Головуючий по справі: підполковник юстиції СТЕЛЬМАХ І.О. Доповідач: полковник юстиції ЗАГОРУЙКО В.В.

№ 11а-75-2007

УХВАЛА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

12 жовтня 2007 року                                                                                                 місто Київ

Військовий апеляційний суд Центрального регіону України в складі: головуючого - полковника юстиції ГОВОРУХИ В.І. суддів -   полковника юстиції БРЕДЕЛЬОВА О.М.

та полковника юстиції ЗАГОРУЙКА В.В.,  при секретарі ОЛІЙНИК К.О.,

за участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України полковника юстиції КУРАКІНА О.А.,  захисника-адвоката ОСОБА_1,

розглянувши скаргу захисника-адвоката ОСОБА_1 на вирок військового місцевого суду Львівського гарнізону від 2 серпня 2007 року,  за яким військовослужбовця військової частини 3002 старшого прапорщика

ОСОБА_2,  який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с Верхня Липиця Рогатинського району Івано-Франківської області,  українця,  громадянина України,  з середньо-спеціальною освітою,  раніше не судимого,  на військовій службі в якості прапорщика з січня 1997 року,

засуджено за ст. 410,  ч.1 КК України,  із застосуванням ст. 69 КК України,  до позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

У відповідності до ст. 58 КК України замість позбавлення волі ОСОБА_2 призначено службове обмеження на той самий строк - один рік. Із суми грошового забезпечення ОСОБА_2 присуджено проводити відрахування в дохід держави у розмірі десяти відсотків грошового забезпечення. Під час відбування цього покарання ОСОБА_2 не може бути підвищений за посадою,  у військовому званні,  а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Військовий апеляційний суд регіону

ВСТАНОВИВ:

Згідно з вироком,  ОСОБА_2 визнаний винним в тому,  що під час проходження військової служби у військовій частині 3002 в березні 2006 року він підготував на надав командуванню вказаної військової частини удавану угоду - договір № 12 від 1 квітня 2006 року між командуванням військової частини 3002 та гр. ОСОБА_3 про нібито надання останньою у тимчасове користування ОСОБА_2 власної квартири в період з 1 квітня 2006 року по 31 грудня 2007 року,  з щомісячною оплатою в розмірі 1000 гривень. Однак,  ОСОБА_2 в період з 1 квітня по 31 грудня 2006 року реально у квартирі гр. ОСОБА_3 не проживав,  а винаймав разом зі своєю дружиною квартиру у гр. ОСОБА_4,  за що сплачував останній плату в розмірі 100 доларів США,  що по курсу НБУ становить 505 грн. За період з 1 квітня по 31 грудня 2006 року військовою частиною 3002 було виплачено ОСОБА_2 кошти в сумі 7494 грн. 34 коп.,  як компенсацію за піднайом житла по договору № 12 від 1 квітня 2006 року. В результаті цих дій ОСОБА_2 заволодів іншим військовим майном -грошовими коштами в сумі 2949 грн. 34 коп.,  які в подальшому обернув на свою користь.

В своїй апеляції адвокат ОСОБА_1,  не погоджуючись з вироком суду,  просить його змінити: дії його підзахисного перекваліфікувати на ч. 1 ст. 190 КК України; розмір коштів,  інкримінованих ОСОБА_2 як викрадені зменшити на 1310 грн.; на цю ж суму зменшити розмір цивільного позову,  задоволеного на користь військової частини 3002. В обґрунтування цього він вказує,  що кошти,  яки були отримані ОСОБА_2,  не є військовим майном,  а лише платіжним засобом. Крім того,  на думку автора апеляції,  ОСОБА_2 кошти отримував як компенсацію за піднайом житла,  яка гарантована ст. 12 Закону України „Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх

сімей" та постановою КМУ № 175 від 14 березня 1995 року,  однак у завищеному розмірі. В грудні 2006 року ОСОБА_2 оплатив громадянці ОСОБА_4 кошти за найом квартири у січні 2007 року у розмірі 655 грн.,  та у січні 2007 року - за найом квартири у лютому 2007 року також 655 грн.,  а тому,  на переконання адвоката,  на вказану суму - 1310 грн. - слід зменшити розмір інкримінованих ОСОБА_2 коштів.

Заслухавши доповідача,  пояснення адвоката в підтримку доводів скарги,  виступ прокурора,  який вважав за необхідне апеляцію залишити без задоволення,  військовий апеляційний суд регіону,  вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги,  знаходить вирок суду 1-ї інстанції законним та обґрунтованим,  виходячи при цьому з наступного.

Висновки суду 1-ї інстанції про доведеність вини засудженого ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах,  яки повно викладені у вироку,  їм дана належна оцінка,  та апелянтом вони не оспорюються.

Разом з тим,  посилання адвоката на те,  що кошти,  яки були отримані ОСОБА_2,  не є військовим майном,  спростовуються пунктом 2 „Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду,  заподіяну державі",  затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року,  яке встановлює,  що військове майно - це державне майно,  закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння,  бойова та інша техніка,  боєприпаси,  паливно-мастильні матеріали,  продовольство,  технічне,  аеродромне,  шкіперське,  речове,  культурно-просвітницьке,  медичне,  ветеринарне,  побутове,  хімічне,  інженерне та інше майно,  а також кошти. Дане Положення не суперечить іншим нормативним актам України,  в тому числі і Закону України від 21 вересня 1999 року „Про правовий режим майна у Збройних силах України". Таким чином,  доводи скарги в цій частині безпідставні,  і юридична кваліфікація дій ОСОБА_2 за ст. 410,  ч.1 КК України судом 1-ї інстанції дана вірно. При цьому суд гарнізону правильно виходив з того,  що ОСОБА_2,  будучи військовослужбовцем,  заволодів військовим майном шляхом шахрайства.

Не знаходить апеляційний суд і підстав для зміни вироку в частині розміру коштів,  якими заволодів засуджений,  та розміру задоволеного цивільного позову,  на чому наполягає автор апеляції. Як вірно встановлено судом 1-ї інстанції,  всі кошти,  яки були перераховані ОСОБА_2 військовою частиною для оплати найманого житла,  були направлені на погашення заборгованості за тимчасове користування квартирою за період з 1 квітня по 31 грудня 2006 року. При цьому ОСОБА_2 шляхом шахрайства заволодів коштами в сумі 2949,  34 грн.,  і саме цими грошима він оплатив проживання у квартирі громадянки ОСОБА_4 за січень та лютий 2007 року. До такого висновку суд регіону прийшов на тій підставі,  що у разі не виявлення протиправної діяльності ОСОБА_2,  він би в подальшому отримав би від військової частини кошти на оплату житла за вказані вище місяці.

Таким чином,  підстав для задоволення скарги військовий апеляційний суд регіону не знаходить.

Покарання засудженому судом призначено з урахуванням всіх обставин,  яки пом'якшують його відповідальність,  і його слід визнати справедливим.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365-366 КПК України,  військовий апеляційний суд регіону

УХВАЛИВ:

Вирок військового місцевого суду Львівського гарнізону від 2 серпня 2007 року стосовно ОСОБА_2 залишити без змін,  а апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_1 - без задоволення.