УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/190/4167/13Головуючий суду першої інстанції:Хотянова В.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Макарчук Л. В.

"15" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіМакарчук Л.В.

СуддівАдаменко О.Г., Шестакової Н.В.

При секретаріВостріковій К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на ухвалу Алуштинського міського суду АР Крим від 12 березня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А :

03 березня 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення суми заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 листопада 2009 року позивачка позичила у нього грошову суму у розмірі 42 600 доларів США та 4640 євро. Згідно домовленості відповідачка зобов'язалась повернути борг за першою вимогою. Гроші йому знадобились 15 грудня 2009 року, про що він письмово повідомив відповідачку. Однак ні у встановлений строк, ні пізніше відповідачка гроші не повернула.

18 лютого 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, просив накласти арешт на майно відповідачки.

Ухвалою Алуштинського міського суду АР Крим від 12 березня 2010 року заяву ОСОБА_6 про забезпечення позову було задоволено. Накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_7

В апеляційній скарзі представник Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» просить скасувати ухвалу суду, постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Посилається на те, що арешт, накладений на квартиру, яка є предметом іпотеки, перешкоджає банку реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення забезпечених іпотекою зобов'язань, у зв'язку з чим ухвала від 12 березня 2010 року впливає на права та обов'язки банку.

Відповідно до ч.1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», представника ОСОБА_7, обговоривши доводи, наведені у скарзі, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи заяву ОСОБА_6 про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що сума позичених 24 листопада 2009 року позивачкою коштів є значною, наявність можливості у відповідачки вчинити певні дії, направлені на передачу права власності відносно свого майна іншим особам, дає суду підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів.

Відповідно до ч.3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Виходячи з налізу даної норми закону, під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, які можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Враховуючи ту обставину, що на час постановлення ухвали про забезпечення позову, у суду були всі підстави для його забезпечення, при вирішенні питання забезпечення позову, судом дотримано вимоги статей 151-153 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для їх скасування за апеляційною скаргою банку.

Як вбачається з доводів апеляційної скарги та доданих до неї документів, квартира АДРЕСА_1 за іпотечним договором від 14.05.2007 року була передана ОСОБА_7 в іпотеку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». (а.с.43-45). Інформація про обтяження була внесена до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 14.05.2007 року приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу. (а.с.46-50). За рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 15.02.2012 року на зазначену квартиру було звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 перед банком на суму 6 353 556 грн. 81 коп. (а.с.41-42).

В своїй апеляційній скарзі, в обґрунтування необхідності скасування ухвали Алуштинського міського суду АР Крим від 12.03.2010 року, банк посилається на те, що накладений за цією ухвалою суду арешт на квартиру, перешкоджає банку, як іпотекодержателю реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення забезпечених іпотекою зобов'язань.

Однак, такі доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права.

Із зазначених у апеляційній скарзі доводів представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» вбачається спір щодо права стягення на заставлене майно, який виник на стадії виконання судових рішень.

Відповідно до ч.7 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Частинами 3,4 зазначеної статті передбачено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

З юридичного аналізу частини 4 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що розв'язання спору між заставодержателем та стягувачем, який не є заставодержателем, передбачено шляхом пред'явлення позову про зняття арешту із заставленого майна, а не оспорювання цього арешту.

Отже, банк повинен захищати своє право як заставодержателя, в порядку ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом пред'явлення відповідного позову, оскільки між стягувачами існує конкуренція інтересів, а не шляхом оскарження ухвали про накладення арешту на майно, у даній справі, у якій банк не був стороною.

На момент пред'явлення ОСОБА_6 позову до ОСОБА_7 та його звернення з заявою про його забезпечення, у суду першої інстанції не було підстав для незастосування заходів забезпечення позову.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції є правильними, та доводи апеляційною скарги цих висновків не спростували.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 312 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 312, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити.

Ухвалу Алуштинського міського суду АР Крим від 12 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.