РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/671/13Головуючий суду першої інстанції:Петрова Ю.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.

"10" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіПритуленко О.В.,

СуддівЛоманової Л.О., Кустової І.В.,

При секретаріМартиненко М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Совєтського районного суду АР Крим від 14 березня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2010 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У позові зазначено, що 13 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №СМ-SME 903/073/2008, за умовами якого банк надав відповідачу на споживчі цілі кредит у сумі 43400 доларів США з терміном повернення до 12 червня 2013 року зі сплатою відсотків згідно умов кредитного договору (14,49%).

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання за договором ОСОБА_6 належним чином не виконував, позивач, з урахуванням поданих уточнень, просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитом та відсотками в розмірі 32651,55 доларів США, що еквівалентно 257493,38 грн. та пеню у розмірі - 34055,49 грн.

Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 14 березня 2013 року позов ПАТ «ОТП Банк» задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 7533,13 грн., заборгованість за відсотками - 190 грн., пеню - 1050 грн., штраф - 150 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення з ухваленням нового - про задоволення позову в повному обсязі.

Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що у банку не виникло права на вимогу дострокового повернення кредиту через невиконання положень п.1.9.1 кредитного договору, згідно якого зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає не раніше ніж через 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги. Апелянт зазначає, що така вимога була направлена відповідачу, але не отримання ним через зміну місця проживання і неповідомлення про ці обставини позивача.

Крім того, на думку апелянта, до вимог про стягнення пені суд безпідставно застосував положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, не звернувши увагу на те, що заборгованість за кредитом не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України, а тому підстави для застосування вказаної норми закону відсутні.

Не врахував суд і відомості, надані банком, щодо зміни розміру заборгованості за період розгляду справи у суді.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 1049 , 1050 , 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Обов'язок виконувати зобов'язання належним чином та заборона односторонньої відмови від зобов'язання передбачені статтями 525, 526 ЦК України.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» ) та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №СМ-SME 903/073/2008, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 43400 доларів США, а останній зобов'язався повернути його у строк до 13 червня 2013 року із сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14,49 % річних (а.с.5).

На забезпечення виконання зобов'язання було укладено два договору іпотеки №РМ- SMЕ 903/073/2008/1 від 13 червня 2008 року та №РМ- SMЕ 903/073/2008/2 від 13 червня 2008 року.

04 березня 2009 року сторони уклали додатковий договір №1, яким внесли зміни у графік платежів, змінили порядок нарахування процентів за користування кредитом, передбачили підвищення процентної ставки на випадок порушення відповідачем своїх зобов'язань і її зменшення у разі належного виконання умов договору, внесли інші зміни.

Станом на 31 серпня 2010 року ОСОБА_6 допустив заборгованість по виконанню умов кредитного договору в розмірі 32458,92 доларів США (основного боргу 30586,71 доларів США, плати за користування кредитом 1872,21 доларів США); в зв'язку з чим за період з 13.07.2009 року по 13.05.2010 року було нараховано пеню у розмірі 34993,47 грн. та штраф в сумі 75 грн.

В зв'язку з тим, що борг відповідача зменшився, позивач провів перерахунок, згідно якого станом на 31.08.2011 року розмір заборгованості за кредитом і відсотками склав 32651,55 доларів США (зокрема, по кредиту - 30586,71 доларів США, що еквівалентно 241209,85 грн.; по відсоткам - 2064,84 доларів США, що еквівалентно 16283,53 грн.), пені - 34055,49 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив із того, що кредитним договором передбачено право позивача вимагати дострокове повернення кредиту у повній сумі у випадку наявності у відповідача простроченої заборгованості. При цьому, згідно пунктів 1.9.1, 1.9.2 кредитного договору зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Виходячи з того, що письмову вимогу позивача від 15 лютого 2010 року щодо дострокового виконання боргових зобов'язань відповідач фактично не отримував, суд дійшов висновку про те, що у позивача не виникло права вимоги щодо дострокового повернення суми кредиту. З урахуванням викладеного суд стягнув з відповідача на користь позивача лише поточну заборгованість, яка виникла станом на 04 березня 2013 року в розмірі 942,82 доларів США, що еквівалентно 7533,13 грн., та заборгованість за відсотками у розмірі 190 грн.

Висновок суду про відсутність у позивача права на вимогу про дострокове повернення відповідачем кредиту суперечить матеріалам справи.

Так, згідно п.1.5.1 кредитного договору, п. 2.1.2.1 додаткового договору №1, погашення кредиту позичальником здійснюється щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів.

За змістом п. 1.9.1 кредитного договору, п. 2.1.3.1 додаткового договору №1, Банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань.

Безспірно встановлено, що відповідач не виконував належним чином свої зобов'язання за договором - з 14 липня 2008 року по 30 серпня 2010 року не сплатив відповідно до графіку кредит в сумі 12813,29 доларів США та проценти за користування кредитом в сумі 1872,21 доларів США.

За таких обставин пред'явлення позивачем письмової вимоги щодо дострокового повернення залишку кредиту слід визнати обґрунтованим.

Згідно матеріалів справи, на виконання умов п. 1.9.1 кредитного договору, позивач направив відповідачу 29.07.2010 року письмову вимогу відповідачу щодо сплати заборгованості (про що свідчить реєстр поштових відправлень та поштова квитанція - а.с. 16-17).

Той факт, що на порушення п.6.1 кредитного договору, відповідач не повідомив банк про зміну фактичної адреси проживання, внаслідок чого не отримав вказану вимогу, не звільняється його від відповідальності згідно умов кредитного договору.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно лише частково задовольнив вимоги позивача про стягнення суми заборгованості, яка на час звернення позивача із вказаним позовом складала 32458,92 доларів США (у тому числі по кредиту - 30586,71 доларів США, про процентам за користування кредитом - 1872,21 доларів США), а станом на 04 березня 2013 року складала 3112,44 доларів США за кредитом і 23,80 доларів США по процентам за користування ним.

Невідповідність висновку суду обставинам справи призвела до неправильного вирішення спору, в зв'язку з чим доводи апелянта з цього приводу слід визнати обґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо розміру пені, яка підлягає стягненню, суд дійшов висновку, що на користь позивача належить стягнути пеню в розмірі 1050 грн. При цьому суд виходив із того, що пеня в розмірі 137,86 доларів США (що еквівалентно 1101,91 грн.), нарахована за період з 16 грудня 2008 року до 20 серпня 2009 року, не підлягає стягненню у зв'язку з пропуском позивачем строку давності, встановленої законом для захисту порушених прав. Сума пені, нарахованої за період з 28 жовтня 2010 року по 22 січня 2013 року не підлягає стягненню, оскільки не включена до складу позовних вимог. Пеня, нарахована з 15 вересня 2009 року по 27 травня 2010 року в розмірі 4221,16 доларів США, що еквівалентно 33739,73 грн. підлягає стягненню частково - за винятком платежів, проведених відповідачем в розмірі 44,54 доларів США, що еквівалентно 352,25 грн., і підлягає зменшенню до 1050 грн. з урахуванням положень ч.3 ст.551 ЦК України, оскільки розмір вказаної неустойки значно перевищує розмір збитків (яких - судом не зазначено), а також з урахуванням того, що у відповідача на утримання знаходяться двоє неповнолітніх дітей і позивачу фактично не завдано будь-яких збитків, які б були пов'язані з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф, пеня - це є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто ця сума є неустойкою.

Згідно зі ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонами домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.

Частина 3 цієї ж статті надає суду право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір в тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно роз'яснень, наданих у п.27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

З умов укладеного між сторонами кредитного договору випливає, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, відповідач зобов'язався сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочки, а також штраф за прострочення виконання боргових зобов'язань (пункти 4.1, 4.1.1, 4.1.1.1, 4.1.1.2 кредитного договору).

Як слідує зі змісту уточненої позовної заяви, звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідача, нараховану відповідно до вказаних умов договору неустойку в розмірі 34055,49 грн. (нараховану станом на 31.08.2010 року).

Виходячи з того, що з даним позовом ПАТ «ОТП Банк» звернувся 08.09.2010 року, суд правомірно застосував положення ч.4 ст. 267 ЦК України і застосував наслідки спливу позовної давності до вимог позивача щодо стягнення пені за період з 16 грудня 2008 року до 20 серпня 2009 року в сумі 1101,91 грн.

Разом з тим, не можна погодитися з висновком суду про наявність правових підстав для застосування положень ч.3 ст.551 ЦК України для зменшення розміру нарахованої неустойки за період з 15 вересня 2009 року по 27 травня 2010 року.

Як свідчать матеріали справи, станом на 31.10.2010 року заборгованість відповідача по кредиту складала 30586,71 доларів США (241209,85 грн.) по процентам за користування кредитом - 2064,84 доларів США (16283,53 грн.), що спростовує висновок суду про те, що розмір пені значно перевищує загальний залишок заборгованості за кредитним договором.

Не підтверджується матеріалами справи і висновок суду про наявність інших обставин, які мають істотне значення, а саме - майновий стан відповідача (утримання двох неповнолітніх дітей), оскільки відомостей про майновий стан відповідача матеріали справи взагалі не містять.

За таких обставин, на думку колегії суддів, суд безпідставно відмовив в задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені, нарахованої за вказаний період.

Доводи апелянта про те, що суд безпідставно не врахував його заяву від 07.03.2013 року про зміну розміру вимог, в якій позивач просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь заборгованість за кредитним договором станом на 06 березня 2013 року загальною сумою 99000,55 грн. (зокрема: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3112,44 доларів США, що еквівалентно 24877,73 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 26,31 доларів США, що еквівалентно 210,30 грн.; пеню в розмірі 73762,52 грн.), не можна визнати підставою для скасування рішення, оскільки згідно до матеріалів справи, вказана заява позивача отримана судом 15.03.2013 року (тобто після ухвалення рішення), що підтверджується записом про реєстрацію заяви (а.с.223). Той факт, що вказана заява не була розглянута судом не позбавляє позивача права на звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості, яка не увійшла до складу заявлених вимог.

На підставі наведеного, в зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, ухвалене у справі рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову - в частині стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 34055,49 грн.

В задоволенні вимог щодо стягнення залишку кредиту та відсотків за користування кредитом належить відмовити, оскільки 13 червня 2013 року (після ухвалення у справі рішення судом першої інстанції) відповідач повністю сплатив існуючу заборгованість.

Документально підтверджені витрати позивача по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню на підставі ст.88 ЦПК України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.3 ч.1 ст.309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково.

Рішення Совєтського районного суду АР Крим від 14 березня 2013 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором №СМ-SME 903/073/2008 від 13 червня 2008 року в розмірі 34055,49 грн. (тридцять чотири тисячі п'ятдесят п'ять гривень 49 копійок), що складається з пені за прострочення виконання зобов'язань.

В решті - відмовити.

У відшкодування судових витрат стягнути з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» 1820 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Кустова І.В.