ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" липня 2013 р. Справа № 918/969/13

за позовом Приватного підприємця Гладин Андрія Ярославовича

до відповідача Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" філії Дубенська ДЕД

до відповідача Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор"

про стягнення в сумі 46 755 грн. 45 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача : не з'явився

від відповідача : Ковальчук І.В., дов. № 18-12 від 03.01.2012 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У червні 2013 року фізична особа-підприємець Гладин Андрій Ярославович (надалі-позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою до Державного підприємства "Рівненський облавтодор" філії Дубенська ДЕД (надалі-відповідач) про стягнення 46 755 грн. 45 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

08.02.2012 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі - продажу (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався приймати цей товар та своєчасно оплачувати його на умовах даного договору.

Згідно з п. 3.1. договору постачальник зобов'язався забезпечити покупку товару протягом календарного року згідно з замовленнями покупця. Строки поставки узгоджуються обома сторонами.

Відповідно до п. 3.3. договору перехід права власності на товар відбувся в момент його отримання.

Як передбачено п.5.1. договору, розрахунки за товар проводяться шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок постачальника попередньою оплатою або протягом 30 календарних днів з дня відвантаження товарів згідно з оформленою постачальником накладною на дану партію товару.

Позивач свій обов'язок щодо поставки товару виконав, що стверджується накладним № 2 від 12.03.2012 року на суму 25 600,00 грн., № 31 від 31.05.2012 року на суму 2 330,00 грн., № 117 від 30.08.2012 року на суму 2 243,70 грн., № 247 від 04.12.2012 року на суму 31 320,00 грн., всього на загальну суму 61 493,70 грн.

Однак, відповідач оплату товару провів частково, сплатив лише 18 000,00 грн, внаслідок чого за ним рахується заборгованість у розмірі 43 493,70 грн.

За несвоєчасну оплату поставленого товару позивачем у порядку ст. 231 ГК України нараховано пеню в розмірі 3 261,75 грн.

В матеріально - правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 530, 549 ЦК України, ст.ст. 230, 231 ГК України.

Ухвалою суду від 25.06.2013 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 02.07.2013 року.

Ухвалою суду від 02.07.2013 року розгляд справи відкладено на 09.07.2013 року.

09.07.2013 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив, в якому останній заперечив проти позову в повному обсязі та просив суд відмовити в його задоволенні, мотивуючи тим, що філія Дубенська ДЕД не може бути стороною у справі на підставі ст.ст. 1,2,18,21 ГПК України; позивачем неправомірно застосовано ч. 2 ст. 231 ГК України як підставу для нарахування пені за невиконання зобов'язання по оплаті вартості товару; акт звірки від 30.04.2013 року, долучений позивачем до матеріалів справи, не може вважатися належним доказом проведення господарських операцій та наявності заборгованості, а також вказує, що купівля - продаж товару здійснювалась не за умовами договору від 08.02.2012 року, тобто поставка товару була позадоговірною.

09.07.2013 року через службу діловодства господарського суду позивач подав клопотання про залучення у справі іншого відповідача - Дочірнє підприємство "Рівненський облавтодор".

Ухвалою суду від 09.07.2013 року розгляд справи відкладено на 16.07.2013 року.

Ухвалою суду у порядку ст. 24 ГПК України залучено до справи іншого відповідача - Дочірнє підприємство "Рівненський облавтодор".

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.02.2012 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі - продажу (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно оплачувати його на умовах даного договору (п. 1.1. договору).

Згідно з п. 3.1. договору постачальник зобов'язується забезпечити покупку товару протягом календарного року згідно з замовленнями покупця. Строки поставки узгоджуються обома сторонами.

Перехід права власності на товар відбувається в момент його отримання (п. 3.3. договору).

Розрахунки проводяться шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок постачальника попередньою оплатою або протягом 30 календарних днів з дня відвантаження товарів згідно з оформленою постачальником накладною на дану партію товару (п. 5.1. договору).

Пунктом 6.5. договору передбачено, що умови даного договору розповсюджуються на всі замовлення, що оформлені сторонами протягом дії договору.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 року і припиняє дію в разі повного виконання умов договору (п.7.1. договору).

Позивач свій обов'язок щодо поставки товару виконав, що стверджується накладними № 2 від 12.03.2012 року на суму 25 600,00 грн., № 31 від 31.05.2012 року на суму 2 330,00 грн.,№ 117 від 30.08.2012 року на суму 2 243,70 грн.,№ 247 від 04.12.2012 року на суму 31 320,00 грн.., а всього на загальну суму 61 493,70 грн.

Дані накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками їх печаток, що підтверджує факт отримання товару відповідачем.

Однак, відповідач повну оплату отриманого товару не провів, сплатив лише 18 000,00 грн., внаслідок чого за ним рахується заборгованість у розмірі 43 493,70 грн.

Суд, проаналізувавши надані позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог накладні, встановив, що в їхніх реквізитах міститься посилання на договір, однак без вказівки на дату його укладення.

Згідно з письмовими поясненнями позивача, викладеними в позовній заяві, та відповідача, наданими в судовому засіданні, судом встановлено, що будь-яких інших договірних зобов'язань, окрім договору купівлі-продажу від 08.02.2012 року, між сторонами не існувало.

У силу вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду. Ці дані, зокрема встановлюються письмовими доказами, поясненнями сторін.

Суд, беручи до уваги пояснення представників сторін, враховуючи, що видаткова накладна містить посилання на договір, а також те, що поставка здійснювалася протягом строку дії договору, обумовленого в п. 7.1., дійшов висновку, що поставка відбувала відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 08.02.2012 року.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи, що відповідачем не надано доказів оплати товару, отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за поставлений товар в розмірі 43 493,70 грн.

Крім того, позивачем нараховано пеню в розмірі 3 261,75 грн. за період з 01.04.2013 року по 15.06.2013 року.

Розмір та порядок нарахування пені визначено в п. 6.3. договору, за яким у випадку несвоєчасної оплати за товар, що отриманий, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу.

У той же час, як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути пеню в розмірі 3 261,75 грн., розраховану у порядку та розмірі, визначеними ст. 231 ГК України.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частинами 2-4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції, передбачені ч. 2 ст. 231 ГК, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 06.12.2010 року у справі № 3-4гс10, Лист Верховного Суду України від 01.04.2012 року "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010 - 2011 рр.").

Отже, виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Суд, з'ясувавши підстави, з якими ст. 231 ГК України пов'язує можливість нарахування пені, встановив, що для цього відсутні усі необхідні умови, а саме: у договорі сторонами визначено інший розмір пені, ніж встановлений у вказаній статті - подвійна облікова ставка НБУ, а також має місце прострочення грошового зобов'язання.

За таких обставин суд не вбачає підстав для стягнення пені в розмірі 3 261,75 грн., розрахованої в порядку ст. 231 ГК України.

Щодо перерахунку пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, як це визначено п. 6.3. договору, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Отже, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Згідно з приписами п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Водночас вказаним пунктом Постанови передбачено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову, передбачене ч. 4 ст. 22 ГПК України, може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із ст. 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у ст. 57 названого Кодексу.

До початку розгляду даної справи по суті судом роз'яснено учасникам процесу їх права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, зокрема право позивача на зміну предмета або підстав позову шляхом подання письмової заяви до початку розгляду господарським судом справи по суті. Проте ні позивач, ні його представник не скористалися цим правом, у зв'язку з чим суд перейшов до розгляду справи по суті, про що у протоколі судового засідання було зроблено відповідний запис.

Таким чином, суд не вбачає підстав для перерахунку пені згідно з п. 6.3. договору.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт поставки товару та заборгованості, а відповідач вказаних обставин не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача в розмірі 43 493,70 грн. основного боргу.

Щодо вимог позивача до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" філія "Дубенська ДЕД", то оскільки філія не має статусу юридичної особи та не може бути відповідачем у справі, відтак провадження в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Остафова,7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 31994540) на користь фізичної особи-підприємця Гладин Андрія Ярославовича (вул. Заводська, 19, кв. 13 м. Дубно, Рівненська область, код ЄДРПОУ 2992913331) 43 493,70 грн. основного боргу та 1 600,41 грн. судового збору.

3. У задоволені стягнення пені в розмірі 3 261,75 грн. відмовити.

4. Провадження у справі в частині позовних вимог до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" філія "Дубенська ДЕД" припинити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 16.07.2013 року.

Суддя Андрійчук О.В.