ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ
З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
Ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Сімоненко В.М.
суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,
Карпенко С.О. , Олійник А.С.
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Оноківської сільської ради, ОСОБА_4, Ужгородської районної ради, управління Держкомзему в Ужгородському районі про визнання частково недійсним рішення сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2012 року, -
в с т а н о в и л а:
У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що розпорядженням Ужгородської районної державної адміністрації від 2 квітня 1997 року № 181 йому у приватну власність передано земельну ділянку площею 0, 07 га, розташовану у мікрорайоні «Шахта», для індивідуального садівництва. На підставі вказаного розпорядження 22 квітня 1997 року йому видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ЗК № 026853. Рішенням 15 сесії 5 скликання Оноківської сільської ради від 31 липня 2008 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 05 га у мікрорайоні «Шахта» (урочище Доманинська реформа), яка знаходиться в межах належної йому земельної ділянки, та видано державний акт на право власності на неї від 11 березня 2009 року серії ЯЕ № 430668.
Посилаючись на те, що відповідачеві було передано частину земельної ділянки, власником якої є він, без попереднього її викупу, просив скасувати рішення Оноківської сільської ради від 31 липня 2008 року у частині передачі ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0, 05 га та визнати недійсним державний акт на право власності на неї від 11 березня 2009 року серії ЯЕ № 430668.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 червня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсними рішення 15 сесії 5 скликання Оноківської сільської ради від 31 липня 2008 року у частині передачі ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0, 05 га для індивідуального садівництва у мікрорайоні «Шахта» (урочище Доманинська реформа) та державний акт на право власності на земельну ділянку від 11 березня 2009 року серії ЯЕ № 430668, виданий на ім'я ОСОБА_4 Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, порушує питання про скасування рішення апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Оскаржуване рішення апеляційного суду указаним вимогам закону не відповідає.
Встановлено, що розпорядженням Ужгородської районної державної адміністрації від 2 квітня 1997 року № 181 ОСОБА_3 у приватну власність передано земельну ділянку площею 0, 07 га, розташовану у мікрорайоні «Шахта», для індивідуального садівництва. На підставі вказаного розпорядження 22 квітня 1997 року йому видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ЗК № 026853. Рішенням 15 сесії 5 скликання Оноківської сільської ради від 31 липня 2008 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 05 га у мікрорайоні «Шахта» (урочище Доманинська реформа) та видано державний акт на право власності на неї від 11 березня 2009 року серії ЯЕ № 430668.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що Оноківська сільська рада передала у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, яка належала ОСОБА_3 без попереднього її викупу.
Висновки апеляційного суду не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.
За ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом (ст. 140 ЗК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи позов, апеляційний суд вважав встановленим той факт, що земельна ділянка відповідача знаходиться у межах земельної ділянки, яка на підставі розпорядження Ужгородської районної державної адміністрації від 2 квітня 1997 року № 181 передана ОСОБА_3
Разом з тим, апеляційний суд не зазначив у рішенні на підставі яких належних та допустимих у розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України доказів він дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
У порушення вказаної норми процесуального закону суд не роз'яснив сторонам про можливість проведення експертизи та їхнє право на звернення до суду із клопотанням про проведення експертизи з метою встановлення факту накладання земельних ділянок одна на одну.
Апеляційний суд також не дав правової оцінки тим обставинам, що відповідно до державного акта від 22 квітня 1997 року, виданого ОСОБА_3, межі земельної ділянки від А до Б становить 69, 4 м, натомість на плані опису зовнішніх меж земельної ділянки, яку передано ОСОБА_4, довжина цієї межі складає 54, 06 м. Із державного акта ОСОБА_3 вбачається, що суміжним землекористувачем є лише його син - ОСОБА_3, тоді як у державному акті ОСОБА_4 суміжними землекористувачами зазначено: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ( а. с. 5, 6).
Враховуючи те, що порушення апеляційним судом норм процесуального права унеможливили встановлення судами фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.М.Сімоненко
Судді: В.І.Амелін
Т.П.Дербенцева
С.О.Карпенко
А.С.Олійник