Справа № 357/2590/13-ц Головуючий у І інстанції Гапоненко А.П.
Провадження № 22-ц/780/3926/13 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С.
Категорія 40 11.07.2013
УХВАЛА
Іменем України
08 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Волохова Л.А.,Матвієнко Ю.О.,
за участі секретаря Баліна П.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення та зняття з реєстрації, -
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення та зняття з реєстрації.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі з 19.08.1983 року по 16.04.2003 року. Після розлучення вони розділили спільне майно, відповідач залишив будинок і проживав в іншому місці. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 23.05.2003 року відповідач визнаний таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1. В жовтні місяці 2006 року позивач приватизувала будинок і стала його власником. Відповідач повернувся проживати в належний їй будинок і в лютому місяці 2007 року позивачка надала згоду на його реєстрацію за вказаною адресою. Проте, подальше сімейне життя у них не склалося, так як відповідач зловживає спиртними напоями, вчиняє сварки та бійки, створює неможливі умови спільного проживання, через це позивачка змушена була залишити свій будинок та проживати у матері за іншою адресою.
Враховуючи вищезазначене, просила суд усунути перешкоди в користуванні будинком та виселити відповідача з будинку із зняттям з реєстрації.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, посилаючись на його необґрунтованість та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з ухваленням нового рішення про задоволення її позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом першої інстанції встановлено, сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.08.1983 року по 16.04.2002 року ( а.с. 12-13). Перебуваючи у шлюбі позивачка, як спеціаліст, отримала недобудований будинок АДРЕСА_1 для проживання її сім'ї, який вона разом з відповідачем добудували та проживали в ньому разом до розлучення, а земельну ділянку, на якій розташований будинок, на підставі рішення Малоантонівської сільської ради від 09.07.1996 року відповідач ОСОБА_3 приватизував на себе( а.с.35). Після розірвання шлюбу та поділу спільного майна, відповідач виселився з будинку та проживав у іншому місці до липня 2006 року( а.с. 17-18). У 2006 році відповідач повернувся до сім'ї і знову став проживати разом з позивачкою у зазначеному будинку однією сім'єю, вести спільне господарство.
10 жовтня 2006 року позивач ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на спірний будинок на підставі рішення виконкому Малоантонівської сільської ради ( а.с.7).
В період проживання відповідача в іншому місці він був визнаний у судовому порядку таким, що втратив право на користування житловим приміщенням зазначеного будинку. В подальшому зі згоди позивачки, як власника будинку, відповідач зареєструвався у будинку 13.02.2007 року і з того часу постійно проживає в ньому, іншого житла не має.
Відповідно до діючого законодавства підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) передбачені статтею 157 ЖК України та ч. 1 ст. 116 ЖК України.
Зокрема, виселення відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України може мати місце, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультативними, виселення винних на вимогу власника або інших заінтересованих осіб проводиться без надання іншого жилого приміщення.
Таким чином, для виселення з передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК України необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.
Під заходами впливу мається на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів житлово-будівельних кооперативів, трудових колективів тощо.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" судам розґяснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів житлово-будівельних кооперативів, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Як вбачається з матеріалів справи, після застереження відповідачу щодо недопустимості антигромадської поведінки від 27 березня 2013 року, він не допускав будь-яких порушень правил співжиття, за які підлягав би виселенню.
Отже позовні вимоги в частині виселення відповідача, на думку колегії суддів також задоволенню не підягають.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Водночас відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).
Отже, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині зняття відповідача з реєстрації відповідають вимогам закону, оскільки вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такою особою жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон, який підлягав застосуванню, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які б були обов'язковою підставою для скасування рішення, підстав для закриття провадження у справі немає, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: