Справа № 1028/812/12 Головуючий у І інстанції Литвин Л.І.
Провадження № 22-ц/780/2986/13 Доповідач у 2 інстанції Приходько К.П.
Категорія 43 11.07.2013
УХВАЛА
Іменем України
10 липня 2013 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого: Приходька К.П.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
при секретарі: Бобку О.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 08 квітня 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням та скасування державної реєстрації місця проживання,-
встановила:
у грудні 2012 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому зазначив, що згідно договору дарування будинку від 19 січня 2006 року, зареєстрованому в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.03.2006 року та витягу про реєстрацію права на нерухоме майно № 10114725 від 16.03.2006 року він є власником житлового будинку за АДРЕСА_1. За вказаною адресою з 11 жовтня 2003 року зареєстрована відповідачка ОСОБА_2 З моменту набуття права власності на вказаний будинок всі витрати по оплаті комунальних послуг, здійсненні ремонт, утриманні будинку здійснюються виключно ним, так як особовий рахунок для надання комунальних послуг за вказаною вище адресою також зареєстрований на нього.
З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив визнати відповідачку такою, що втратила право користування жилим приміщенням на підставі ст.ст.319,391,405 ЦК України, оскільки на момент реєстрації відповідачки у будинку позивача сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сім'єю, але ОСОБА_2 останніх три роки в будинку не проживає без поважних причин.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 08 квітня 2013 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, а саме: житловим будинком за АДРЕСА_1.
Зобов'язано Яготинський районний сектор управління державної міграційної служби України в Київській області скасувати державну реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 19 січня 2006 року, зареєстрованому в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.03.2006 року та витягом про реєстрацію права на нерухоме майно № 10114725 від 16.03.2006 року позивач є власником житлового будинку за АДРЕСА_1, з належними до нього господарськими будівлями та спорудами. В будинку з 2005 року зареєстрована ОСОБА_2, з котрою позивач на момент реєстрації її в будинку перебував у фактичних шлюбних відносинах, проживав однією сім'єю. Протягом останніх трьох років сторони припинили шлюбні та сімейні стосунки. Відповідачка понад рік без поважних причин в будинку не проживає, та в силу ст. 405 ч.2 ЦК України втратила право на користування житлом.
З копії паспорта вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Воркута та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.3).
Відповідно до договору дарування житлового будинку від 19 січня 2006 року ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.4).
З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.5).
З копії будинкової книги вбачається, що в будинку за АДРЕСА_1 з 11.10.2005 року зареєстрована ОСОБА_2 (а.с.6-8).
З квитанцій про сплату послуг за електроенергію, газопостачання, телефон за адресою: АДРЕСА_1, які надав позивач, вбачається, що оплата здійснювалась від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.9-20).
Посилання відповідачки в тій частині, що вона мала намір проживати в будинку позивача, де залишились її особисті речі, спростовуються показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, з котрих вбачається, що позивачка ніколи в будинку не проживала, та не приходила до будинку протягом останніх 3-4 років, не зверталась до користувачів будинку з будь-яких приводів.
Відповідач визнала ті обставини, що протягом останніх трьох років будинок був зайнятий квартирантами, та з її пояснень вбачається, що рішення здати будинок в найм було їх спільним з позивачем. Останні три роки вона в утриманні будинку не приймала будь-якої участі, оскільки шлюбні відносини з позивачем припинились. Разом з тим, місце проживання відповідачки за вказаною адресою було зареєстроване в зв'язку з тим, що вона вселилася до спірного будинку в якості члена сім'ї позивача - його дружини. Право членів сім'ї власника на користування жилим приміщенням, що є приватним житловим фондом, а також підстави для припинення такого права врегульовані ст. 405 ЦК України.
Відповідач стверджувала, що коли не було квартирантів, вона декілька періодів, проживала у спірному будинку. Проте, після припинення фактичних шлюбних стосунків з позивачем, її періодичні проживання у цьому будинку припинилися. Будь-які дії, що свідчили б про її намір вселитися до будинку, де зареєстроване місце її проживання, відповідачкою не вчинялися, до будинку вона не приходила, з квартирантами не спілкувалася. Позов про визнання відповідачки такою, що втратила право на користування житловим приміщенням позивачем було заявлено в грудні 2012 року, через три роки після припинення фактичних шлюбних відносин. Інших домовленостей про користування жилим приміщенням між сторонами досягнуто не було.
Задовольняючи позов суд виходив з того, що відповідачка втратила право на користування житловим приміщенням в зв'язку з її відсутністю за адресою, за якою зареєстроване її місце проживання без поважних причин понад один рік.
Посилання апелянта на такі причини її відсутності за адресою, за якою зареєстроване її місце проживання, як проживання у спірному будинку квартирантів, які вона вважає поважними, суд не приймає до уваги з огляду на те, що вона не вчиняла будь яких активних дій, які б свідчили про її намір вселитися та проживати у даному житловому приміщенні.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97- ВР закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, незалежно від волі інших осіб.
Аналогічні положення викладені в статтях 316,317,319,321 ЦК України. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16,386,391 ЦК України. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Оскільки рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України колегія суддів, -
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Яготинського районного суду Київської області від 08 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді