ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
04.12.06р. | Справа № А17/367-06 |
За позовом Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, смт. Ювілейне Дніпропетровського району та області
до –Приватного підприємства “Адал”, смт. Солоне Солонянського району Дніпропетровської області
– Приватного підприємства “Агро Інвест 2003”, м. Дніпропетровськ
про визнання недійсною угоди і стягнення 16042 грн. 32 коп.
Суддя - Стрелець Т. Г.
Секретар судового засідання —Хохлова Т. А.
Представники:
від позивача: Сеннов О.А., головний державний податковий інспектор, довіреність № 14858/9/10-017 від 10.08.06р.;
від відповідача-1: Цигалін М.М., представник, довіреність № Д-022/07/04 від 22.07.04р.;
від відповідача-2: представник не з’явився.
Суть спору:
Дніпропетровська міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області (у подальшому —позивач) звернулась з позовом до господарського суду та просить визнати недійсною угоду на товарно-транспортні послуги, укладену між Приватним підприємством “Адал” (у подальшому —відповідач-1) і Приватним підприємством “Агро Інвест 2003” (у подальшому —відповідач-2), стягнути з відповідача-2 в доход держави грошові кошти в сумі 16042,32 грн., стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 грошові кошти у розмірі 16042,32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з боку відповідача-2 оскаржувана угода була укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства і має бути визнана недійсною, оскільки при укладанні угоди відповідач-2 діяв з метою, яка була спрямована на ухилення від оподаткування і не відображав вказану операцію в бухгалтерському і податковому обліку, чим завдав державному бюджету шкоду. Зокрема, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.04.2004р. визнані недійсними установчі документи відповідача-2, а також його свідоцтво платника податку на додану вартість. Також позивач зазначає, що під час перевірки ним не було у наявності первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували фінансово-господарську операцію з отримання товарно-транспортних послуг, зокрема договір між відповідачами на надання товарно-транспортних послуг відсутній.
Відповідач-1 проти позовних вимог заперечує, у запереченнях на позовну заяву зазначає, що на момент укладення угоди між відповідачами відповідач 2 мав статус юридичної особи і діяв у межах чинного на той час законодавства і статутних документів. Також відповідач-1 посилається на те, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.04.2004р. по справі №2-1798/04 не було винесено на час укладення спірної угоди.
Відповідач-2 відзив на позовну заяву не надав, присутність свого повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив.
Суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності, тому що ухвали суду направлялися за юридичною адресою, яка значиться у Свідоцтві про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності-юридичної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.
В судовому засіданні 04.12.2006р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши докази, подані позивачем і відповідачем-1, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, господарський суд, —
в с т а н о в и в :
Відповідач-2 виставив відповідачу-1 рахунок №30 від 08.12.2003р. за товарно-транспортні послуги від 08.12.2003р. на суму 3825,36 грн., №41 від 16.12.2003р. за товарно-транспортні послуги на суму 2516,40 грн., №51 від 23.12.2003р. за товарно-транспортні послуги на суму 5581,44 грн.
Відповідач-1 перерахував на рахунок відповідача-2 грошові кошти на загальну суму 16042,32 грн., що підтверджується банківськими виписками і платіжними дорученнями №538 від 02.12.2003р., №553 від 08.12.2003р., №567 від 16.12.2003р., №578 від 23.12.2003р.
Також відповідачем-2 були виписані податкові накладні №28/11-01 від 28.11.2006р. на суму 2180,52 грн., №08/12-03 від 08.12.2003р. на суму 5763,96 грн., №23/12-02 від 23.12.2003р. на суму 8097,84 грн., а також відповідачами були складені акти виконаних робіт №28/11-02 від 28.11.2003р. на суму 2180,52 грн., №08/12-02 від 08.12.2003р. на суму 5763,96 грн., №23/12-02 від 23.12.2003р. на суму 8097,84 грн.
При цьому, наведені документи не свідчать, що вони пов’язані між собою та складені на виконання єдиного договору (зобов’язання). Так, суми, зазначені у податкових накладних, не співпадають з сумами оплат, здійснених на розрахунковий рахунок відповідача-2; у податкових накладних у графі “форма цивільно-правового договору” зазначено “счет”.
Водночас, договір (контракт), яким на відповідача-2 покладався би обов’язок надавати товарно-транспортні послуги, а на відповідача-1 —сплачувати такі послуги, —відсутній, що не заперечується позивачем.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази наявності спірної угоди, укладення її з урахуванням всіх суттєвих умов.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.04.2004р. по справі №2-1798/04 установчі документи і свідоцтво платника податку на додану вартість відповідача-2 були визнані недійсними, позивач –Коваленко В.О був визнаний таким, що не має відношення до ведення фінансово-господарської діяльності відповідача-2.
Актом від 21.04.2006р. №78ДСК/232/2444569 про результати перевірки відповідача-1 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток і податку на додану вартість по взаємовідносинам з відповідачем-2 і ПП “Агроінвест-Ю” за період з 01.10.2003р. по 01.10.2004р. було встановлено заниження податку на додану вартість у грудні 2003р. на суму 2673,72 грн., а також заниження валових доходів у 2003 році на суму 4010,00 грн. внаслідок господарських відносин з відповідачем-2.
Перевірка була призначена на підставі Постанови слідчого про призначення документальної перевірки від 04.04.2006р.
Відповідно до обвинувального висновку, затвердженого Прокурором Солонянського району Дніпропетровської області 06.05.2006р., дії директора відповідача-1 Бєлової І.В. були кваліфіковані як здійснення фінансової операції з коштами, отриманими внаслідок небезпечного протиправного діяння з метою легалізувати доходи, отримані злочинним шляхом, а також як зловживання службовим станом.
Суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог з таких підстав.
Відповідно до ст. 41 ЦК УРСР, який діяв на час спірних правовідносин, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Статтею 44 ЦК УРСР передбачено, що повинні укладатись у письмовій формі угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами.
У відповідності зі ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 358 ЦК УРСР за договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноважений на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; за договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здачі пасажиром багажу - також доставити багаж до пункту призначення і видати його уповноважений на одержання багажу особі; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу - і за провіз багажу.
Наведене свідчить, що суттєвими умовами договору перевезення є вид перевезення (вантажу, пасажирів), визначення пункту призначення, вантажоодержувача, розмір плати за перевезення.
Оскільки з документів, наданих позивачем у матеріали справи, не вбачається досягнення відповідачами згоди щодо вказаних суттєвих умов, а сторонами справи не надано доказів погодження таких суттєвих умов, господарський суд вважає спірну угоду неукладеною.
Відповідно, такий договір не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов’язків відповідачів, тому він не може бути визнаний недійсним.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
У порушення наведених норм, позивачем не було надано у матеріали справи доказів укладення і виконання спірної угоди, тому у позові має бути відмовлено у повному обсязі.
Також господарський суд вважає за необхідне зазначити, що позовні вимоги позивача суперечать чинному законодавству.
Так, у відповідності зі ст. 49 ЦК УРСР, на яку позивач посилається в обґрунтування позову, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення 16042,32 грн. з відповідача-2 і в доход держави, і на користь відповідача-1 не відповідають передбаченим ЦК УРСР наслідкам визнання угоди недійсною.
Керуючись ст.ст. 160, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
п о с т а н о в и в :
У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження або апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 186 КАС України.
Суддя Т. Г. Стрелець
08.12.2006р.