ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
Іменем України
1 квітня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого, судді - Смоковича М.І.,
Суддів - Весельської Т.Ф.,
Горбатюка С.А.,
Мироненка О.В.,
Чумаченко Т.А.,
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру з нарахування і виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області, Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про стягнення недоотриманих коштів,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 31 березня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 7 червня 2006 року, -
в с т а н о в и л а:
У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до Обласного центру з нарахування і виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області, Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області з позовом про стягнення недоотриманих коштів.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що в порушення статей 37 та 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” відповідачі виплачують йому, як особі, яка постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, грошову допомогу та додаткову пенсію у розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, внаслідок чого за період з 1 вересня 2002 року по 31 серпня 2005 року Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області заборгувало йому 3030 гривень, а Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області - 15150 гривень.
Просив суд стягнути з відповідачів недоотримані ним кошти.
Постановою Лугинського районного суду Житомирської області від 31 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 7 червня 2006 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування зазначених судових рішень і задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, пенсіонером, який постійно проживає в селі Липники Лугинського району Житомирської області - населеному пункті, що належить до території радіоактивного забруднення, яку віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач одержував передбачені Законом доплати і компенсації в розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, в межах видаткової частини бюджету, а тому будь-яка заборгованість держави з цих виплат відсутня.
Втім, зазначений висновок судів не відповідає вимогам закону, з огляду на наступне.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 своєї постанови від 1 листопада 1996 року № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, судам при розгляді справи необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Статтею 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закону) передбачена виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати для громадян, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення.
Частинами 1, 2 статті 39 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, до пенсії проводиться доплата у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Отже, Законом передбачалася виплата щомісячної допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства й доплата до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у сумі, кратній мінімальній заробітній платі, що склалася на відповідний період, і не визначена можливість встановлення конкретних сум компенсацій і доплат.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, усупереч Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (який встановив розмір щомісячних допомоги та доплати як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати) установлено конкретні розміри таких допомоги й доплати у твердій грошовій сумі й, зокрема, для громадян, які проживають у населеному пункті, що належить до території радіоактивного забруднення, яку віднесено до зони гарантованого добровільного відселення - 2 гривні 10 копійок та 10 гривень 50 копійок, відповідно (за грошовою реформою 1996 року).
З часу прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеної постанови, встановлені нею розміри щомісячної допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства й доплата до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення не змінювалися, у той час як розмір мінімальної заробітної плати неодноразово зростав, щорічно затверджувався новий бюджет.
Статтею 1 Закону України “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік” від 13 грудня 2001 року № 2896-ІІІ розмір мінімальної зарплати встановлений з 1 січня 2002 року у розмірі 140 гривень на місяць, а з 1 липня 2002 року - 165 гривень на місяць. Статтею 1 Закону України “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік” від 26 грудня 2002 року № 372-IV розмір мінімальної зарплати встановлений з 1 січня 2003 року у розмірі 185 гривень на місяць, а з 1 грудня 2003 року - 205 гривень на місяць.
Зі змісту цих статей не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 37, 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а навпаки, статтею 2 передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм.
У подальшому, Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2003 року” від 25 листопада 2003 року № 1328-IV розмір мінімальної заробітної плати був встановлений з 1 січня 2004 року у розмірі 205 гривень на місяць, а з 1 листопада - 237 гривень на місяць. Законом України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” від 23 грудня 2004 року № 2285-IV розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 1 січня 2005 року у розмірі 262 гривні на місяць, з 1 квітня 2005 року - 290 гривень на місяць, з 1 липня 2005 року - 310 гривень на місяць, з 1 вересня 2005 року - 332 гривні.
Встановлений же у 1996 році розмір щомісячної допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства й доплати до пенсії громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення, як зазначалося вище, протягом тривалого часу не змінювався.
Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів України будь-яких рішень з питання підвищення розміру вказаних виплат не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору, підлягають застосуванню саме статті 37, 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та відповідні Закони України, якими встановлювався розмір мінімальної заробітної плати, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Верховною Радою України дія статей 37, 39 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” до 2006 року не призупинялась.
Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, однак, за відсутності у матеріалах справи необхідних даних щодо фактичного отримання позивачем сум щомісячної допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства й доплати за роботу на територіях радіоактивного забруднення на оздоровлення, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити нове рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати усі прийняті у справі судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з чим касаційна скарга задовольняється частково.
Керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 31 березня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 7 червня 2006 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий, суддя М. І. Смокович
Судді Т. Ф. Весельська
С. А. Горбатюк
О. В. Мироненко
Т. А. Чумаченко