ готівки № 8531 від 10.10.2005 року, 68,00 доларів США відсотків за користування кредитом, що

підтверджується заявою про переказ готівки № 8530 від 10.10.2005 року,

16000 доларів США погашення основної суми кредиту, що підтверджується заявою на переказ готівки № 8529 від 10.10.2005 р.

Згідно зі ст. 514 ЦК України, в разі зміни кредитора в зобов'язанні, до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на

умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщоінше не

встановлено договором або законом.

11 жовтня 2005 року між ОСОБА_2 та AT «Брокбізнесбанк» було укладено договір відступлення прав за іпотечним договором, про що

11.05.2005 року в Державному реєстрі іпотек зроблено запис ; про внесення

змін в частині іпотекодержателя. Вказана обставина підтверджується

Договором від .11.10.2005 року, посвідченим приватним нотаріусом

Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_24 та зареєстрованим

в реєстрі за реєстровим № 1718, Витягом № 5076914 від 11.10.2005 (т.1 а.с. 20).

За таких обставин правильним вважає колегія суддів висновок суду першої інстанції щодо того, що з 10.10.2005 року у відповідачки ОСОБА_3 перед позивчаем ОСОБА_2 виникли зобов'язання в обсязі та на умовах, визначених кредитним договором № 148П від 02.03.2005 року, виконання яких забезпечено іпотекою належної відповідачці квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.11.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного

договору № 148П від 02.03.2005 року (т.1 а.с. 17), за умовами якої сторони досягли згоди, що позичальник повертає кредитору кредит в строк не пізніше

01.03.2010 року зі сплатою 17% річних з розрахунку отриманих в кредит коштів в сумі 16 763 долара США, яка склалася із загальної суми

сплачених позивачем 10.10.2005 року в рахунок зобов'язань відповідачки

ОСОБА_3 перед AT Брокбізнесбанк» грошових коштів.

Додатковою угодою № 2 від 16 лютого 2009 року ( т.1 а.с. 18) сторони

змінили валюту зобов'язання, у зв'язку із чим сума основного боргу за

кредитним договором № 148П від 02.03.2005 року склала 134943,03 грн.

Крім того, даною угодою сторони визначили порядок виконання

позичальником зобов'язань (п. 2 Додаткової угоди). Внаслідок вказаних

змін, у ОСОБА_3 виникло зобов'язання не пізніше 01.03.2010 року

повернути ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 134943,03 грн. та

17% річних за весь час користування грошовими коштами позивача.

Як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_3 у встановлений

кредитним договором строк свої зобов'язання за кредитним договором не виконала в повному обсязі, у зв'язку із чим 16 лютого 2011 року позивач звернувся до неї з вимогою повернути грошові кошти в сумі 134943,03 грн. та відсотки за користування ними за період з 11.11.2005 по 16.02.2011 року в сумі 101 115,06 гри., яка була відповідачкою отримана 23.02.2011 року (т.1 а. с. 18). У відповідь на вимогу про сплату заборгованості, відповідачка листом від 10.03.2011 року ( т.1 а.с.29) визнала наявність та суму заборгованості, і повідомила про неможливість виконання зобов'язання, повідомила позивача,

що предмет іпотеки їй не належить, а на підставі мирової угоди,

затвердженої Ленінським районним судом Луганської області, належить

ОСОБА_4 на підтвердження чого надала позивачу копію

технічного паспорту на дану квартиру (т.1 а.с 30).

Ст. 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі переходу

права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека

є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому

випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна

іпотекою. При цьому збереження за іпотекодержателем права іпотеки не

ставиться у залежність від того, надавав чи не надавав він згоду на його

відчудження.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид

забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у

володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має

право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання

одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно

перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим

Законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного

зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним

зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право

іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає

з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону, яка встановлює, що у разі

порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором,

іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного

зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет і

потеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі

рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про

задоволення вимог іпотекодержателя.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої

інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог

ОСОБА_2 в частині звернення стягнення на предмет іпотеки,

квартиру за адресою: АДРЕСА_1

Що стосується права позивача ОСОБА_2 на отримання у

власність предмету іпотеки, то дані вимоги колегія суддів теж вважає

обґрунтованими з огляду на положення ст.ст. 35,36,37 Закону України «Про іпотеку» та положень п.п. 5.6,5.7 Іпотечного договору від 02.03.2005 року, в яких міститься застереження, згідно з яким іпотекодавець погоджується з

тим, що цей договір є нотаріально посвідченим договором про задоволення

вимог іпотекодержателя та передбачає можливість задоволення вимог

іпотекодержателя шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно із ч.ч. 1,3 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в

апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і

обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під

час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм

матеріального права або порушення норм процесуального права, які є

обов'язковою підставою для скасування рішення.

Не погоджуючись із рішенням суду апелянт ОСОБА_16 послався

на те, що суду першої інстанції було відомо про наявність у провадженні

Ленінського районного суду м. Луганська його позову про визнання

іпотечних угод з 2011 року недійсними, судом було постановлено ухвалу про зупинення провадження у справі, тому суд не міг ухвалювати оскаржуване рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Ленінського районного

суду м. Луганська від 02.02.2012 року за клопотанням ОСОБА_16 було зупинено провадження у справі у зв'язку з наявністю в провадженні цього ж суду позову ОСОБА_5, ОСОБА_18, ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_19 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, АБ

«Брокбізнесбанк» про визнання недійсними правочинів (а.с.153 т.1).

Згідно із наявною на а.с. 158 т.1 копією ухвали Ленінського районного

суду м. Луганська від 15.06.2012 року (а.с. 158 т.1) позов ОСОБА_5,

ОСОБА_18, ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_19 до

ОСОБА_3, ОСОБА_2, АБ «Брокбізнесбанк» про визнання

недійсними правочинів Ленінського районного суду м. Луганська від

02.02.2012 року було залишено без розгляду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 03.07.2012 року із посиланням на вищезазначену ухвалу від 02.02.2012 року провадження у даній цивільній справі було відновлено (а.с. 159 т.1).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 31.08.2012 року провадження у справі зупинялося у зв'язку із знаходженням у цьому ж суді

позовної заяви ОСОБА_5, ОСОБА_18, ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_19 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, АБ

«Брокбізнесбанк» про визнання недійсними правочинів (суддя Бугера О.В.),

але ухвалою суду від 01.02.2013 року провадження у даній цивільній справі

було відновлено (а.с.228 т.1).

Будь-яких інших ухвал про зупинення провадження у справі судом не постановляло ся.

Апелянт не бере до уваги того, що в разі задоволення судом

вищезазначеного позову ОСОБА_5, ОСОБА_18, ОСОБА_12,

ОСОБА_16, ОСОБА_19 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, АБ

«Брокбізнесбанк» про визнання недійсними правочинів позивачі не

позбавлені можливості звернутися із заявами про скасування даного

оскаржуваного рішення у зв'язку з новоявленими обставинами.

Щодо доводу апелянта про наявність рішення Верховного Суду

України № 6-7257св08 від 17.12.2008 року про передачу ? частки спірної

квартири у власність 20 осіб, які звернули свої стягнення на дану квартиру за боргами ОСОБА_25, то апелянт не бере до уваги наступного.

В матеріалах справи наявна копія Ухвали Верховного Суду України від 17.12.2008 року (а.с.107 т.1), згідно з якою лише залишено без змін рішення

Ленінського районного суду м. Луганська від 22.08.2007 року про

визначення частки майна боржника ОСОБА_25 у спільному майні

подружжя.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки

виникають на підставі рішення суду. З рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 22.08.2007 р. вбачається, що частку спірного майна

ОСОБА_25 визначено 22 серпня 2007 року, тобто після набуття

позивачем прав іпотекодержателя на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до пунктів 44, 45 Інструкції про порядок вчинення

нотаріальних дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від

03.03.2004 N 20/5, яка діяла на момент укладення іпотечного договору,

договори щодо розпорядження одним з подружжя майном, придбаним під

час перебування в шлюбі, посвідчуються нотаріусом за умови наявності

згоди іншого подружжя на укладення такого договору.

Крім того, згідно із ЗУ "Про іпотеку", майно, що є спільною власністю (а таким, як правило, виступає майно подружжя, придбане під час шлюбу), може бути передано в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників.

Зазначене апріорі дає підстави вважати, що погодившись з передачею

спірної квартири в іпотеку, ОСОБА_25 погодився з усіма зазначеними у

договорі іпотеки умовами.

Посилаючись на те, що він і ще 20 людей є стягувачами у зведеному виконавчому провадженні за боргами чоловіка відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_25, апелянт ОСОБА_16 не бере до уваги того, що відповідно до статті 62-1 Закону України „Про виконавче провадження" звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізація для задоволення вимог іпотекодержателя здійснюються відповідно до умов іпотечного договору . На майно, щодо якого встановлено іпотеку чи накладено заборону на відчуження, не може бути звернено стягнення для задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями згідно із Законом України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати".

Доводи апелянта у своїй більшості є доводами, які були надані ним в

обґрунтування позовних вимог, були детально розглянуті судом першої

інстанції та повно, об'єктивно та всебічно перевірені доказами, наданими

сторонами по справі, і не спростовують висновків суду.

Інших доводів, які б могли бути підставою для скасування

оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у

задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, апелянтом не надано.

На підставі викладеного судова колегія вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалене судом з додержанням норм матеріального та

процесуального права, а тому, згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України,

таким, що підлягає залишенню без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -

відхилити, рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 20 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути

оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого

Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: