ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2013 року Справа № 10/Б-5022/1335/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М. - головуючого(доповідач у справі),

Короткевича О.Є.,

Хандуріна М.І.,

розглянувши касаційну скаргуДержавного підприємства "Державний насіннєвий фонд України", м. Київ

на постановувід 03.04.2013 р. Львівського апеляційного господарського суду

у справі№ 10/Б-5022/1335/2011 господарського суду Тернопільської області

за заявою Державного підприємства "Державний насіннєвий фонд України", м. Київ

до боржникаприватного агропромислового підприємства "Агрокомплекс", м. Зборів Тернопільської області

провизнання банкрутом

ліквідаторарбітражний керуючий Дяченко С.В.

в судовому засіданні взяли участь представники:

ДП "Державний насіннєвий фонд України"Махнівський М.О., довір.,

ПАТ "КБ "Приватбанк"Чичва О.С., довір.,

ліквідатора ПАП "Агрокомплекс"Пархомчук Р.І., довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 01.09.2011 року порушено провадження у справі № 10/Б-5022/1335/2011 про банкрутство приватного агропромислового підприємства "Агрокомплекс" (далі - Боржник) за заявою Державного підприємства "Державний насіннєвий фонд України" (далі - Кредитор, Підприємство) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 23.11.2012 року (суддя - М.Є. Півторак) відхилені вимоги публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі-Банк) на суму 1 091 885 грн. 01 коп., як такі, що забезпечені заставою майна Боржника, а також відхилено вимогу Банку про зобов'язання ліквідатора Підприємства внести вказані вимоги в реєстр вимог кредиторів окремо.

Не погодившись із цією ухвалою суду, публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Тернопільської області від 05.12.2012 року та прийняти постанову, якою визнати кредиторські вимоги Банку в сумі 1 091 885 грн. 01 коп. і включити ці вимоги до реєстру вимог кредиторів.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2013 року (головуючий суддя - Желік М.Б., судді: Костів Т.С., Малех І.Б.) апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу господарського суду Тернопільської області від 05.12.2012 року скасовано, визнані кредиторські вимоги Банку в сумі 1 091 885 грн. 01 коп., а ліквідатора зобов'язано включити ці вимоги до реєстру вимог кредиторів у відповідних сумах згідно визначеної судом черговості.

Не погоджуючись з такою постановою апеляційного суду, Державне підприємство "Державний насіннєвий фонд України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2013 року та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду справи.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом попередньої інстанції норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 12, 14 Закону про банкрутство, ст. 593 Цивільного кодексу України, ст. 144 Господарського кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників скаржника, Боржника та ПАТ "КБ "Приватбанк", обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відхиляючи кредиторські вимоги Банку до Боржника, місцевий суд вказав, що вимоги в сумі 29 764 грн. 10 коп. є неправомірно нарахованими процентами на погашені перед Банком кредитні зобов'язання Підприємства. Щодо суми в 443 330 грн. 19 коп. ці вимоги забезпечені заставою майна іншої особи, а не Боржника, а стосовно останнього у відповідному державному реєстрі відсутні відомості. Що ж до решти суми, в забезпечення виконання відповідних зобов'язань в заставу був переданий трактор - не тотожній тому, що зареєстрований за Підприємством, тобто предмет застави відсутній, а тому такі вимоги також не забезпечені заставою майна Боржника. Переданий у заставу трактор був повернутий за технічною несправністю, а відповідна реєстрація за Підприємством була вилучена, відповідні ж зміни до договору застави не вносились.

Скасовуючи це рішення суду, апеляційний суд вказав, що стягнення з Підприємства на користь Банку за рішенням суду заборгованості за кредитною угодою від 17.10.2007 року, що не погашена, не припиняє зобов'язання, а тому не забороняється нарахування на цю заборгованість відсотків, інфляційних витрат тощо. За угодою від 26.09.2008 року № 09/08/014А19 вимоги є поточними, оскільки на час розгляду справи погашення заборгованості не відбулось (443 330 грн. 19 коп.). За договором же 26.09.2008 року № 09/08/015А19 частина вимог (280 000 грн. коп.) є такими, що забезпечені заставою, оскільки допускається заміна початкового предмету застави - рухомого майна, тотожнім, а строк виконання за цим договором не настав, тому інша частина вимог за таким договором є вимогами поточного кредитора.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується ні з висновками апеляційного суду, які є такими, що не відповідають обставинам справи та викладені із невірним тлумаченням норм законодавства; ні з висновками суду першої інстанції, які є передчасними та зробленими з неповним з'ясуванням обставин справи.

Так, звертаючись із кредиторськими вимогами до Боржника після винесення постанови про визнання Підприємства банкрутом від 23.12.2011 року, Банк визначив всю суму вимог, як такі, що забезпечені заставою майна Боржника.

Однак, з підстав, визначених судом першої інстанції, слід погодитись із відповідним висновком, що заявлена Банком сума кредиторських вимог за договорами від 26.09.2008 року № 09/08/015А19 та № 09/08/014А19 не є такою, що забезпечена заставою майна Боржника.

Так, вирішуючи питання щодо заборгованості за договором від 26.09.2008 року № 09/08/015А19, посилання апеляційним судом на норми ст. 6 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є невірним, оскільки виходячи з приписів ст. 7 цього ж закону ("опис предмета обтяження"), а також ознак, що ідентифікує транспортний засіб (державний реєстраційний номер, рік випуску, модель, номер двигуна тощо) у разі втрати переданого у заставу транспортного засобу не допускається його заміна іншим без внесення відповідних змін до договору застави із наступним внесенням щодо предмету застави інформації у відповідний державний реєстр.

Що ж до розподілення згаданих вимог Банку на такі, що виникли до порушення справи про банкрутство та після, слід зазначити, що з наданих Банком розрахунків по всіх кредитних договорах вбачається, що нарахування суми боргу проводились, у тому числі після визнання Підприємства банкрутом постановою 23.12.2011 року, що суперечить приписам ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство. Що ж до заявлених Банком у складі вимог сум неустойки слід зазначити, що нарахування цих сум суперечить нормам ч. 4 ст. 12 вказаного закону.

На вказані порушення апеляційний суд уваги не звернув.

Визнаючи поточними вимоги по договорах від 26.09.2008 року № 09/08/015А19 та № 09/08/014А19, апеляційний суд виходив з визначених в цих договорах дат повернення кредитів. Між тим такий висновок є невірним, оскільки виходячи з приписів ст. 1046 Цивільного кодексу України обов'язок повернути суму наданих кредитних коштів за відповідним договором виникає з моменту отримання позичальником відповідної суми кредиту.

Дата повернення суми кредиту вказується в договорі для визначення моменту, коли до боржника, у разі неповернення ним кредиту, настають передбачені законом наслідки та можуть бути застосовані відповідні санкції.

Згідно ст. 1048 цього ж кодексу, право нараховувати кредитором, а відповідно і сплачувати боржником проценти також виникає з моменту отримання кредитних коштів.

Відповідно ж норм ч. 15 ст. 11 Закону про банкрутство після офіційного оприлюднення ухвали про порушення справи про банкрутство всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно із статтею 14 цього Закону.

Розглядаючи кредиторські вимоги за договором від 17.10.2007 року, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не з'ясували обставини щодо того, коли була погашена основна сума заборгованості за цим договором, виходячи з чого не було встановлено, за який період є правомірним нарахування процентів, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство. А також, судам слід було з'ясувати чи забезпечені ці вимоги заставою майна Боржника, оскільки за рішенням у справі № 22-ц-11239/11 (т. 3 а.с. 99-101) в заклад була передана лише частина майна, а нерухоме майно залишилось в заставі, про також свідчать відомості в реєстрі вимог кредиторів та відповідний витяг (т. 1 а.с. 46-47, 51-52).

Враховуючи, що згідно норм ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, суд касаційної інстанції позбавлений права здійснювати перерахунок вимог кредиторів та визначати відповідні суми вимог кредитора із віднесенням кожної із сум до тієї чи іншої черги задоволення вимог кредиторів.

У зв'язку із викладеними обставинами справи та щодо допущених порушень судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів, виходячи з повноважень суду касаційної інстанції, передбачених нормами п. 3 ст. 1119 ГПК України, вважає, що скасуванню підлягає і оскаржувана постанова апеляційного суду, і скасована нею ухвала суду першої інстанції із направленням справи на новий розгляд до місцевого суду в частині розгляду кредиторських вимог Банку. Суду ж першої інстанції при новому розгляді справи слід врахувати наведене вище та усунути визначені в даній постанові порушення, здійснивши розгляд кредиторських вимог Банку з урахуванням вказаних приписів норм Закону про банкрутство та встановлених цим законом обмежень щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), а також наслідків визнання Боржника банкрутом.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 11, 12, 14, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст. 6 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст.ст. 1046, 1048 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Державний насіннєвий фонд України" задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2013 р. та ухвалу господарського суду Тернопільської області від 05.12.2012 р. у справі № 10/Б-5022/1335/2011 скасувати.

3. Справу в частині кредиторських вимог ПАТ "КБ "Приватбанк" передати на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Головуючий В.М. Коваленко

Судді О.Є. Короткевич

М.І. Хандурін

Постанова виготовлена та підписана 11.07.2013 року.