АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Суддя в 1 інст.: Лівочка Л.І.
Доповідач суддя Стратейчук Л.З.
.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2013 року м.Донецьк
Колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого судді Стратейчук Л.З.
суддів Єстєніної В.В., Кулагіної В.Г.
при секретарі Чаладзе Г.Г.
за участю прокурора Мінькова А.Ю.
обвинуваченого ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальну справу за апеляцією обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Ворошиловського районного суду м. Донецька від 20 травня 2013 року по кримінальному провадженню № 12013050810001704, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.04.2013 року, яким
ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Нерюнгрі Якутської області Російської Федерації, громадянин Росії, що має не закінчену середню освіту, не одружений, не працюючий, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 раніше судимий:
- 10.02.2006 року Пролетарським районним судом м. Донецька за ст.ст. 186 ч.2, 187 ч.1, 2, 70 ч.1 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- 28.03.2006 року Будьонівським районним судом м. Донецька за ст.ст. 186 ч.2, 70 ч.4 КК України до 8 років 2 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Умовно-достроково звільнений постановою Волноваського районного суду Донецької області від 22.06.2011 р., не відбутий строк покарання - 2 роки 7 місяців 10 днів,
визнаний винним і засуджений за ст.ст. 186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ч.1 71 КК України частково приєднана невідбута частина покарання за вироком Будьонівського районного суду м.Донецька і остаточно призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць,
ВСТАНОВИЛА:
Згідно вироку 01 квітня 2013 року близько 00.30 ОСОБА_1, будучи раніше судимим за корисливі злочини, в період випробувального терміну після умовно-дострокового звільнення, знаходячись поблизу перехрестя пр. Лагутенко та вул. Першотравневої у Ворошиловському районі м. Донецька, діючи умисно, з корисливих спонукань, з метою відкритого викрадення чужого майна та подальшого звернення його на свою користь, повторно, шляхом ривка з рук ОСОБА_3, відкрито викрав мобільний телефон "Samsung", який належав останньому, після чого з місця скоєння злочину зник, викраденим розпорядився на свій розсуд, чим заподіяв ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 594 грн.
На вирок суду від обвинуваченого ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга, в якій він, не оскаржуючи фактичних обставин справи, ставить питання про скасування вироку суду першої інстанції у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості, та на підставі ст.69 КК України просить призначити йому більш м'яке покарання, ніж передбачено законом. В обґрунтування апеляційних доводів обвинувачений посилається на щиросердне каяття у скоєному злочині та стан здоров'я, на відшкодування матеріальної шкоди потерпілому в повному обсязі, та на той факт, що потерпілий не має до нього претензій.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_1, який підтримав доводи апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та вважав вирок суду законним і обґрунтованим, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а вирок суду необхідно залишити без змін з наступних підстав.
У відповідності зі ст.404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом у межах доводів апеляції.
Доведеність винуватості ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.186 ч.2 КК України, обсяг його вини та юридичної кваліфікації його дій учасниками судового розгляду не оскаржуються і апеляційним судом не перевіряються.
У відповідності з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання" з наступними змінами та доповненнями, при призначенні покарання в кожному випадку у відношенні кожного підсудного, який визнається винним у скоєнні злочину, суди повинні суворо дотримуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних принципів призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості і індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання в кожному конкретному випадку суди повинні дотримуватись вимоги кримінального закону і зобов'язані враховувати ступінь тяжкості скоєного злочину, дані про особу винного і обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Таке покарання повинно бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження скоєння нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
При призначенні покарання обвинуваченому у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць за ст.ст. 186 ч.2, 71 ч.1 КК України, суд врахував характер і ступінь тяжкості скоєного ОСОБА_1 злочину, який у відповідності зі ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, взяв до уваги обставину, що пом'якшує покарання - щиросердне каяття у скоєному, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий за корисливі злочини, новий злочин скоїв у період умовно-дострокового звільнення (т.1 а.с.44), за місцем проживання характеризується задовільно (т.1 а.с.62), на обліку в медичних закладах не перебуває (т.1 а.с.59-60), та з урахуванням обставин справи і особи обвинуваченого призначив покарання за ч.2 ст.186 КК України у нижчій межі санкції статті, що передбачає відповідальність за скоєний злочин - 4 роки позбавлення волі. Остаточне покарання за сукупністю вирків, на думку колегії суддів, призначено з дотриманням вимог ст.71 КК України.
Обговорюючи доводи апеляційної скарги про призначеного покарання із застосуванням ст. 69 КК України, колегія суддів доходить висновку, що ці доводі є безпідставними, оскільки факт добровільної видачі викраденого мобільного телефону ОСОБА_1 після його затримання робітниками міліції по „гарячих слідах" не свідчать про добровільне відшкодування обвинуваченим заподіяної матеріальної шкоди, факт відсутності претензій матеріального характеру з боку потерпілого до обвинуваченого, як і захворювання, на які посилається ОСОБА_1, за відсутності медичних документів, які б підтверджували неможливість надання обвинуваченому медичної допомоги в умовах ізоляції від суспільства, наявність матері похилого віку, яка потребує його допомоги, без підтвердження цієї обставини медичним висновком, не впливають на вид і розмір призначеного покарання, істотно не знижують соціальної небезпеки скоєного злочину, особи обвинуваченого, і не дають апеляційному суду підстав для призначення йому покарання нижче від нижчої межі, передбаченої санкцією закону, яким визначена відповідальність за скоєним ним злочин.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції в достатній мірі врахував всі обставини справи, дані про особу обвинуваченого, і призначив покарання, яке узгоджується з вимогами ст. 65 КК України, відповідає скоєному, є необхідним і достатнім для його виправлення, вирок суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Вирок Ворошиловського районного суду м. Донецька від 20 травня 2013 року у відношенні ОСОБА_1 - залишити без змін.
Судді: