04.07.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-1159/2013р. Головуючий у першій

інстанції Кукурекін К.В.

категорія 19 Доповідач у апеляційній інстанції Водяхіна Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2013 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого - Водяхіної Л.М.,

суддів - Володіної Л.В., Клочка В.П.

при секретарі - Сидорук М.А.,

за участю позивача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_3, представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 03 серпня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення боргу та моральної шкоди, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору позики, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_4 та просила стягнути з відповідачів суму боргу за договором позики з 17 липня 2009 року по 28 лютого 2010 року з урахуванням індексу інфляції у розмірі 20789 грн., відшкодувати витрати по сплаті судових витрат у розмірі 536 грн., моральну шкоду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_5 взяла у борг 13000 доларів США, про що сторони склали розписку, згідно котрій відповідач зобов`язалася повернути суму боргу, крім того суму банківського штрафу у розмірі 266 доларі США, із сплатою 15% щорічних, що складає 1950 доларів США, а всього 15216 доларів США до 17 липня 2008 року, гарантом виконання зобов'язання з боку відповідача виступив її чоловік - ОСОБА_4. 18 серпня 2009 року відповідачем було повернуто частину боргу у розмірі 13183 долара США.

Відповідачка ОСОБА_5 подала до суду зустрічну позовну заяву до відповідачки ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, та просила визнати договір позики від 17 липня 2008 року недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір позики суперечить діючому законодавству України, так як зобов'язання по ньому виражені в іноземній валюті - доларі США, в той час, як ст.524 ЦК України, закріплена необхідність вираження зобов'язань у грошовій одиниці України - гривні. Також у зустрічній позовній заяві представник ОСОБА_5 вказує, на відсутність у ОСОБА_3 при укладенні договору ліцензії.

Відповідач за первісним позовом - ОСОБА_4 надав до суду зустрічну заяву до ОСОБА_5, ОСОБА_3, та просив визнати договір позики від 17 липня 2008 року недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ніяких домовленостей між ним та позивачем ОСОБА_3 не було, свій підпис на спірному договорі позики він не ставив, ані у якості гаранта, а ні у якості чоловіка ОСОБА_5, згідно із ст.65 СК України.

Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 03 серпня 2011 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість по відсоткам за договором позики від 17 липня 2008 року у сумі 15543,84 грн., вирішено питання про судові витрати, всього стягнуто 15819,28 грн.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору збоку позивача - ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики - відмовлено.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики - відмолено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду, та ухвалення нового, яким просить задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, вважає, що рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду, та ухвалення нового, яким просить у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити, вважає, що рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду, та ухвалення нового, яким просить у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_5 задовольнити, вважає, що рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 підлягають відхиленню, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_5 17 липня 2008 року був укладений письмовий договір позики, згідно з умовами якого, позивач передав відповідачу 13 000 доларів США, а відповідач ОСОБА_5 зобов'язалася повернути суму боргу та відповідні виплати за користування грошима, а саме 266 доларів США - сума банківського штрафу, та 15% щорічних, що складає 1950 доларів США, а всього зобов'язалася повернути суму боргу у розмірі 15216 доларів США до 17 липня 2008 року, про що була також складена письмова розписка.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Зі змісту розписки вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з приводу укладення договору позики, оскільки виходячи з положень ст.ст.1046, 1047 ЦК України з моменту передання грошей договір позики вважається укладеним.

В обумовлений строк відповідач позивачу грошові кошти не повернула.

18 серпня 2009 року відповідач ОСОБА_5 повернула позивачу ОСОБА_3 частину боргу у сумі 13183 доларів США.

На підставі статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у тій же сумі, які були йому передані позикодавцем.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

У зв'язку з чим неповернута частина боргу складає 2033 доларів США (15216 доларів США - 13183 доларів США = 2033 доларів США).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 не є стороною у спірному договорі позики, у зв'язку із чим не є належним відповідачем по справі.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції проаналізувавши докази, що надані по справі, дійшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики від 17 липня 2008 року підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_5 порушила свої зобов'язання та не повернула суму боргу за договором позики.

Колегія суддів вважає, що з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню сума боргу за договором позики від 17 липня 2008 року у розмірі 16264 грн., оскільки, як передбачено договором позики, відповідачка була повинна повернути борг у розмірі 15216 доларів США (з урахуванням банківського штрафу у розмірі 266 доларів США та процентів у сумі 1950 доларів США)., та з урахуванням того, що 18 серпня 2009 року ОСОБА_5 повернула позивачу частину боргу у розмірі 13183 доларів США. (15216-13183 = 2033*8,00 = 16264).

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 у частині стягнення з відповідача моральної шкоди, заподіяної неповерненням грошової позики задоволенню не підлягають, оскільки встановлено, що між сторонами виник спір з приводу невиконання договірних зобов'язань, а договором позики не було передбачено відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про стягнення моральної (немайнової) шкоди №4 від 31 березня 1995 року, спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено спеціальним Законом. Діючим законодавством стягнення моральної шкоди за порушення умов договору позики не передбачено.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд необґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача банківського штрафу у сумі 266 доларів США, не можуть бути прийняти колегією суддів до уваги, оскільки вказаний штраф, який зазначений у договорі позики, судом першої інстанції враховувався та сума стягнення визначена з врахування вказаного штрафу.

Що стосується позовних вимог за зустрічними позовами ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору позики, та позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статі 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, то згідно з ч.3 статті 215 ЦК України, такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин), а не таким, що є неукладеним.

Частиною 1 статті 1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж установлено договором.

Частиною 2 статі 1051 ЦК України передбачено, що при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства або під впливом тяжкої обставини) відсутність індивідуальної ліцензії та вираження зобов'язань в іноземній одиниці - доларі не може бути взяте у якості обґрунтування недійсності договору позики.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору позики, та позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, задоволенню не підлягають, оскільки позивачі за зустрічними позовами у порушення статті 60 ЦПК України не надали суду доказів у підтвердження своїх позовних вимог, та не довели недійсність договору позики від 17 липня 2008 року з викладених підстав.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 суттєвими не являються, висновків суду не спростовують.

У відповідності з пунктом 3 статті 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

З огляду на вищевикладене, на підставі п.3 ст.309 ЦПК України, апеляційні скарги ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 підлягають відхиленню, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а рішення Ленінського районного суду м.Севастополя підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, ч.1 п. 2 ст.307, ст. 309, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 03 серпня 2011 року у частині стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за договором позики змінити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 16264 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 344 грн. 10 коп.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 03 серпня 2011 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Л.М.Водяхіна

Судді: Л.В.Володіна

В.П.Клочко