Справа №295/6214/13-ц
Категорія 29
2/295/2191/13
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.07.2013 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира у складі:
головуючої - судді Семенцової Л.М.,
при секретарі - Андрушко І.С.,
за участю: позивача та представника позивача - ОСОБА_1, позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - Врублевського А.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до підприємства облспоживспілки «Житомирський кооперативний ринок» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоплати заробітної плати, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2013 року позивачі звернулися до суду з указаними позовами, які ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 18.06.2013 року об'єднані в одне провадження. Свої вимоги позивачі мотивували тим, що вони ОСОБА_1 з 15.02.2000 року по 25.08.2010 року, а ОСОБА_2 з 04.10.2002 року по 31.08.2010 року працювали на посадах охоронників підприємства облспоживспілки «Житомирський кооперативний ринок». Відповідними наказами позивачі були звільнені з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю. 23.07.2010 року вони зверталися до Управління праці та соціального захисту Корольовської райдержадміністрації м. Житомира та до Територіальної державної інспекції праці із заявами стосовно недоплати їй заробітної плати відповідачем протягом всього періоду їхньої роботи на підприємстві, та внаслідок перевірок були виявлені грубі порушення трудового законодавства відповідачем. Однак недоплачена сума заробітної плати їм виплачена не була, тому вони змушені були звільнитись з роботи. Не бажаючи виплатити позивачам заробітну плату відповідач наказом № 90 від 04.11.2010 року підробив посадову Інструкцію охоронника і наказом № 94 від 08.11.2010 року зробив фальшивий перерахунок заробітної плати, ніби вони працювали не повну добу 24 години, а з 18-00 год. до 8-00 год. наступного ранку, а по 24 години тільки в вихідні та святкові дні. Щоб змусити відповідача виплатити їм заборговану суму заробітної плати всього лише за період, за який були в наявності книги прийому-здачі чергувань - з 24.04.2006 року по день звільнення вони неодноразово зверталися до прокуратури. І постановою прокуратури м. Житомира про відмову в порушенні кримінальної справи від 15.08.2011 року, що було підтверджено постановою прокуратури Житомирської області про відмову в порушенні кримінальної справи від 13.03.2012 року, якими встановлено, що відповідач заборгував позивачу ОСОБА_1 - 58687,91 грн., а позивачу ОСОБА_2 - 68411,22 грн. недонарахованої та невиплаченої заробітної плати з компенсацією. Вказані кошти були стягнуті на користь позивачів рішеннями Богунського районного суду міста Житомира, залишеними без змін ухвалами Апеляційного суду Житомирської області від 03.04.2013 року. В результаті протиправних дій відповідача та внаслідок недоплати їм заробітної плати протягом тривалого часу позивачам було завдано моральних страждань, які мали негативний вплив на їхній стан здоров'я та вимагали від них додаткових зусиль для організації їхнього життя. Окрім того, у зв'язку з викладеними порушеннями трудових прав позивача ОСОБА_2 погіршились відносини у його сім'ї.
Тому просять стягнути з відповідача на їхню користь по 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоплати заробітної плати.
Позивачі та представник позивача у судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, посилаючись обставини, викладені в позовній заяві, пояснивши, що про недоплату заробітної плати вони дізналися за кілька місяців до звільнення у 2010 році, тому стали вимагати від роботодавця здійснити виплату недоплаченої заробітної плати, що в подальшому послужило причиною їхнього звільнення. Після набрання рішеннями Богунського районного суду міста Житомира від 21.03.2012 року законної сили 03.04.2013 року кошти, стягнуті на їхню користь за рішеннями суду, буди перераховані їм на банківські рахунки у середині травня 2013 року.
Представник відповідача позови не визнав та пояснив, що деякі порушення трудового законодавства в дійсності були, але вони є не настільки суттєві, щоб могла бути заподіяна позивачам моральна шкода, та вважає, що позивачі не довели факту її заподіяння відповідачем і до їхніх вимог підлягає застосуванню строк позовної давності.
Суд, заслухавши позивачів, представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні заяви, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позови підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно частини 1 статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами) роз'яснено, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як передбачено ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 23.10.2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПО «Житомирський кооперативний ринок» про стягнення заборгованості по заробітній платі встановлено, що заборгованість з виплати заробітної плати позивачу за період з 2006 року по 2010 рік становить 50446,31 грн. Як зазначено в рішенні суду, вказана сума заборгованості була визначена виходячи з режиму позивача, так як на час перевірки був підтверджений та встановлений факт цілодобового чергування в період 2006-2010 років ОСОБА_1 охоронцем ПО «Житомирський кооперативний ринок» та факт недоплати заробітної плати за роботу в нічний та надурочний час. Тому даним рішенням суду було стягнуто з ПО «Житомирський кооперативний ринок» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 50446,31 грн. без врахування податків та обов'язкових платежів. Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 03.04.2013 року рішення Богунського районного суду міста Житомира від 23.10.2012 року скасовано та ухвалено нове, яким стягнуто з ПО «Житомирський кооперативний ринок» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 58687,91 грн. (сума визначена без утримання податків та інших обов'язкових платежів).
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 23.10.2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПО «Житомирський кооперативний ринок» про стягнення заборгованості по заробітній платі встановлено, що заборгованість з виплати заробітної плати позивачу за період з 2006 року по 2010 рік становить 58473,14 грн. Як зазначено в рішенні суду, вказана сума заборгованості була визначена виходячи з режиму позивача, так як на час перевірки був підтверджений та встановлений факт цілодобового чергування в період 206-2010 років ОСОБА_2 охоронцем ПО «Житомирський кооперативний ринок» та факт недоплати заробітної плати за роботу в нічний та надурочний час. Рішенням суду було стягнуто з ПО «Житомирський кооперативний ринок» на користь ОСОБА_2 заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 46941,39 грн. без врахування податків та обов'язкових платежів, яка була обчислена як різниця між встановленою сумою заборгованості в розмірі 58473,14 грн. та виплаченою в розмірі 11531,75 грн. Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 03.04.2013 року змінено рішення Богунського районного суду міста Житомира від 23.10.2012 року, яким збільшено розмір стягнутої з ПО «Житомирський кооперативний ринок» на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній плати з 46941,39 грн. до 67439,75 грн. (сума визначена без утримання податків та інших обов'язкових платежів).
Таким чином, вказаними судовими рішеннями встановлено факт недоплати позивачам заробітної плати ПО «Житомирський кооперативний ринок» за роботу в нічний та надурочний час, внаслідок чого виникла заборгованість у відповідача перед позивачами з її виплати.
Водночас вказаними рішеннями суду також встановлено, що позивач ОСОБА_1 25.08.2010 року, а позивач ОСОБА_2 31.08.2010 року були звільнені з роботи з посади охоронника за ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю.
Наведені обставини встановлені рішеннями суду, тому не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
Таким чином, при розгляді вказаних справ судом було встановлено, що незаконними діями відповідача, які полягали у ненарахуванні та невиплаті позивачам заборгованості з виплати заробітної плати, законні трудові права позивачів були порушені відповідачем як роботодавцем.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування позивачам моральної шкоди, суд вважає, що внаслідок не нарахування та недоплати відповідачем заробітної плати позивачам за період з 2006 року по час їхнього звільнення у 2010 році, права позивачів на своєчасне одержання винагороди за їхню працю зазнали порушень, чим їм було завдано моральних страждань, які вимагали від них додаткових зусиль для організації свого життя.
Однак заявлений позивачем розмір на відшкодування заподіяної їм моральної шкоди ними достатньою мірою не підтверджений, а тому суд вважає за можливе задовольнити їхні позови частково і з урахуванням тривалості часу, протягом якого право позивачів на отримання заробітної плати були порушеним з вини відповідача, а саме з 2006 року до часу отримання ними коштів в порядку примусового виконання рішень суду у травні 2013 року, визначає, що на відшкодування заподіяної позивачам моральної шкоди з указаного відповідача як їхнього колишнього роботодавця, підлягає стягненню по 3000 грн. на користь кожного з позивачів. При визначенні грошового виразу розміру моральної шкоди, завданої позивачу ОСОБА_1, суд не приймає до уваги витяг з амбулаторної карти хворого № 64 від 17.06.2013 року поліклініки лікарів загальної практики ЦМЛ м. Житомира № 2, в якому зазначено про його звернення 12.09.2013 року до лікаря-кардіолога, оскільки доказів того, що погіршення стану його здоров'я та таке звернення за медичною допомогою було пов'язане саме із моральними стражданнями, перенесеними ним через недоплату відповідачем заробітної плати, позивачем не надано.
Під час судового розгляду справи судом роз'яснювалося позивачам право на призначення судової експертизи щодо визначення розміру моральної шкоди, втім такого клопотання ними заявлено не було.
Що стосується строків звернення позивачів з позовами про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав, то позивачі не пропустили строку звернення до суду, зважаючи на наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Статтею 116 КЗпП України визначені строки розрахунку при звільненні працівника.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу. Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Вказане рішення підлягає застосуванню до спірних правовідносин з огляду на те, що офіційне тлумачення статті 233 КЗпП України стосується в тому числі й статті 116 КЗпП України, якою безпосередньо визначені строки розрахунку при звільненні працівника, та, як наслідок не проведення такого розрахунку, відповідальності за його затримку у виді стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Враховуючи ту обставину, що фактичний розрахунок з позивачами відбувся у травні 2013 року, коли роботодавцем були перераховані на рахунки позивачів в порядку виконання судових рішень грошові кошти, стягнуті судом, що не було спростовано стороною відповідача, і з цього часу позивачам стало відомо про проведення з ними фактичного розрахунку, тому суд вважає, що, звернувшись до суду з позовами у квітні 2013 року, позивачі не пропустили тримісячного строку звернення до суду, перебіг якого розпочався з травня 2013 року.
Позивачі, вказуючи в позовній заяві про приниження честі й гідності зі сторони відповідача, не обґрунтували та не довели належними та допустимим доказами зазначену обставину щодо поширенням про них відповідачем недостовірної інформації, яка могла б порушувати їхні особисті немайнові права, що спростовує посилання позивачів на заподіяння їм моральної шкоди через приниження відповідачем честі та гідності.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір за двома позовами немайнового характеру позивачів, які звільнені від сплати судового збору за вимогами, що випливають з трудових правовідносин.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 115, 116, 233, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами), рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з підприємства облспоживспілки «Житомирський кооперативний ринок» на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоплати заробітної плати.
Стягнути з підприємства облспоживспілки «Житомирський кооперативний ринок» на користь ОСОБА_2 3000 (три тисячі) грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоплати заробітної плати.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити за безпідставністю.
Стягнути з підприємства облспоживспілки «Житомирський кооперативний ринок» на користь держави 229,40 грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Л.М. Семенцова