ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
28.11.06 р. Справа № 32/302
Господарський суд Донецької області у складі судді О.М. Сковородіної при секретарі судового засідання: Бахмет А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Цененко К.С. – довіреність від 27.09.06р.
від відповідача: Лосєв В.Г. – довіреність від 02.10.06р.
Штиленко Ю.В. – довіреність від 02.10.06р.
від третьої особи: не з’явився
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу
за позовом: Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності „Укрінтеренерго” м. Київ
до відповідача: Корпорації „ПромЕкономСервіс” м. Донецьк
третя особа: Відкрите акціонерне товариство „Західенерго” м. Львів
про розірвання ліцензійного договору № 44/1-41 та стягнення паушального платежу в розмірі 800000,00грн.
Позивач, Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності „Укрінтеренерго” м. Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Корпорації „ПромЕкономСервіс” м. Донецьк, за участю третьої особи: Відкритого акціонерного товариства „Західенерго” м. Львів про розірвання ліцензійного договору № 44/1-41 та стягнення паушального платежу в розмірі 800000,00грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між ним та відповідачем був укладений ліцензійний договір № 44/1-41, за умовами якого позивач перерахував відповідачу 800000,00грн. паушального платежу. Проте, внаслідок істотної зміни обставин – припинення дії похідного договору - субліцензійного договору, укладеного між відповідачем, позивачем та Відкритим акціонерним товариством "Західенерго" № 44/1-133, він звертався з пропозицію до відповідача про розірвання спірного договору та повернення сплаченого паушального платежу. Внаслідок відсутності згоди відповідача на розірвання договору в добровільному порядку, він змушений звернутися до суду.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що: 1) припинення субліцензійного договору не є істотною обставиною в розумінні ст.652 ЦК України, яка є підставою для розірвання спірного договору; 2) сплачений паушальний платіж взагалі не підлягає поверненню на користь позивача, оскільки, вартість такого платежу, відшкодовується позивачу за рахунок надходжень роялті; 3) з боку відповідача відсутні будь-які дії, які б мали бути підставою для розірвання договору, тим більше, що взагалі неотримані доходи – роялті, ліцензіара (відповідача), внаслідок відмови субліцензіата (3-ої особи) від субліцензійного договору, мають відшкодовуватись ліцензіатом (позивачем), відповідно до п.2 ст.1109 ЦК України.
Представник третьої особи у справі без самостійних вимог на предмет спору, Відкрите акціонерне товариство "Західенерго", в судові засідання не з”являвся. Через канцелярію суду надійшли письмові пояснення третьої особи, в яких стверджувалось про те, що дія субліцензійного договору припиняється внаслідок прийняття рішення щодо недоцільності впровадження технології інтенсифікації горіння (ТІГ) на котлах електростанцій. На інших об'єктах ВАТ „Західенерго" згідно тристороннього Ліцензійного договору (Субліцензії) № 44/1-133 від 04.08.03р. пристрій технології інтенсифікації горіння (ТІГ) не використовувався.
Враховуючи те, що відповідач взагалі заперечував твердження позивача та третьої особи про недоцільність використання ТІГ, з посиланням на висновки, викладені в технічному звіті ВАТ „Львівобленерго” (арк. справи 129-150 т., 1-22, т. 2), судом були викликані в судове засідання посадові особи, яким складено цей звіт.
01.11.06р. в судове засідання з’явився Кобилецький Р.І., який пояснив, що дійсно проводились випробування по використанню ТІГ. Результати цих випробувань викладені в технічному звіті. Підтвердив позицію, викладену у листі ВАТ „Львівенергоналадка” від 26.10.06р., направленого на адресу суду (т. 2 арк. справи 54).
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд встановив.
25.03.2003р. між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (позивачем у справі) та Корпорацією "ПромЕкономСервіс" (відповідачем) був укладений Ліцензійний договір №44/1-41 (далі – ліцензійний договір). Згідно з умовами цього договору відповідач, як ліцензіар, надає позивачу, як ліцензіату, невиняткову ліцензію на використання технологій ТІГ і винаходу (на який відповідачем отриманий патент України № 52845), а також на сумісне з Відповідачем управління правом надання субліцензій.
Пунктом 3.4. договору (в редакції доповнень № 2 до договору від 24.06.03р., арк. справи 47 т. 2), передбачено, що дія ліцензії по використанню ТІГ та пристроїв ТІГ територіально розповсюджується на об’єкти ВАТ “Західенерго”. Сторони можуть розширити територію дії ліцензії з використання технологій та пристроїв ТІГ доповненнями до данного договору.
Відповідно до пп. 4.1.1 Договору в редакції доповнення від 25.07.2003р. №3 до Договору (арк. справи 48 т. 2), за придбання ліцензії Позивач сплачує паушальний платіж у розмірі 800000,00 гривень.
Відповідно до умов договору, 06.08.2003р. Позивач сплатив паушальний платіж у розмірі 800000,00гривень, що підтверджується платіжним дорученням від 06.08.2003р. № 453.
04.08.2003р. між відповідачем, позивачем та Відкритим акціонерним товариством "Західенерго" (третя особа у справі), був укладений Ліцензійний договір (субліцензія) № 44/1-133 (далі субліцензійний договір).
Відповідно до умов субліцензійного договору, ВАТ "Західенерго" був наданий дозвіл (субліцензія) на використання технологій ТІГ, та ВАТ "Західенерго" зобов’язувався сплачувати роялті позивачу та відповідачу.
Територією використання пристрою технології ТІГ і супутньої технології, на яку поширюється дія субліцензійного договору є Бурштинська ТЕС, Добротворська ТЕС, Ладижинська ТЕС (п.3.5. субліцензійного договору).
Особливою умовою припинення дії субліцензійного договору визначено з'ясування субліцензіатом (третьою особою), за підсумками незалежної експертизи, недоцільності використання ТІГ через відсутність ефекту від його застосування (п.3.10 договору).
08.06.2004р. на засіданні технічної Ради ВАТ "Західенерго", за результатами випробувань використання ТІГ на енергоблоці № 12 Бурштинської ТЕС, ВАТ "Західенерго" було прийняте рішення щодо недоцільності впровадження ТІГ на енергоблоках Бурштинської ТЄС, аналогічними по конструкції та системами пилоприготування з енергоблоком № 12 (п.6 рішення по другому питанню за протоколом від 08.06.2004р.- аркуш справи 29 т.1).
В листах від 15.07.2005р. №41-Ф1119 та від 02.12.2005р. №44-Ф1980 на адресу позивача третя особа повідомляла, що проведена ВАТ “ЛьвівОРГРЕС” експертиза ефективності використання ТІГ на енергоблоці ст.12 Бурштинської ТЕС і досвід його експлуатації не дають підстав для впровадження ТІГ на котлах електростанцій ВАТ “Західенерго”, що використовують кам'яне вугілля та кам'яне вугілля з підсвіткою природним газом.
Зазначені листи підписані директором технічним третьої особи - С.Дашкевич. Після отримання таких листів позивач, з посиланням на суттєву зміну обставин, звернувся до відповідача з пропозицією про розірвання ліцензійного договору и повернення йому паушального платежу (лист від 18.01.2006р. № 44/01-17, доповнення № 5 до ліцензійного договору, підписане позивачем – арк. справи 35,36 т.1).
За твердженням позивача відповідь на пропозицію про розірвання договору та повернення коштів не була отримана від відповідача.
Під час судових засідань та безпосередньо в позовних вимогах, додаткових поясненнях до них, позивач посилається на те, що підставою для розірвання договору вважає істотну зміну обставин, які він не міг передбачити при укладанні договору – відмову ВАТ “Західенерго” від впровадження технології ТІГ на енергоблоках Бурштинської ТЕС, ст. 652 ЦК України. І, як наслідок такого розірвання, вважає вимогу про повернення суми паушального платежу, такою, що захистить його права шляхом справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору.
Оцінюючи правомірність та обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 652 ЦК України у випадку істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не передбачено договором або суттю зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
При цьому, згадана норма передбачає, що не досягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
- в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Проте, по-перше, як вбачається з п. 1.3. ліцензійного договору (в редакції доповнень №2 від 24.06.2003р. – арк. справи 47 т.2), сторони передбачали повернення паушального платежу ліцензіаром (відповідачем) ліцензіату (позивачу у випадку відсутності позитивного результату експертизи, проведеної на обладнанні субліцензіата, щодо отримання екологічного та економічного ефекту.
Отже, всупереч твердженням позивача, останній ще до укладання субліцензійного договору, не тільки допускав настання такої обставини, як неналежний ефект використання ТІГ, але, і передбачав, захист власних інтересів. Тобто, посилання позивача на те, що договір має бути розірваним, відповідно до приписів ст. 652 ЦК України, внаслідок того, що сталася істотна зміна обставин, які не могли бути передбачені на момент укладання договору, є надуманими та такими, що не відповідають дійсності.
Одночасно суд зазначає, що сам позивач не заявляє як підставу позовних вимог щодо повернення паушального платежу положення п.1.3. ліцензійного договору, та відповідно взагалі не доводить, що за умовами цього пункту відбулось отримання відповідачем результатів експертизи, які є моментом для відрахування 30-денного строку для повернення паушального платежу.
По-друге, позивач, вважаючи припиненим субліцензійний договір саме внаслідок з'ясування третьою особою відсутності позитивного ефекту від ТІГ на Бурштинській ТЕС, не здійснив жодних дій щоб пересвідчитися чи дійсно використання ТІГ є недоцільним також на інших ТЕС (Добротворська ТЕС, Ладижинська ТЕС), та не звертався до відповідача з пропозицією розширення дії ліцензії (п.3.5. субліцензійного договору; п.3.4. ліцензійного договору в редакції доповнень від 24.06.2003р.).
Тобто, позивач, власним нехтуванням правами сторони за двома договорами, фактично не проявив всій турботливості та обачності, які від нього вимагалися.
Таким чином, посилання позивача на те, що він не міг проявити турботливості та обачливості, після зміни обставин обумовленими причинами, які він не міг усунути, є недоведеними, та як слід, не підтверджують істотну зміну обставин, як таких, що є підставою для розірвання договору згідно з ч.2.ст.652 ЦК України.
По-третє, суд не вбачає, що виконання ліцензійного договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, виходячи з наступного.
Приписи п.3 ч.2 ст.652 ЦК України слід розуміти такими, що ставлять в залежність вплив подальшого виконання договору (а не того виконання, що вже відбулось), на співвідношення майнових інтересів та позбавлення зацікавленої сторони на те, що вона розраховувала при його укладанні.
В цьому ж випадку, подальше виконання сторонами умов ліцензійного договору, не тільки не порушує майнових інтересів позивача, а напроти, може їх покращити.
Так, як вказувалось вище, позивач набув право використання об’єкта інтелектуальної власності та реалізацію цього права за декількома напрямками (п.3.1, 3.3, 3.4 ліцензійного договору з доповненнями до нього). Реалізація цих прав надасть можливість позивачу отримувати роялті.
Той факт, що позивач, як сторона договору, не проявив достатньої активності, дієвості для використання наданих йому прав, та внаслідок цього не отримав вигоду, яку би міг отримати при ефективному користуванні наданими йому правами - є результатом його власної бездіяльності.
Сам по собі паушальний платіж, як частина вже виконаних позивачем зобов’язань за ліцензійним договором, не створює порушення співвідношення майнових інтересів та не позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладанні договору, оскільки останній, в розумінні приписів ч.5 ст.12, ч.3 ст.13 ЦК України, повинен не допускати зловживання цивільними права, яке полягає у нереалізації прав сторони за договором.
Що ж стосується доводів позивача про те, що договір має бути розірваним, оскільки із суті договору та звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин має нести саме він, суд виходить з наступного.
Дійсно, умови ліцензійного договору та норми діючого законодавства не містять прямої норми про покладення ризиків на позивача у випадку зміни певних обставин (якими позивач вважає припинення субліцензійного договору).
Проте, для розірвання договору за вимогами ст.652 ЦК України, як вказано вище, необхідно наявність одночасно всіх умов, перелічених у п.п.1-4 ч.2 цієї статті.
Як вбачається з викладеного, доводи позивача про існування таких умов спростовані матеріалами справи та висновками суду.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги щодо розірвання договору, та як наслідок такого розірвання – повернення на користь позивача сплаченого паушального платежу, є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на дійсних обставинах та нормах чинного законодавства.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати підлягають віднесенню на позивача в порядку, що передбачений ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі ст.ст. 12, 13, 526, 530, 652 ЦК України, керуючись ст. ст. 22, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позовних вимог Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності „Укрінтеренерго” м. Київ до Корпорації „ПромЕкономСервіс” м. Донецьк, за участю третьої особи: Відкритого акціонерного товариства „Західенерго” м. Львів про розірвання ліцензійного договору № 44/1-41 та стягнення паушального платежу в розмірі 800000,00грн.
Повний текст рішення підписаний 04.12.06р.
Рішення набирає законної сили 15.12.2006р.
Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд згідно розділу XII ГПК України.
Суддя Сковородіна О.М.