Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 лютого 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Кондора Р.Ю., Куштана Б.П., при секретарі Сочка І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду від 17 грудня 2012 року по справі за позовом керівника релігійної громади Української православної церкви (Свято-Миколаївської) ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2012 року керівник релігійної громади Української православної церкви (Свято-Миколаївської) ОСОБА_4 звернувся в суд з даним позовом посилаючись на те, що рішенням 9-ї сесії 23-го скликання Буштинської селищної ради від 06.03.2000 року із земель запасу селищної ради виділено в постійне користування громаді Української православної церкви (Свято-Миколаївської) земельну ділянку вилучену від КСП «Верховина» площею 0,40 га по АДРЕСА_1 для будівництва церкви.

На підставі цього рішення громаді 09.10.2000 року видано державний акт на право постійного користування даною земельною ділянкою серії І-ЗК № 002083.

Вказував, що релігійна громада не може належним чином користуватися земельною ділянкою, оскільки відповідач ОСОБА_3 самовільно захопив 0,0609 га даної земельної ділянки, огородив її та утримує.

Незаконні дії відповідача призвели до порушення їхніх прав та завдали їм моральної шкоди, що полягає в душевних стражданнях, яку вони оцінюють у 2000 грн.

Посилаючись на дані обставини та норми цивільного і земельного законодавства просив зобов'язати відповідача знести самочинно споруджену огорожу на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та повернути релігійній громаді самовільно захоплену земельну ділянку площею 0,0609 га.

Крім цього, просив стягнути з відповідача та його користь 2000 грн. моральної шкоди та судові витрати у розмірі 1215 грн.

Рішенням Тячівського районного суду від 17 грудня 2012 року позов задоволено частково. Постановлено зобов'язати ОСОБА_3 знести самочинно споруджену огорожу на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та повернути релігійній громаді самовільно захоплену земельну ділянку площею 0,0609 га. Також стягнуто з відповідача на користь релігійної громади 1215 грн. судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу в якому просить апеляцію відхилити, а рішення суду, яке на його думку є законним та обґрунтованим, залишити без змін.

В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 (керівник релігійної громади) є належним позивачем у справі.

Проте з таким висновком суду погодитися в повній мірі не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Встановлено, що рішенням 9-ї сесії 23-го скликання Буштинської селищної ради від 06.03.2000 року із земель запасу селищної ради виділено в постійне користування релігійній громаді земельну ділянку вилучену від КСП «Верховина» площею 0,40 га по АДРЕСА_1 для будівництва церкви (а.с. 9).

На підставі цього рішення релігійній громаді 09.10.2000 року видано державний акт на право постійного користування даною земельною ділянкою серії І-ЗК № 002083 (а.с. 12-16).

Також встановлено, що частина земельної ділянки переданої у користування релігійній громаді огорожена і використовується відповідачем.

Таким чином встановлено, що між релігійною громадою, яка згідно ст.ст. 125 та 126 ЗК України є належним землекористувачем, та відповідачем ОСОБА_3 існує спір з приводу користування земельною ділянкою.

Право вимагати усунення будь-яких порушень права на землю, відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 ЗК України, належить власнику земельної ділянки або належному землекористувачу.

Позовна заява про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою релігійної громади подана ОСОБА_4 (керівником релігійної громади) та підписана адвокатом ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності виданої ОСОБА_4 - фізичною особою (а.с. 2-6).

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Іншими словами, особа не має права звернутися до суду у разі, якщо права, за захистом яких вона звернулася, їй не належать.

Керівнику релігійної громади законом не надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Тому він є неналежним позивачем.

Належний позивач - релігійна громада до суду з позовом не зверталася.

Суд першої інстанції на вищезгадане уваги не звернув та задовольнив позов особи, який є неналежним позивачем і не має право вимоги.

Дана обставина, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Тячівського районного суду від 17 грудня 2012 року скасувати.

У задоволенні позову керівника релігійної громади Української православної церкви (Свято-Миколаївської) ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: