№ справи:123/2640/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Тонкоголосюк О.В.
№ провадження:22-ц/190/4330/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В.
________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Пономаренко А.В.
суддів:Ісаєва Г.А., Сокола В.С.
при секретарі:Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 травня 2013 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є власником домоволодіння АДРЕСА_1 та прилеглої до нього земельною ділянки, однак відповідач, якому належить суміжне домоволодіння НОМЕР_1 за цією адресою, чинить позивачу перешкоди у реалізації ним своїх майнових прав, зокрема, заважає встановленню твердих межових знаків між суміжними земельними ділянками .
Вказуючи на ці обставини, ОСОБА_6 на підставі статей 321 і 391 Цивільного Кодексу України, статей 91, 96, 106 і 152 Земельного Кодексу України просив зобов'язати ОСОБА_7 не перешкоджати встановленню межових знаків між належною позивачеві земельною ділянкою та сусідньою земельною ділянкою , не чинити ОСОБА_6 перешкоди у побудуванні паркану на спільній межі між цими земельними ділянками , а також покласти на відповідача судові витрати.
Рішенням Київського районного суду м.Сімферополя АР Крим від 23 травня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі на вказане рішення позивач ОСОБА_6 просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову щодо зобов'язання ОСОБА_7 не перешкоджати встановленню межових знаків між належними сторонам земельними ділянками, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду щодо відсутності у відповідача наміру чинити позивачу перешкоди у встановленні межових знаків не підтверджений матеріалами справи та має характер припущень, які не можуть бути покладені в основу рішення. Крім того, суд не звернув увагу на те, у 2010 році були внесені зміни до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», згідно яких топографічні та геодезичні роботи були виключені з переліку робіт, що потребують ліцензування, тому оскаржене рішення суду першої інстанції, на думку ОСОБА_6, є незаконним та підлягає скасуванню.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з передчасності та безпідставності позовних вимог ОСОБА_6 у зв'язку із недоведеністю викладених позовній заяві обставин .
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає нормам чинного законодавства та узгоджується з матеріалами справи.
За вимогами статей 3 і 15 ЦПК України право звернення кожної особи до суду обумовлено порушенням, невизнанням або оспорюванням її прав, свобод чи інтересів іншими особами, а приписами статей 10 і 60 ЦПК України на позивача покладений обов'язок за допомогою належних і допустимих доказів довести правову і фактичну підставу своїх вимог.
Гарантуючи захист права власності , закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав , а способи захисту прав власності передбачені нормами статей 16, 386 , 391 ЦК України, якими встановлено право власника звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом знесення будівлі у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом .
Крім того положеннями статті 152 Земельного кодексу України визначено право землевласника вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю ,у тому числі шляхом відновлення первісного стану земельної ділянки .
Відповідно до наведених норм закону , право власника на користування своїм майном підлягає судовому захисту за допомогою негаторного позову лише у випадку порушення таких прав іншою особою, а позивач повинен довести такі обставини у встановленому законом порядку .
Однак усупереч наведених норм закону ОСОБА_6 не навів переконливих доказів порушення відповідачем ОСОБА_7 його майнових прав, які потребують судового захисту визначеним позивачем способом.
З матеріалів справи вбачається , що позовні вимоги ОСОБА_6 заявлені у порядку захисту прав власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 шляхом усунення перешкод з боку суміжного землекористувача ОСОБА_7 у відновленні у натурі твердих межових знаків між сусідніми земельними ділянками і реалізації позивачем своїх повноважень з приводу розпорядження і користування власним майном.
У підтвердження своїх вимог ОСОБА_6 послався на складений 20 жовтня 2012 року інженером-землевпорядником Приватного підприємства «Візавір» акт про неможливість встановлення межових знаків за адресою АДРЕСА_1 у зв'язку з перешкоджанням сусіда ОСОБА_7 у вчиненні таких робіт ( т.1 а.с.14).
Крім того, матеріали справи свідчать, що позивач є власником домоволодіння АДРЕСА_1 і розташованої за цією адресою земельної ділянки площею 0,0428 га., а власником суміжного домоволодіння - НОМЕР_1 і землекористувачем є відповідач ОСОБА_7
Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_6, відповідач ОСОБА_7 зазначив відсутність у представника Приватного підприємства (далі-ПП) «Візавір» Есатова Ж.Я. повноважень на проведення робіт по встановленню меж земельних ділянок та технічної документації по землеустрою , оскільки надана Есатовим Ж.Я. копія ліцензії приватного підприємства «Візавір» на виконання топографо-геодезичних та картографічних робіт не містить дозволу на проведення робіт з інвентаризації та встановлення меж земельних ділянок згідно Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт, що на думку відповідача , обумовило його правомірні дії з приводу не допуску інженера - землевпорядника Приватного підприємства «Візавір» до здійснення таких робіт, оскільки він разом з позивачем намагалися встановити огорожу по наміченої Есатовим Ж.Я. лінії без прив'язання до технічної документації на землю ( т.2 а.с. 27-28).
Отже при апеляційному перегляді справи встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу володіння та користування земельною ділянкою, врегульовані Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Положеннями частини 1 статті 96 Земельного кодексу (далі - ЗК) України встановлено обов'язок землекористувачів не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а статтею 106 цього Кодексу передбачено право власника земельної ділянки вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади , що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин .
Відповідно до статті 61 Закону України» Про землеустрій» діяльність у сфері землеустрою підлягає ліцензуванню в порядку, визначеному законом.
Статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначений перелік робіт, які підлягають ліцензуванню.
На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності» N 2608-VI від 19 жовтня 2010 року статтю 9 вищевказаного Закону викладено у новій редакції, зокрема, виключено з переліку робіт, проведення яких вимагає отримання відповідної ліцензії, топографічні та геодезичні роботи.
У зв'язку із зазначеними змінами Наказом державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва Міністерства екології та природних ресурсів України № 14/41 від 11 лютого 2011 року визнано таким, що втратив чинність Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства екології та природних ресурсів України від 12 лютого 2001 року N 24/43 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт".
Втім, відповідно до пункту 1.2 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18 травня 2010 року, встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.
Виконавцем таких робіт у розумінні пункту 1.3 зазначеної Інструкції є юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою.
Порядок отримання таких ліцензій встановлений Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності щодо проведення робіт із землеустрою, земле оціночних робіт, затвердженими Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 423 від 05 серпня 2009 року.
З аналізу наведених норм закону вбачається, що встановлення меж земельних ділянок є специфічним видом геодезичних та топографічних робіт, проведення яких не допускається без отримання спеціальної ліцензії Державного комітету України із земельних ресурсів.
Крім того, положеннями статті 5-1 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» № 353-XIV від 23 грудня 1998 року, із наступними змінами, встановлено, що професійною топографо-геодезичною діяльністю можуть займатися громадяни, які мають спеціальну вищу освіту, отримали кваліфікацію інженера-геодезиста або інженера-землевпорядника, склали кваліфікаційний іспит та одержали сертифікат відповідно до вимог цієї статті.
Між тим, доказів щодо отримання інженером-землевпорядником ПП « Візавір» Есатовим Ж.Я. зазначеного сертифікату у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності у ПП «Візавір» права на проведення робіт із встановлення меж земельних ділянок, підтвердженого ліцензією встановленого зразка, тому дії відповідача ОСОБА_7 щодо не допуску представника цього підприємства до проведення такої роботи не можна вважати неправомірними і такими, що порушують майнові права ОСОБА_6 як землевласника .
За таких обставин суд при вирішенні справи обґрунтовано виходив з безпідставності та передчасності позовних вимог ОСОБА_6, а доводи апеляційної скарги не спростовують такого висновку суду і не заслуговують на увагу.
Таким чином на думку судової колегії рішення Київського районного суду м.Сімферополя АР Крим від 23 травня 2013 року ухвалене судом з додержанням норм матеріального і процесуального права , що відповідно до частини 1 статті 308 ЦПК України, є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.
На підставі наведеного та керуючись статтями 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 313, 315 та 316 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити .
Рішення Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у день проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Судді:
Ісаєв Г.А. Пономаренко А.В. Сокол В.С.