ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4431/13 09.07.13

За позовомОрганізації орендарів орендної фірми «Екста»

до1. Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2. Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»

3. Фонду державного майна України

4. Закритого акціонерного товариства «Центр моди «Екста»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідачівОСОБА_1

за участюпрокурора прокуратури Печерського району міста Києва

провизнання права власності

Головуючий суддя Босий В.П.

Судді Бойко Р.В.

Мандичев Д.В.

Представники сторін:

від позивача:Чепурін В.О.

від відповідача 1:не з'явився

від відповідача 2:не з'явився

від відповідача 3:не з'явився

від відповідача 4:не з'явився

від третьої особи:ОСОБА_4, ОСОБА_5

прокурор:Філоненко Т.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Організація орендарів орендної фірми «Екста» (надалі - ОООФ «Екста») звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Фонду державного майна України та Закритого акціонерного товариства «Центр моди «Екста» (надалі - ЗАТ «Центр моди «Екста») про визнання позивача власником майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нерухоме майно - нежитлова будівля загальною площею 3 333,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А), неправомірно було відчужене ЗАТ «Центр моди «Екста» іншим особам, а тому ліквідатор ОООФ «Екста» просить визнати ОООФ «Екста» власником такого нерухомого майна.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.03.2013 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 27.03.2013 р., залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій позивач просив суд заборонити Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та його державним реєстраторам вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією прав та їх обтяжень стосовно спірного нерухомого майна, а також заборонити ОСОБА_1 відчужувати таке майно.

Судом в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено з огляду на те, що заявником не надано доказів наявності фактичних обставин, з якими положення ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість застосування заходів до забезпечення позову.

27.03.2013 р. через загальний відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проти позову заперечує з огляду на те, що реєстрація права власності здійснювалася ним в установленому законом порядку.

В судовому засіданні 27.03.2013 р. представник відповідача 2 подав заяву про застосування строків позовної давності, мотивовану тим, що КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» жодним чином не порушувало прав позивача, а оспорюванні позивачем правочини були вчинені в період з 2000 року по 2007 рік, що свідчить про сплив позовної давності та настання наслідків, передбачених чинним Цивільним кодексом України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.03.2013 р. розгляд справи відкладено на 10.04.2013 р. у зв'язку з поданим клопотанням представника третьої особи про здійснення фіксації судового процесу за допомогою технічних засобів, неявкою представника позивача та представника відповідача 4 та невиконанням ними вимог ухвали суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.04.2013 р. розгляд справи відкладено на 24.04.2013 р. у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача 1, відповідача 2, відповідача 4 та необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

24.04.2013 р. від представника третьої особи надійшло клопотання про залучення ОСОБА_7 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2013 р. призначено розгляд справи №910/4431/13 у колегіальному складі суддів.

Розпорядження в.о. Голови господарського суду міста Києва від 24.04.2013 р. для розгляду справи № 910/4431/13 визначено колегію суддів у складі: Чинчин О.В. (головуючий), Любченко М.О., Пригунова А.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2013 р. справу № 910/4431/13 прийнято до провадження колегією суддів, розгляд справи призначено на 16.05.2013 р.

16.05.2013 р. через загальний відділ діловодства суду від представника третьої особи надійшло клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку з припиненням діяльності суб'єкта господарювання - ЗАТ «Центр моди «Екста», який є однією із сторін у справі, оскільки відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців діяльність ЗАТ «Центр моди «Екста» припинено в результаті ліквідації за рішенням засновників зазначеного товариства.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.05.2013 р. розгляд справи відкладено на 06.06.2013 р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 06.06.2013 р. у зв'язку із перебування судді Чинчин О.В. у відпустці справу №910/4431/13 передано для розгляду колегії суддів у складі: Привалов А.І. (головуючий), Любченко М.О., Пригунова А.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2013 р. справу № 910/4431/13 прийнято до провадження колегією суддів, розгляд справи призначено на 20.06.2013 р.

06.06.2013 р. від представника третьої особи надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого ОСОБА_1 заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що нежилий будинок загальною площею 3334,6 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, належить їй на праві власності, яке правомірно було нею набуто, а ОООФ «Екста» не могла набути право власності на зазначений нежилий будинок через відсутність ознак юридичної особи, передбачених ст. 23 ЦК УРСР. Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту права, що є підставою для відмови в позові, та пропущено строк позовної давності.

06.06.2013 р. через загальний відділ діловодства суду від представника третьої особи надійшли клопотання про застосування строку позовної давності та відмови в задоволенні позову Організації орендарів орендної фірми «Екста», припинення провадження у справі через не існування позивача як юридичної особи та залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідачів, ОСОБА_7.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 20.06.2013 р. у зв'язку із виходом судді Чинчин О.В. з відпустки, перебуванням судді Любчено М.О. у відпустці та заявою судді Пригунової А.Б., справу №910/4431/13 передано для розгляду колегії суддів у складі: Чинчин О.В. (головуючий), Босий В.П., Бондарчук В.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.06.2013 р. справу № 910/4431/13 прийнято до провадження колегією суддів, розгляд справи призначено на 20.06.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.06.2013 р. розгляд справи відкладено на 26.06.2013 р. у зв'язку із неявкою представників відповідачів 2, 3 та 4, а також необхідністю витребування додаткових доказів.

26.06.2013 р. до канцелярії суду від телеканалу новин "24" надійшло клопотання про надання дозволу для знімальної групи здійснювати відео зйомку у залі суду під час розгляду справи №910/4431/13.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.06.2013 р. розгляд справи відкладено на 02.07.2013 р. у зв'язку із заявленим позивачем клопотанням та неявкою представників відповідачів.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 02.07.2013 р. у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. у відпустці та заявою судді Бондарчук В.В., справу №910/4431/13 передано для розгляду колегії суддів у складі: Босий В.П. (головуючий), Бойко Р.В., Мандичев Д.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.07.2013 р. справу № 910/4431/13 прийнято до провадження колегією суддів.

02.07.2013 р. від представника третьої особи надійшли клопотання про витребування у Державного реєстратора Печерської районної у м. Києві державної адміністрації реєстраційної справи та витребування у Печерського РУ ГУМВС України у м. Києві документів.

Судом в задоволенні вказаних клопотань відмовлено з огляду на недоведеність третьою особою обставин, з якими положення ст. 38 Господарського процесуального передбачають можливість витребування судом доказів.

02.07.2013 р. представником третьої особи також подано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Київським апеляційним господарським судом апеляційної скарги на постанову господарського суду міста Києва від 28.12.2012 р. у справі №5011-46/18261-2012.

У задоволення вказаного клопотання представника третьої особи судом відмовлено, оскільки заявником не доведено неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею справи №5011-46/18261-2012.

Крім того, судом відмовлено в задоволенні клопотання представника третьої особи, поданого 02.07.2013 р., про направлення матеріалів даної справи до Печерського РУ ГУМВС України в м. Києва та зупинення провадження у справі, з огляду на те, що підстави для направлення матеріалів справи №910/4431/13 до Печерського РУ ГУМВС України в м. Києва відсутні, у даній справі бере участь прокурор прокуратури Печерського району м. Києва, а відтак і відсутні підстави для зупинення провадження у справі на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.07.2013 р. розгляд справи відкладено на 09.07.2013 р. у зв'язку із заявленим прокурором клопотанням та неявкою представників відповідачів.

09.07.2013 р. канцелярію суду від представника позивача надійшли доповнення до позовної заяви, в яких позивач просив суд розглянути позовні вимоги в наступній редакції: визнати за ОООФ «Екста» право власності на нежитлову будівлю загальною площею 3 333,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А).

Вказана заява в розумінні положень ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є заявою про зміну предмету позову, а з урахуванням того, що на момент подання такої заяви розгляд справи по суті з урахуванням п. 3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» України №18 від 26.12.2011 р. не почався, суд вважає за можливе прийняти таку заяву до розгляду.

В судове засідання представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав, позовні вимоги з урахуванням заяви від 09.07.2013 р. підтримав повністю.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, вимог ухвал суду не виконав, при причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №25030374.

В судове засідання представник відповідача 2, повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, не з'явився, на виконання вимог ухвал суду 02.07.2013 р. до канцелярії подав додаткові пояснення стосовно суті спору.

Представник відповідача 3 в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, в поясненнях, направлених на адресу суду 22.04.2013 р., просив здійснювати розгляду справи за його відсутності.

Представник відповідача 4 в судове засідання не з'явився, витребувані ухвалами суду докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-сайті Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» за адресою http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html, вбачається, що 30.10.2012 р. проведено державну реєстрацію припинення Закритого акціонерного товариства «Центр моди «Екста» в результаті ліквідації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачі повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Представники третьої особи в судове засідання з'явилися, на виконання вимог ухвали суду надали документи та пояснення стосовно суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі.

09.07.2013 р. до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю « 5 Канал ТВ» надійшло клопотання про надання дозволу для знімальної групи Телекомпанії « 5 канал» здійснювати відео зйомку у залі суду під час розгляду справи №910/4431/13.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення клопотань телеканалів заперечував.

Судом у задоволенні клопотань Телекомпанії « 5 канал» та телеканалу новин «24» про проведення відео зйомки судового засідання з розгляду справи №910/4431/13 відмовлено з огляду на заперечення поивачем проти задоволення такого клопотання.

Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання про проведення відео зйомки судового засідання суд виходив із того, що зал, у якому проводиться таке засідання, є невеликим за розміром, а тому проведення відео зйомки перешкоджатиме у створенні судом необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.02.1992 р. колективом Українського центру розвитку асортименту товарів легкої промисловості, моди та культури одягу Київського виробничо-торгового об'єднання «Мода» на загальних зборах прийнято рішення про створення Орендної фірми «Екста», оформлене протоколом № 30.

25.02.1992 р. між Фондом державного майна України і колективом Орендної фірми «Екста» було укладено договір оренди № 734 (надалі - «Договір оренди»), відповідно до п. 1.1 якого у відповідності з основами законодавства і приймаючи до уваги рішення трудового колективу про створення орендного підприємства, Фонд державного майна України передає, а Орендна фірма «Екста» приймає в оренду будівлі, споруди та устаткування початковою вартістю 1377 тис. крб., залишковою вартістю 1125 тис. крб., а також нормовані оборотні кошти у складі та за станом на 01.01.1992 р. на період з 01.01.1992 р. по 31.12.1996 р.

25.03.1992 р. рішенням №205 виконавчого комітету Старокиївської районної Ради народних депутатів міста Києва було здійснено державну реєстрацію Орендної фірми «Екста» (свідоцтво №395, статут Орендної фірми «Екста» затверджений протоколом загальних зборів трудового колективу №30 від 19 лютого 1992 року, реєстраційний номер 438-ОП/0097).

Відповідно до положень Статуту Орендної фірми «Екста» вона є правонаступником усіх прав і обов'язків Українського центру розвитку асортименту товарів легкої промисловості, моди та культури одягу Київського виробничо-торгового об'єднання «Мода» Держкомлегпрому України.

Із матеріалів справи вбачається, що членами трудового колективу Орендної фірми «Екста» було прийнято рішення про створення організації орендарів, а 02.10.1992 р. розпорядженням №324 Державної адміністрації в Старокиївському районі міста Києва було здійснено державну реєстрацію ОООФ «Екста» (свідоцтво №816, державний реєстраційний номер №1369-ОА/0097).

Згідно з п. 1.1. положення про ОООФ «Екста» організація орендарів являється об'єднанням працівників, створеним за рішенням загальних зборів трудового колективу фірми «Екста» (протокол №9 від 14.09.1992 р.).

Відповідно до п. 1.2. положення про ОООФ «Екста» організація орендарів являється юридичною особою, має свій розрахунковий рахунок, в тому числі в АКБ «Україна», користується гербовою печаткою, бланками та штампом встановленого зразка орендного підприємства, створеного на базі орендного майна.

29.10.1992 р. між Фондом державного майна України та ОООФ «Екста» було підписано додаткову угоду до Договору оренди, відповідно до умов якої організація орендарів є правонаступником всіх прав та обов'язків трудового колективу фірми «Екста» відносно Договору оренди.

06.09.1993 р. між Фондом державного майна України (продавець) та ОООФ «Екста» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майна державного підприємства №КП-164 (надалі - «Договір купівлі-продажу»), відповідно до умов п. 1 якого продавець продає, а покупець купує державне майно цілісного майнового комплексу орендної фірми «Екста», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до Договору оренди.

На виконання умов Договору купівлі-продажу продавець передав, а покупець прийняв викуплену ним частину державного майна цілісного майнового комплексу Орендної фірми «Екста», що підтверджується актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендної фірми «Екста» від 21.09.1993 р.

05.07.1994 р. членами трудового колективу Орендної фірми «Екста» був укладений установчий договір про спільну діяльність по створенню Акціонерного товариства закритого типу «Центр моди «Екста», а 11.08.1994 р. виконавчим комітетом Старокиївської районної ради народних депутатів м. Києва була здійснена державна реєстрація АТЗТ «Центр моди «Екста».

Відповідно до п. 1.17 Статуту АТЗТ «Центр моди «Екста» воно є правонаступником усіх прав і обов'язків Орендної фірми «Екста».

28.04.2000 р. Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» позивачу було видано реєстраційне посвідчення на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

28.11.2000 р. між АТЗТ «Центр моди «Екста» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕО» було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №1/99, за умовами якого АТЗТ «Центр моди «Екста» продало, а ТОВ «ЛЕО» купило9457/100000 частин нежитлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 315,2 кв.м.

Крім того, 07.02.2003 р. між тими ж сторонами було укладено договір №1/03, за яким ЗАТ «Цетр моди «Екста» було відчужено на користь ТОВ «ЛЕО» нежилі приміщення площею 1 401,4 кв.м., що складають 42/100 частин від нежитлового будинку площею 3 333,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

16.04.2004 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є відповідач 1, було видано наказ про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А).

03.09.2007 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано наказ про оформлення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс-ОІ» на спірне нерухоме майно.

Із матеріалів справи вбачається, що протягом 2000 - 2011 років спірне нерухоме майно передавалося до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс-ОІ», а в подальшому було відчужене юридичним особам (ТОВ «Лео», ТОВ «Азалія-п», ТОВ «Азалія-р», ТОВ «Олта-ТО») та ОСОБА_7, який подарував таке майно ОСОБА_1.

Спір у справі виник у зв'язку із порушенням, на думку позивача, його права власності на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про власність» (в редакції, чинній, на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 12 Закону України «Про власність» передбачалось, що праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 86 Цивільного кодексу УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частинами 1 та 5 статті 9 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» (в редакції, чинній на момент створення ОООФ «Екста») встановлено, що у разі прийняття членами трудового колективу рішення про укладення договору оренди особи, які бажають стати орендарями, створюють організацію орендарів. Організація орендарів набуває прав юридичної особи з дня її державної реєстрації. Плата за державну реєстрацію організації орендарів справляється в розмірі мінімальної заробітної плати.

Із матеріалів справи вбачається, що членами трудового колективу Орендної фірми «Екста» було прийнято рішення про створення організації орендарів, а 02.10.1992 р. розпорядженням № 324 Державної адміністрації в Старокиївському районі міста Києва було здійснено державну реєстрацію ОООФ «Екста».

Відповідно до п. 1.2 положення про ОООФ «Екста» (розпорядження №324) організація орендарів являється юридичною особою, має свій розрахунковий рахунок, в тому числі в АКБ «Україна», користується гербовою печаткою, бланками та штампом встановленого зразка орендного підприємства, створеного на базі орендного майна.

Таким чином, ОООФ «Екста» набуло всіх прав та обов'язків як юридична особа з моменту його державної реєстрації (02.10.1992 р.), що підтверджується листом Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №Д-2399 від 31.12.2010 р.

За таких обставин суд приходить до висновку, що в 1992 році утворилися дві окремі юридичні особи, а саме: Орендна фірма «Екста» (свідоцтво №395, державний реєстраційний номер 438-ОП/0097) та ОООФ «Екста» (свідоцтво №816, державний реєстраційний номер №1369-ОА/0097).

Згідно з ч. 2 ст. 28 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) організація орендарів (орендар) має право на укладення договору оренди з викупом орендованого майна не пізніше трьох років з дня укладення (приведення у відповідність з цим Законом) договору оренди, якщо орендоване майно не віднесено до об'єктів, приватизацію яких заборонено законодавчими актами України, та якщо це не суперечить Державній програмі приватизації.

Судом встановлено, що 29.10.1992 р. між Фондом державного майна України та ОООФ «Екста» було укладено додаткову угоду до Договору оренди, відповідно до умов якої організація орендарів, створена відповідно до Закону України «Про оренду майна державних підприємств і організацій» і зареєстрована в державній адміністрації Старокиївського району міста Києва (державний реєстраційний №1369-ОА/0097 від 02.10.1992 р.) є правонаступником всіх прав та обов'язків трудового колективу фірми «Екста» відносно Договору оренди.

Відтак, з моменту укладення сторонами Додаткової угоди від 29.10.1992 р. до Договору оренди орендарем за таким договором замість Орендної фірми «Екста» став позивач.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови викупу (ціна, порядок, строки та засоби платежу) визначаються у договорі оренди відповідно до законодавчих актів України про приватизацію. Орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо це передбачено договором.

Пунктом 4.6 Договору оренди визначено, що орендатор має право першочергово викупити орендоване майно за рахунок власних та залучених коштів, згідно з законодавством України про порядок приватизації.

Таким чином, Договором оренди та Законом України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» була передбачена можливість орендаря (ОООФ «Екста») викупити орендоване нерухоме майно.

Крім того суд відзначає, що організації орендарів належать у процесі приватизації права товариства покупців, і відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» вона користується пріоритетним правом у виборі способу приватизації, оскільки об'єднує більш як 50 відсотків працюючих.

Із матеріалів справи вбачається, що 16.07.1993 р. Фондом державного майна України було затверджено план приватизації Орендної фірми «Екста», розділом 4 якого передбачено, що організація орендарів викупає державну частку майна цілісного майнового комплексу фірми «Екста».

Крім того, загальними зборами ОООФ «Екста» було прийнято рішення, оформлене протоколом загальних зборів організації орендарів фірми «Екста» від 20.08.1993 р., про викуп державного майна фірми «Екста» організацією орендарів відповідно до плану приватизації за 128 500 000,00 карбованців.

На виконання умов Договору оренди та у відповідності до законодавства України про приватизацію 06.09.1993 р. між Фондом державного майна України (продавець) та ОООФ «Екста» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №КП-164, за умовами якого продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу орендної фірми «Екста», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 128 Цивільного кодексу УРСР (чинного, на момент укладення Договору купівлі-продажу) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

21.09.1993 р. між Фондом державного майна України та ОООФ «Екста» був підписаний акт прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендної фірми «Екста», згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв згідно з відомістю інвентаризації викуплену ним частку державного майна цілісного майнового комплексу орендної фірми «Екста» по Договору купівлі-продажу вартістю 128 507 000,00 карбованців.

Відповідно до п. 5 Договору купівлі-продажу право власності на майно, вказане в акті оцінки об'єкту приватизації, за даним договором купівлі-продажу переходять від продавця до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна, при виконанні умов пункту 6 додаткової угоди до Договору оренди.

Згідно з додатком №2 до акту оцінки цілісного майнового комплексу, оцінку вартості майна об'єкту приватизації було здійснено, в тому числі, на підставі Договору оренди.

Відтак, суд приходить до висновку, що спірне нерухоме майно, яке було об'єктом оренди за Договором оренди, було включене до складу цілісного майнового комплексу Орендної фірми «Екста», що підлягав приватизації згідно Договору купівлі-продажу.

Таким чином, на підставі приписів ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ОООФ «Екста» правомірно набула право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з моменту підписання акту прийому-передачі такого майна, тобто з 21.09.1993 р.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, покупцем за Договором купівлі-продажу був позивач, що підтверджується преамбулою до Договору купівлі-продажу, в якій вказується реєстраційний номер саме ОООФ «Екста», а не Орендна фірми «Екста» чи трудовий колектив Орендної фірми «Екста».

Аналогічні висновки стосовно можливості організації орендарів бути покупцем за договорами купівлі-продажу майна в процесі приватизації містяться у постановах Верховного Суду України від 03.10.2011 р. у справі №8/233-09, від 03.10.2011 р. у справі №10-11/148-09-4417 та від 22.10.2012 р. у справі №7/21/2022-288/2011 (18/140-2421).

Твердження третьої особи про те, що Договір купівлі-продажу зі сторони покупця було укладено Орендною фірмою «Екста» чи трудовим колективом судом відхиляється з огляду на таке.

По-перше, протоколом загальних зборів ОООФ «Екста» від 20.08.1993 р. членами ОООФ «Екста» було доручено президенту фірми Піскарьовій Т.І. підписати від імені ОООФ «Екста» Договір купівлі-продажу.

Відповідно до п. 5.5 положення про ОООФ «Екста» рада організації орендарів разом з президентом укладає договори на використання майна орендного підприємства та орендованого майна.

Пунктом 5.8 положення про ОООФ «Екста» президент організації орендарів має право укладати договори.

Тобто, особа, яка набуває право власності за Договором купівлі-продажу є саме юридична особа ОООФ «Екста». При цьому, колективна форма власності не означає тотожність учасників та юридичної особи.

По-друге, відповідно до п.1.2 положення про ОООФ «Екста» організація орендарів користується гербовою печаткою, бланками та штампом встановленого зразка орендного підприємства, створеного на базі орендного майна.

Із матеріалів справи вбачається, що ОООФ «Екста» була створена як самостійна юридична особа, якій 02.10.1992 р. було присвоєно реєстраційний номер №1369-ОА/0097. Саме цей реєстраційний номер визначений як ідентифікаційний код юридичної особи - покупця майна.

Тобто, ОООФ «Екста» як юридичній особі було надане право користуватися від свого імені печаткою Орендної фірми «Екста», в тому числі і під час підписання спірного Договору купівлі-продажу.

Висновки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 03.11.2011 р. у справі №9/484, про встановлення відсутності права ОООФ «Екста» діяти як самостійна юридична особа та факту неможливості виникнення в неї права власності на нерухоме майно, не мають преюдиціального значення, оскільки суб'єктний склад у даній справі та у справі господарського суду міста Києва №9/484 не є тотожним.

Крім того, частиною 4 пункту 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду Уркаїни №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Відтак, підстави вважати, що Договір купівлі-продажу зі сторони покупця укладений саме орендною фірмою «Екста» у суду відсутні.

За таких обставин, оскільки судом встановлено, що покупцем за Договором купівлі-продажу виступила ОООФ «Екста», то саме вона стала власником нерухомого майна, придбаного на підставі такого договору.

Крім того, стосовно твердження третьої особи про те, що спірне нерухоме майно увійшло до статутного фонду Акціонерного товариства закритого типу «Центр моди «Екста» як правонаступника Орендної фірми «Екста» суд відзначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 05.07.1994 р. членами трудового колективу Орендної фірми «Екста» був укладений установчий договір про спільну діяльність по створенню Акціонерного товариства закритого типу «Центр моди «Екста».

Згідно зі статтями 1 та 2 установчого договору АТЗТ «Центр моди «Екста» учасники створюють АТЗТ «Центр моди «Екста», яке є правонаступником всіх прав і обов'язків орендної фірми «Екста», майно якої викупив трудовий колектив.

Відповідно до частини 1 статті 37 Цивільного кодексу УРСР (чинного, на момент утворення АТЗТ «Центр моди «Екста») юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

11.08.1994 р. виконавчим комітетом Старокиївської районної ради народних депутатів м. Києва була здійснена державна реєстрація АТЗТ «Центр моди «Екста».

Відповідно до п. 1.17 Статуту АТЗТ «Центр моди «Екста» воно є правонаступником усіх прав і обов'язків Орендної фірми «Екста».

Згідно з ч. 2 ст. 37 Цивільного кодексу УРСР (чинного, на момент утворення АТЗТ «Центр моди «Екста») при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Таким чином, правонаступником всіх прав та обов'язків Орендної фірми «Екста» внаслідок реорганізації відповідно до законодавства України стало АТЗТ «Центр моди «Екста».

В той же час судом встановлено, що право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, було набуте 21.09.1993 р. не Орендною фірмою «Екста», а ОООФ «Екста».

Підстави стверджувати, що АТЗТ «Центр моди «Екста» стало правонаступником ОООФ «Екста» згідно положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду» №57-93 від 20.05.1993 р. (надалі - «Декрет») відсутні з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 Декрету рішення про приватизацію цілісних майнових комплексів, зданих в оренду з правом викупу, приймаються державними органами приватизації, якщо на це є згода орендаря. В інших випадках рішення про приватизацію орендованого майна приймається органом приватизації без згоди орендаря.

Із матеріалів справи вбачається, що 16.07.1993 р. Фондом державного майна України було затверджено план приватизації Орендної фірми «Екста».

Згідно з п. 2 Декрету після затвердження плану приватизації засновники у 10-денний термін приймають рішення про створення товариства, затверджують його статут і подають ці документи разом з іншими необхідними матеріалами для державної реєстрації товариства. При цьому до реєстрації товариства відкрита підписка на акції не проводиться, плата за реєстрацію не справляється. Рішення про створення товариства є установчим договором.

Пунктом 7 Декрету визначено, що після розподілу між членами організації орендарів акцій товариства, одержаних на вартість свого внеску, та пільгового придбання ними акцій, що належать державі, організація орендарів ліквідується.

В той же час, установчий договір про спільну діяльність по створенню Акціонерного товариства закритого типу «Центр моди «Екста» був укладений членами трудового колективу Орендної фірми «Екста» лише 05.07.1994 р., тобто через рік після затвердження Фондом державного майна України плану приватизації Орендної фірми «Екста».

При цьому ст. 1 Декрету може бути застосована лише за згоди організації орендарів на заснування закритого акціонерного товариства, чого в даному випадку не було.

Аналогічна правова позиція міститься у рішенні Вищого арбітражного суду України від 30.03.1995 р. у справі №39/7.

Таким чином, суд приходить до висновку, що АТЗТ «Центр моди «Екста» було створено не в установленому Декретом порядку, а відтак відсутні підстави вважати, що ОООФ «Екста» ліквідувалося внаслідок розподілу між його членами акцій АТЗТ «Центр моди «Екста».

Відтак, після перетворення Орендної фірми «Екста» в АТЗТ «Центр моди «Екста» продовжували існувати дві окремі юридичні особи: АТЗТ «Центр моди «Екста» та ОООФ «Екста».

Крім того, твердження про те, що внаслідок укладення Договору купівлі-продажу ОООФ «Екста» було припинено, не приймається судом до уваги з огляду на таке.

Відповідно до п. 7.1 положення про ОООФ «Екста» організація орендарів ліквідується, зокрема, за закінченням строку договору оренди, якщо одна із сторін не виявить бажання продовжити договір на новий строк.

Тобто, загальними зборами трудового колективу фірми «Екста» була передбачена умова припинення організації орендарів - закінчення строку дії Договору оренди.

Суд відзначає, що внаслідок укладення сторонами Договору купівлі-продажу та викупу ОООФ «Екста» нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, дія Договору оренди припинилася.

В той же час, стверджувати про те, що в момент викупу спірного нерухомого майна припинилося існування самої організації орендарів, неможливо, оскільки в даному разі саме ОООФ «Екста» виступила покупцем такого майна та набула права власності на нього.

Крім того, як вбачається з рішення Вищого арбітражного суду України від 30.03.1995 р. у справі №39/7, залишеним без змін постановою Арбітражною наглядовою колегією Вищого арбітражного суду України від 23.06.1995 р., відповідачем у даній справи виступала організація орендарів «Антарктика», що свідчить про можливість існування організації орендарів після припинення договору оренди державного майна.

Відтак, у випадку припинення юридичної особи - організації орендарів внаслідок припинення дії договору оренди, вона не змогла б бути стороною у спорі, і провадження в частині вимог до такої особи мало б бути припинено.

Отже, внаслідок укладення Договору купівлі-продажу з Фондом державного майна України власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, стала юридична особа - ОООФ «Екста».

Статтею 23 Цивільного кодексу УРСР визначено, що юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про власність» у майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.

Відповідно до п. 3.5 та п. 4.1 положення про ОООФ «Екста» частки кожного з членів визначались вказаним положенням про ОООФ «Екста» та положенням про доходи колективу орендарів фірми «Екста».

Частиною 2 ст. 30 Закону України «Про власність» визначено, що право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).

Відповідно до п. 3.5. Положення про ОООФ «Екста» вибувший зі складу організації орендарів орендар має право на належну йому частину доходу та долю в майні, що є власністю організації орендарів. Розмір доходу і доля в майні, а також строки їх виплати та відшкодування визначаються положенням про доходи колективу орендарів фірми «Екста».

Пунктом 5.2. положення про ОООФ «Екста» визначено, що загальні збори - є вищим органом управління ОООФ «Екста».

Матеріалами справи не містять належних доказів на підтвердження факту прийняття вищим органом управління ОООФ «Екста» (Загальними зборами) рішень про визначення часток членів ОООФ «Екста» у спірному нерухомому майні чи передання спірного майна в статутний фонд АТЗТ «Центр моди «Екста».

Тобто, члени ОООФ «Екста» не отримували у власність часток у спірному нерухомому майні та не приймали рішення про його відчуження, а відтак і не могли розпоряджатися таким майном (в тому числі, шляхом внесення його до статутного капіталу АТЗТ «Центр моди «Екста»), оскільки його власником була юридична особа. При цьому, внесення такого майна до статутного фонду АТЗТ «Центр моди «Екста» могло бути здійснене не інакше як шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами ОООФ «Екста».

За таких обставин, у суду відсутні підстави вважати, що вкладом засновників АТЗТ «Центр моди «Екста» були частки нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належало на праві власності ОООФ «Екста».

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про власність» кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

28.04.2000 р. Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» позивачу було видано реєстраційне посвідчення на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Тобто, станом на 28.04.2000 р. ОООФ «Екста» існувало як юридична особа, і через 6 років після створення АТЗТ «Центр моди «Екста» державну реєстрацію спірного нерухомого майна відповідачем 2 було здійснено саме за ОООФ «Екста», а не за АТЗТ «Центр моди «Екста».

В той же час, як вбачається із матеріалів справи 28.11.2000 р. та 07.02.2003 р. були укладені договори купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, згідно з умовами яких АТЗТ «Центр моди «Екста» продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕО» купило нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

16.04.2004 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є відповідач 1, було видано наказ про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» на нерухоме майно загальною площею 1 618,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А)., а 03.09.2007 р. ним же було видано наказ про оформлення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс-ОІ» на спірне нерухоме майно.

Відповідно до частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ЗАТ «Центр моди «Екста») право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; 7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Вказана норма не передбачала раніше, і на даний час не передбачає підстав припинення права власності у разі, коли майно вибуло із володіння власника та в подальшому було відчужене за угодами, укладеними іншими особами без участі та згоди дійсного власника, а також зареєстроване за іншими особами без достатніх правових підстав.

Укладання таких угод, а також видача свідоцтв на право власності на таке майно не припиняє право власності дійсного власника, тому й до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 04.09.2012 р. у справі №5011-62/1265-2012.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту припинення права власності ОООФ «Екста» на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на момент реєстрації права власності на таке майно ЗАТ «Центр моди «Екста».

Твердження третьої особи про те, що ОООФ «Екста» було ліквідовано, оскільки в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій відсутня інформація стосовно неї, судом не приймається до уваги з огляду на наступне.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №16736213 станом на 02.07.2013 р., наданого ним в судовому засіданні 02.07.2013 р., записів щодо юридичної особи ОООФ «Екста» не знайдено.

Із матеріалів справи вбачається, що 02.10.1992 р. розпорядженням Державної адміністрації в Старокиївському районі міста Києва №324 було здійснено державну реєстрацію ОООФ «Екста» (свідоцтво №816) та присвоєно їй державний реєстраційний номер №1369-ОА/0097.

Тобто, з 02.10.1992 р. було створено юридичну особу ОООФ «Екста», відомості про яку містилися в органі реєстрації - Державній адміністрації в Старокиївському районі міста Києва.

В той же час, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 р., яким було створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, набрав чинності з 01.07.2004 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції від 15.05.2003 р.) державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про юридичну особу відбувається шляхом надання такими юридичними особами відомостей державному реєстратору.

В той же час, нормами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» не передбачений обов'язок юридичних осіб, які були створені до набрання ним чинності, подавати державним реєстраторам інформацію з метою внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а це є виключно правом таких юридичних осіб. При цьому, не існує наслідків не подання державному реєстратору такої інформації у вигляді припинення юридичної особи.

Крім того, 28.04.2000 р. Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» було видано реєстраційне посвідчення на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОООФ «Екста».

Вказана обставина підтверджує існування ОООФ «Екста» як юридичної особи станом на 2000 рік одночасно із існуванням АТЗТ «Центр моди «Екста», яке на думку відповідача 2 та третьої особи вважає себе власником спірного майна, а доказів припинення ОООФ «Екста» після 2000 року матеріали справи не містять.

Відсутність відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про ОООФ «Екста» не означає того, що така юридична особа не існує взагалі.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою собою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

З урахуванням того, що Державною адміністрацію в Старокиївському районі міста Києва було правомірно здійснено державну реєстрацію ОООФ «Екста» (свідоцтво №816) та присвоєно їй державний реєстраційний номер №1369-ОА/0097 та відсутність доказів припинення юридичної особи, про що були обізнані відповідачі та встановлено судом у межах даної справи, а відсутність інформації стосовно неї в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не свідчить про не існування такої юридичної особи, відтак, підстави для задоволення клопотання третьої особи про припинення провадження у справі на підставі п. 6 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів волевиявлення ОООФ «Екста» на відчуження нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А), та на припинення права власності на таке приміщення.

Відтак, як на час укладення 28.11.2000 р. та 07.02.2003 р. договорів купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення та здійснення Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) реєстрації права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» та ТОВ «Лекс-ОІ», так і на час розгляду даної справи, ОООФ «Екста» залишається власником спірного майна.

Суд відзначає, що подальше відчуження права власності на спірне майно на користь інших осіб не свідчить про виникнення у них права власності на таке майно з огляду на наступне.

Приписами ст. 48 Цивільного кодексу УРСР визначено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З урахуванням встановлення судом факту відсутності волевиявлення ОООФ «Екста» на припинення права власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А), укладання іншими особами договорів про відчуження цього майна (в тому числі, купівлі-продажу, дарування тощо) не може свідчити про виникнення у таких осіб права власності на спірне майно.

Таким чином, подальші договори про відчуження спірного нерухомого майна іншим особам є нікчемними, оскільки не відповідають вимогам, які встановлені приписами ст. 48 Цивільного кодексу УРСР та ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 р. правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 володіє нерухомим майном, що є предметом спору у даній справі, на підставі договору дарування нежитлового будинку від 02.09.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_17

Відповідно до п. 1 такого договору ОСОБА_7 передав безоплатно у власність (подарував), а ОСОБА_1 прийняла в дарунок нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 3 334,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А), що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером земельної ділянки 76:073:007.

Таким чином, ОСОБА_1 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки рішення у даній справі може вплинути на її права та обов'язки.

При цьому, підстави для залучення її в якості співвідповідача у суду відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

На думку науковців відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача (ОСОБА_18 Соучастие в советстком гражданском праве//ОСОБА_18 ІНФОРМАЦІЯ_1 - с.23.).

Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах, а із системного аналізу ст.ст. 1, 21, 24, 65 Господарського процесуального кодексу України набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред'явлення позову до особи.

Суд відзначає, що у даному випадку вина ОСОБА_1 у порушенні права власності позивача на спірне нерухоме майно відсутня, позивачем не заявлено вимог до неї, а тому немає підстав для залучення її в якості співвідповідача та, відповідно, і для припинення провадження у справі згідно приписів п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу, ОСОБА_7 придбав спірне нерухоме майно за договором купівлі-продажу нежитлового будинку, укладеного 13.11.2008 р. між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛТА-ТО», та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_19

Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-сайті Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» за адресою http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html, підтверджується, що 13.10.2011 р. було проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛТА-ТО» у зв'язку з визнанням її банкрутом.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що, рішення у даній справі не впливає на права та обов'язки ОСОБА_7, оскільки внаслідок припинення юридичної особи, у якої ОСОБА_7 придбав нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 3 334,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А), останній позбавлений можливості вимагати від ТОВ «ОЛТА-ТО» повернення всього, що було одержано за договором купівлі-продажу нежитлового будинку від 13.11.2008 р.

Крім того, ОСОБА_7 не має права вимагати від ОСОБА_1 повернення нерухомого майна, переданого в дарунок за договором дарування від 02.09.2011 р., оскільки судом встановлено, що вона не є власником спірного нерухомого майна.

За таких обставин, підстави для задоволення клопотання третьої особи про залучення ОСОБА_7 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, у суду відсутні.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.04.2000 р. Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» позивачу було видано реєстраційне посвідчення на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Тобто, відповідачем 2 було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ОООФ «Екста».

При цьому, 16.04.2004 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є відповідач 1, було видано наказ про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» на нерухоме майно загальною площею 1 618,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А)., а 03.09.2007 р. ним же було видано наказ про оформлення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс-ОІ» на спірне нерухоме майно.

При цьому, до переліку документів, на підставі яких було оформлено право власності на спірне нерухоме майно, було долучено реєстраційне посвідчення на цілісний майновий комплекс, видане 28.04.2000 р. Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» позивачу.

Тобто, відповідач 1 мав в своєму розпорядженні відомості про те, що власником спірного майна є ОООФ «Екста».

В той же час, жодного документа, який би підтверджував відчуження власником (ОООФ «Екста») спірного нерухомого майна на користь ЗАТ «Центр моди «Екста» та ТОВ «Лекс-ОІ» перелік документів, на підставі яких було оформлено право власності на нерухоме майно, не містить.

Відтак, приймаючи вказані накази про оформлення права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, відповідач 1 не пересвідчився у наявності правовстановлюючих документів на підтвердження переходу права власності від ОООФ «Екста» до ЗАТ «Центр моди «Екста» та ТОВ «Лекс-ОІ».

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що вчинення відповідачем 1 дій по видачі наказів про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» та ТОВ «Лекс-ОІ» спірне на нерухоме майно свідчить про наявність між сторонами спору щодо права власності.

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Оскільки накази Головного управління комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» та ТОВ «Лекс-ОІ» спірне на нерухоме майно порушують право власності позивача, тому такі накази не породжують прав та обов'язків та не підлягають застосуванню.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Оскільки, судом встановлено, що позивач правомірно набув право власності на спірне нерухоме майно, а відповідач 1 порушив його шляхом вчинення дій по видачі наказів, право власності позивача на такий об'єкт підлягає захисту в судовому порядку.

Стосовно заяви третьої особи про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 р. заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

З огляду на те, що ОСОБА_1 має процесуальний статус третьої особи у даній справі, підстави для застосування судом строків позовної давності за її заявою у суду відсутні.

Крім того, в судовому засіданні 27.03.2013 р. представником відповідача 2 подано заяву про застосування строків позовної давності.

Статтею 76 Цивільного кодексу УРСР було визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, норми як Цивільного кодексу УРСР, так і Цивільного кодексу України пов'язують початок перебігу строку позовної давності з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Суд відзначає, що частину нерухомого майна, що є предметом спору у даній справі, було відчужено за договорами купівлі-продажу нерухомого майна №1/99 від 28.11.2000 р. та №1/03 від 07.02.2003 р., а накази №426-В та №1114-В про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» та ТОВ «Лекс-ОІ» були видані Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради 16.04.2004 р. та 03.09.2007 р. відповідно.

Ліквідатор позивача зазначає, що про порушення свого права власності він дізнався після його призначення ліквідатором постановою господарського суду міста Києва від 28.12.2012 р. у справі №5011-46/18261-2012 про банкрутство ОООФ «Екста».

Обставини, з якими ліквідатор пов'язує порушення права власності позивача вчинені поза волею ОООФ «Екста».

Матеріали справи не містять, а відповідачем 2 чи третьою особою не спростоване твердження позивача про його обізнаність з порушенням права власності ОООФ «Екста» на спірне нежитлове приміщення до вказаного у позовній заяві моменту.

Згідно з п. 4 ст. 268 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній до 20.12.2011 р.) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Оскільки в даному разі має місце порушення права власності ОООФ «Екста» на спірне нерухоме майно внаслідок неправомірної видачі Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) наказів про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста», до 20.12.2011 р. позовна давність не поширювалася на спірні правовідносини.

Відповідно до п.п. 3 п. 5 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 р. протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Оскільки позов у даній справі поданий ОООФ «Екста» 07.03.2013 р., тобто в межах трирічного строку, визначеного п.п. 3 п. 5 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 р., тому підстави для застосування наслідків його пропуску у суду відсутні.

За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про визнання за ним права власності на нежитлову будівлю загальною площею 3 333,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А)

Стосовно твердження третьої особи про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту свого порушеного права суд відзначає таке.

Приписи п. 10 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р. визначають право особи витребувати своє майно від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Тобто, витребування майна в даному випадку можливе, якщо таке майно вибуло із володіння його законного власника за його волею.

В той же час, предметом розгляду даної справи є визнання права власності на майно, яке вибуло із володіння ОООФ «Екста» без його волі, відтак застосування до даних правовідносин такого способу захисту як витребування майна з чужого незаконного володіння не відповідає вимогам чинного законодавства.

Суд відзначає, що Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» та Фондом державного майна України право власності позивача на спірне нерухоме майно не було порушене, а відтак в задоволенні позову до відповідача 2 та відповідача 3 необхідно відмовити.

Стосовно позовних вимог до Закритого акціонерного товариства «Центр моди «Екста» суд відзначає наступне.

Із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-сайті Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» за адресою http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html, вбачається, що 30.10.2012 р. проведно державну реєстрацію припинення Закритого акціонерного товариства «Центр моди «Екста» в результаті ліквідації.

У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Отже, оскільки Закрите акціонерне товариство «Центр моди «Екста» ліквідовано, то провадження у справі в частині позовних вимог до нього підлягає припиненню на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача 1, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись ст. 49, п. 6 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі в частині позовних вимог до Закритого акціонерного товариства «Центр моди «Екста» припинити.

2. Позовні вимоги Організації орендарів орендної фірми «Екста» до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.

3. Визнати за Організацією орендарів орендної фірми «Екста» (01001, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 36149152) право власності на нежитлову будівлю загальною площею 3 333,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (літера А).

4. У задоволенні позовних вимог Організації орендарів орендної фірми «Екста» до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» та Фонду державного майна України відмовити.

5. Стягнути з Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 00022527) на користь Організації орендарів орендної фірми «Екста» (01001, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 36149152) судовий збір у розмірі 68 820 (шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.07.2013 р.

Головуючий суддя В.П. Босий

Судді Р.В. Бойко

Д.В. Мандичев