Головуючий суду 1 інстанції - Труфанова М.О.

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 2/1203/39/2012

Провадження № 22ц/782/2583/13

РІШЕННЯ

Іменем України

15 липня 2013 року м. Луганськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів -Темнікової В.І., Околота Г.М.

при секретарі: Арутюнян Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 26 квітня 2013 року

у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого вказав, що відповідно до укладеного договору від 14.03.2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. З 08.05.2007 року кредитний ліміт за платіжною карткою був змінений до 10000 грн. Відповідно до умов укладеного договору, вказаний договір складається з Заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, тарифів. В порушення вимог закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 12.09.2011 рік за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 27919,66 грн., яка складається: 10000 грн. - заборгованість за кредитом, 14501,03 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 1612,93 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 1805,70 грн. - штраф.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість у розмірі 27919,66 грн. та судові витрати.

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 26 квітня 2013 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за договором від 14.03.2007 року у розмірі 27919,66 грн. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу не визнав.

Відповідач та її представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, надавши пояснення аналогічні, які викладені в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановленні факти про те, що відповідно до укладеного договору від 14.03.2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов укладеного договору, вказаний договір складається з Заяви позичальника, Умов та правил надання тарифів.

Згідно п. 9.12 умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців, якщо одна із сторін не проінформує другу про припинення його дії - таких заяв суду надано не було. Відповідач починаючи з 29.03.2007 року користувався кредитною карткою та знімав грошові кошти з карткового рахунку. З 08.05.2007 року кредитний ліміт за платіжною карткою був змінений до 10000 грн. та після зазначеної дати відповідачка здійснювала операції щодо зняття готівки з карткового рахунку.

В порушення вимог закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 12.09.2011 рік за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 27919,66 грн., яка складається: 10000 грн. - заборгованість за кредитом, 14501,03 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 1612,93 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом,1805,70 грн. - штраф.

Тому суд першої інстанції з урахуванням зазначених обставин, керуючись ст. ст. 526, 629, 623 ЦК України, дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованість за договором у розмірі 27919,66 грн.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції до такого висновку дійшов помилково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як передбачено статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як вбачається із матеріалів справи, що 14 березня 2007 року на підставі письмової заяви ОСОБА_2 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладений договір, за яким банк відкрив останньому картковий рахунок та видав кредитну картку GOLD з кредитним лімітом у сумі 8000 грн., зі сплатою базової процентної ставки 24 % річних на суму залишку заборгованості.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору.

Із матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору відповідач надав згоду на те, що заява позичальника разом із умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Дану згоду відповідач особисто засвідчив своїм підписом, що є доказом того, що сторони погодилися з умовами договору. Договір у встановленому законом порядку недійсним не визнаний.

Згідно заяви позичальника від 14.03.2007 року, відповідач був ознайомлений та згодний з умовами та правилами надання банківських послуг, а також з тарифами банку, які були надані відповідачу для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить його підпис на вказаній заяві. Також своїм підписом відповідач підтвердив факт надання повної інформації про умови кредитування в Приватбанку.

Таким чином, посилання представника відповідача на те, що умови та Правила надання банківських послуг не підписані відповідачем є необґрунтованим.

Як вбачається із матеріалів справи, ПАТ КБ «Приватбанк» з 08.05.2007 року кредитний ліміт за платіжною карткою GOLD був змінений до 10000 грн. та після зазначеної дати відповідачка здійснювала операції щодо зняття готівки з карткового рахунку.

Посилання апелянта на те, що банк безпідставно підвищив кредитний ліміт по картковому рахунку, оскільки такої згоди відповідачем не надавалося не заслуговують на увагу, так як п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено право банку здійснювати зміну Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому, банк за виключенням випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, вчасності в виписки по картрахунку згідно п. 4.9 цього договору. Право зміни розміру наданого на платіжну картку клієнта (кредитного ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку, за власним рішенням банку без попереднього повідомлення клієнта.

Згідно п. 3.3 Умов та правил надання банківських послуг підписання даного договору є прямим та безумовним погодженням держателя відносно прийняття любого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Отже, договором, з умовами якого погодився відповідач, передбачено право банку в односторонньому порядку змінювати розмір наданого на платіжну картку клієнта (кредитного ліміту) без попереднього повідомлення клієнта. Таким чином, здійсненна банком зміна кредитного ліміту за платіжною карткою GOLD до 10000 грн. відповідає умовам укладеного між сторонами договору.

Відповідно до умов зазначеного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрив для ОСОБА_2 картковий рахунок та видав платіжну картку GOLD, якою остання користувалася.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач зобов'язання щодо щомісячного повернення суми та процентів не виконує, станом на 12.09.2011 року заборгованість за кредитом складає 10000 грн., по відсоткам за користування кредитом - 14501,03 грн., чим порушує умови договору, викладені в Заяві позичальника, Умовах та правилах надання банківських послуг.

Посилання апелянта на те, що вона кошти зазначені банком в виписці по картрахунку про зняття в квітні 2007 року та з банкомату на кв. Восточний, банкоматів інших банків не знімала, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Згідно п.3.15. постанови Національного Банку України „Про здійснення операцій з використання спеціальних платіжних засобів" № 137 від 19.04.2005 року, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, держатель платіжної картки зобов'язаний зберігати платіжну картку та інформацію, яка дає змогу користуватися нею (у тому числі ПІН), контролювати рух коштів за своїм картрахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися держателем.

Відповідно до п. 8.1 Умов та правил надання банківських послуг держатель несе відповідальність за операції, здійснені з картками, в тому числі наданими банком його довіреним особам.

В п. 8.4 договору зазначено, що держатель несе відповідальність за всі операції, які супроводжуються автоматизацією, до моменту письмової заяви держателя про блокування коштів на картрахунку та за всі операції, які не супроводжуються автоматизацією, до моменту постановки карти в стоп-лист платіжної системи.

Таким чином, як законодавством так і умовами договору передбачено обов'язок користувача платіжної картки повідомляти банк про операції, які не виконувалися користувачем та відповідальність користувача за всі операції, пов'язані з карткою до письмової заяви про блокування коштів на картрахунку.

Відповідачем не надано суду доказів про повідомлення ПАТ КБ „Приватбанк" про операції, які як він вважає ним не виконувалися, про звернення до банку із заявою про блокування коштів на картрахунку. Також відповідачем не надано доказів на спростування обставин щодо зняття коштів з картрахунку в квітні 2007 року та з банкомату на кв. Восточний, банкоматів інших банків. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач зазначила, що до правоохоронних органів з приводу вказаних вище обставин вона не зверталася.

Посилання апелянта на те, що відповідачем в рахунок погашення заборгованості було сплачено 3472,84 грн. які банком не враховуються не заслуговує на увагу, оскільки як вбачається із виписки по картрахунку та розрахунку заборгованості зазначена сума позивачем була врахована при здійснені розрахунку заборгованості та це не заперечувалося представником банку під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Дана сума віднесена банком на погашення заборгованості за кредитом, який відповідачка на протязі дії картки знімала та поповнювала.

Також не заслуговує на увагу посилання відповідача на те, що банком не була врахована сплачена ним в березні 2009 року сума 1350 грн., оскільки дані обставини та докази про наявність таких обставин, не зважаючи на вимоги ст. 60 ЦПК України про те, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не були надані відповідачем до суду, суд же згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Посилання апелянта, як на доказ сплати суми 1350 грн., на заяву ОСОБА_2І від 02.11.2011 року та лист ПАТ КБ „Приватбанк" від 07.12.2011 року є необґрунтованим, оскільки заява та лист, яким відмовлено у вирішенні питання є недопустимими доказами сплати заборгованості у розумінні ст. 59 ЦПК України.

Інших доказів сплати сум за кредитним договором відповідачем не надано. Отже, посилання відповідача на те, що в рахунок погашення заборгованості сплачено в березні 2009 року 1350 грн. є голослівним.

Що стосується вимог про стягнення відсотків за користування кредитом та комісії, то слід зазначити наступне.

В заяві позичальника, яка підписана відповідачем зазначено, що базова процентна ставка по кредитному ліміту на момент підписання договору складає 2% в місяць із розрахунку 360 днів на рік. Отже, сторонами в заяві позичальника, яка підписана відповідачем визначений розмір відсотків за користування кредитним лімітом.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості по процентам станом на 12.09.2011 року становить 14501 грн. 03 коп., яка складається з несплачених процентів на поточну заборгованість в сумі 2262,34 грн. та несплачених процентів на прострочену заборгованість в сумі 12238,69 грн.

Розрахунок заборгованості стосовно несплачених процентів на поточну заборгованість позивачем здійснювався, виходячи із базової процентної ставки по договору 2% в місяць із розрахунку 360 днів на рік, зазначеної в заяві позивальника, яка підписана сторонами.

Разом з тим, включення позивачем до заборгованості відповідача суми по несплаченим процентам на прострочену заборгованість у розмірі 12238,69 грн., яка розрахована виходячи із 52,8 % річних, видавничої комісії та щомісячної комісії за обслуговування в розмірі 50 грн. не відповідає умовам договору від 14.03.2007 року (заяві, умовам та правилам надання банківських послуг, пам'ятці клієнта, тарифам), якими не передбачено нарахування та сплату відповідачем таких процентів, видавничої комісії та щомісячної комісії в розмірі 50 грн. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник позивача зазначив, що укладеним між сторонами договором та тарифами не передбачено нарахування та сплату процентів, які нараховуються на прострочену заборгованість, виходячи із 52,8% річних, видавничої комісії, щомісячної комісії в розмірі 50 грн. Надати докази, а саме документи, які б передбачали право банку нараховувати відповідачу такі проценти та комісію позивач не може.

Що стосується стягнення комісії за дострокове розірвання кредитного договору в сумі 50 грн., то як вбачається із матеріалів справи та не заперечувалося сторонами, договір від 14.03.2007 року сторонами достроково розірваний не був.

За таких обставин, судова колегія вважає, що позивач не має право на стягнення з відповідача заборгованості по процентам нарахованим на прострочену заборгованість в сумі 12238,69 грн., комісії за дострокове розірвання договору, видавничої комісії, щомісячної комісії в розмірі 50 грн..

Посилання відповідача на те, що позивач не мав права в односторонньому порядку змінювати розмір процентів за користування кредитним лімітом не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг, з якими відповідач ознайомлений, про що свідчить його підпис на заяві позичальника, банк має право змінити тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків в односторонньому порядку шляхом інформування у виписці по картрахунку згідно п. 4.9 цього договору. Згідно п. 6.3 клієнт зобов'язаний отримувати виписки по картрахунку. Відповідно до наказу Приватбанк від 23.04.2008 року № РR-2008 -136 процентна ставка на місяць встановлена у розмірі 2,2%. Вимоги п. 5.3 Умов позивачем не порушені.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року, який набрав чинності з 10 січня 2009 року, Цивільний кодекс України доповнений ст. 1056-1, згідно якої розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Зазначеним Законом також стаття 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» доповнена частиною четвертою такого змісту: банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків встановлених законом.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, всі рішення банку у будь-якій формі щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку лише з 10 січня 2009 року є неправомірними (рішення Конституційного суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

З матеріалів справи вбачається, що рішення про підвищення процентної ставки за договором від 14.03.2007 прийнято публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» 23 квітня 2008 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Тобто, ПАТ КБ «Приватбанк» діяло відповідно до умов укладеного з відповідачем договору від 14.03.2007 року та в рамках чинного законодавства України на час вирішення питання про збільшення розміру процентної ставки.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість по процентам за користування кредитним лімітом в сумі 2262 грн. 34 коп.

Що стосується вимог про стягнення штрафу, то слід зазначити наступне.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Право встановлювати в договорі розмір та порядок нарахування неустойки надано сторонам ч. 2 статті 551 ЦП України.

Згідно із п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, у разі порушення клієнтом строків платежів передбачених договором більш чим на 120 днів, клієнт зобов'язаний уплатити банку штраф у розмірі 500 грн. плюс 5 % від суми позову.

Як вже зазначалося вище відповідач надав згоду на те, що заява разом із запропонованими позивачем умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами складає між позичальником і банком договір про надання банківських послуг.

Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість відповідача станом на 12.09.2011 року складає: 10000 грн. - заборгованість за кредитом, 2262,34 грн. заборгованість по відсоткам. Отже, сума штрафу складає 1113 грн. 12 коп., виходячи із наступного розрахунку (10000 грн. + 2262 грн. 34 коп. х 5% + 500 грн. фіксована сума).

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф в сумі 1113 грн. 12 коп.

Посилання апелянта на те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо нарахування пені не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з тексту позовної заяви, позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені не заявлялися.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитом в сумі 10000 грн., по процентам за користування кредитом в сумі 2262,34 грн., штраф в сумі 1113 грн. 12 коп.

Згідно п. 9 ч. 1 ст.5 Закону України „Про судовий збір" відповідачка звільнена від сплати судового збору, як інвалід 2 групи, тому з неї не підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст.526,530,627,1056-1 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Керуючись ст.ст. 303,309,319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 26 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитом в сумі 10000 грн., по процентам за користування кредитом в сумі 2262,34 грн., штраф в сумі 1113 грн. 12 коп.

В іншій частині вимог відмовити за необґрунтованістю.

Рішення суду набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення у касаційному порядку.

Головуючий :

Судді: