Справа № 2-537/12

Провадження № 22ц/782/355/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2013 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого - Сергєєвої С.В.

Суддів: Кострицького В.В., Стахової Н.В.,

при секретарі: Івасенко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міського суду Луганської області від 10 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Первомайського міського суду Луганської області від 10 грудня 2012 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4.

Зобов'язано ОСОБА_1 провести нарахування заробітної плати ОСОБА_2 за понаднормово відпрацьовані години за період з 30.03.2010 р. по 09.02.2011 р. у розмірі 3 167,12 грн.

Зобов'язано ОСОБА_1 провести відрахування з зазначеної вище суми в Управління Пенсійного Фонду України м. Первомайська у розмірі 114,02 грн., в Первомайську об'єднану державну податкову інспекцію, у вигляді податку з прибутку фізичних осіб - 457,97 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1, проживає у АДРЕСА_1, приватного підприємця, на користь ОСОБА_2 заробітну плату за понаднормово відпрацьовані години за період з 30.03.2010 р. по 09.02.2011 р. у розмірі 2 595,13 грн., на відшкодування моральної шкоди 3 000 грн., на

відшкодування судових витрат 500 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_1 провести нарахування заробітної плати ОСОБА_5 за понаднормово відпрацьовані години за період з 20.03.2008 по 20.12.2010 р. у розмірі 8139,98 грн.

Зобов'язано ОСОБА_1, провести відрахування з зазначеної вище суми в Управління Пенсійного Фонду України м. Первомайська - 293,04 грн., в Первомайську об'єднану державну податкову інспекцію, у вигляді податку з прибутку фізичних осіб - 1177,04 грн..

Стягнуто з ОСОБА_1, проживає у АДРЕСА_1, приватного підприємця, на користь ОСОБА_5 заробітну плату за понаднормово відпрацьовані години за період з 20.03,2008 по 20.12.2010 р. у розмірі 6669,90 грн., на відшкодування моральної шкоди 5000 грн., на відшкодування судових витрат 500 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 214,60 грн.

ОСОБА_1 не погодилась із вказаним рішенням, вважає його необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді та пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає їх обґрунтованими в частині розміру відшкодування оральної шкоди та у зв`язку з чим вважає за необхідне рішення в даній частині змінити, залишивши в іншій частині без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 з 23.03.2008 р., а ОСОБА_2 з 30.03.2010 р. працювали в магазині «Любимый» приватного підприємця ОСОБА_1 продавцями непродовольчих товарів. Приватний підприємець ОСОБА_1 використовувала найману працю.

Згідно з вироком Первомайського міського суду від 30.11.2011 р., залишеного без змін ухвалою колегії суддів судової палати по кримінальним справам апеляційного суду Луганської області від 03.02.2012 р., ОСОБА_1 визнана винною у тому, що встановила позивачам, кожна з яких мають дітей у віці до 14 років, робочий час тривалістю 51 година на тиждень.

Задовольняючи вимоги позивачів щодо стягнення заробітної плати за надмірно відпрацьовані години, суд керувався нормою ст. 50 КЗпП України та виходив з того, що вироком суду встановлено, що обидві позивачки понаднормово працювали 11 годин на тиждень, замість належних сорока годин, та правомірно ставлять питання про стягнення з відповідача заробітної плати за понаднормово відпрацьовані години.

Задовольняючи вимоги позивачів щодо відшкодування завданої їм діями відповідача моральної шкоди, суд першої інстанції на підставі ст. 23 ЦК України також дійшов висновку щодо їх задоволення, оскільки визнав факт спричинення моральної шкоди позивачам доведеним, так як порушення трудових прав у результаті злочину дійсно вимагає додаткових зусиль для організації і нормалізації свого життя, та викликає душевні страждання.

При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди суд враховував критерії, які також передбачені ст. 23 ЦК України: характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, та інших обставин, які мають істотне значення, а також виходив з засад розумності та справедливості.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_5. про стягнення витрат на лікування, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела причинно-наслідковий зв`язок між своєю хворобою та протиправними діями відповідача, клопотання про проведення судово-медичної експертизи для встановлення такого зв'язку не заявляла, а тому підстави для задоволення цих вимог відсутні.

Що стосується висновків про стягнення з відповідачки на користь позивачок заробітної плати за надмірно відпрацьований час у відповідних сумах та щодо наявності моральної шкоди, завданої позивачкам незаконними діями відповідачки, то судова колегія вважає за необхідне з ними погодитись, оскільки вони здійснені на підставі повного встановлення обставин по справі, об`єктивного, всебічного дослідження доказів та с правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги в своїй більшості не спростовують висновків суду, крім питання про визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Так, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не взяти до уваги висновки апеляційного суду Луганської області при перегляді вироку суду у відношенні ОСОБА_1, який своєю ухвалою скасував вирок в частині вирішення цивільних позовів, направивши їх на новий розгляд в порядку цивільного судочинства. Однак, зазначені посилання не знайшли свого підтвердження, оскільки судом зазначено, що вирок було залишено без змін в контексті встановлення обставин вчиненого відповідачкою злочину. Що стосується скасування вироку в частині цивільних позовів, то сам факт перегляду судом питань стягнення недонарахованої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди в порядку цивільного судочинства свідчить про безумовне звернення судом уваги на такі висновки апеляційної інстанції та вимоги щодо цивільних позовів потерпілих від злочину.

Крім того, не знайшли свого підтвердження також і посилання апелянта на те, що судом було взято до уваги недопустимий доказ, тобто акт №3 від 25.01.2011 року, складений головним спеціалістом з питання оплати праці Управління праці та соціального захисту населення виконкому Первомайської міської ради, оскільки таку перевірку, в результаті якої і було складено зазначений акт, даний спеціаліст проводити не мала повноважень, а також, стосовно того, що предметом даного розгляду є трудовий спір між сторонами у зв`язку з порушенням відповідачкою умов трудових договорів з позивачами. Так, всі обставини, які були предметом даного судового розгляду, є наслідкам вчинення відповідачкою по відношенню до позивачів злочинних дій щодо порушення їх трудових прав, витікають з обставин вчинення злочину, що встановлені вироком суду, який набрав законної сили. І судом першої інстанції вірно було визначено, що ці обставини, які є предметом судового розгляду, як такі, що встановлені вироком суду, відповідно до положень ст.61 ЦПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, вироком суду Первомайського міського суду від 30.11.2011 р., залишеного без змін ухвалою колегії суддів судової палати по кримінальним справам апеляційного суду Луганської області від 03.02.2012 р., ОСОБА_1 визнана винною у тому, що в період з березня 2008 р. по грудень 2010 р., достовірно знаючи, що ОСОБА_5 є матір'ю, що має дитину у віці до 14 років, маючи умисел на грубе порушення законодавства про працю, діючи з порушенням ст.50 КЗпП, згідно з якою нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, використовувала найману працю ОСОБА_5 в магазині «Любимый» з наступним графіком роботи: з вівторка по п'ятницю з 8 до 17 години, субота - з 8 до 16 години, у неділю - з 8 до 15 години, без перерв, вихідний день - понеділок, таким чином встановила ОСОБА_5 робочий час тривалістю 51 годину на тиждень.

Також,згідно з вироком Первомайського міського суду від 30.11.2011 р.. залишеного без змін ухвалою колегії суддів судової палати по кримінальним справам апеляційного суду Луганської області від 03.02.2012 р. ОСОБА_1 визнана винною у тому, що в період з березня 2010 р. по січень 2011 р.., достовірно знаючи, що ОСОБА_2 є матір'ю неповнолітньої дитини у віці до 14 років, маючи умисел на грубе порушення законодавства про працю, діючи з порушенням ст.50 КЗпП, згідно з якою нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, використовувала найману працю ОСОБА_2 в магазині «Любимый» з наступним графіком роботи: з вівторка по п'ятницю з 8 до 17 години, субота - з 8 до 16 години, у неділю - з 8 до 15 години, без перерв, вихідний день - понеділок, таким чином встановила ОСОБА_2 робочий час тривалістю 51 годину на тиждень.

Зазначеним вище вироком суд встановлено, що ОСОБА_1, діючи у порушення ст. 66 КЗпП, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перерв для відпочинку, які вони могли використати на свій розсуд, не надавала, приймання їжі дозволяла тільки на робочому місці. Грубо порушуючи вимоги ст.115 КЗпП ОСОБА_1 заробітну плату виплачувала один раз на місяць, приблизно через 10-14 днів після закінчення періоду, за який здійснювалась виплата. На порушення ст. 74,75 КЗпП ОСОБА_1 не надавала позивачам щорічні відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 2008-2010 років. На порушення вимог ст. 32 КЗпП ОСОБА_1 24.12.2010 року видала наказ про переведення ОСОБА_5 продавцем непродовольчих товарів у контейнер на ринок, без її згоди, у період знаходження ОСОБА_5 на стаціонарному лікуванні, та знаючи про те, що така робота за станом здоров'я їй протипоказана.

Таким чином, в даному випадку підлягали перевірці розрахунки позивачів щодо заробітної плати за надмірно відпрацьований час, компенсації за ненадану відпустку, а також питання щодо завдання їм моральної шкоди та розміру її відшкодування, що було здійснено судом у повному обсязі. Таким чином, апелянтом як при зверненні з апеляційною скаргою, так і при запереченні проти позовів, не погоджуючись з самим фактом надмірно відпрацьованого часу іншого розрахунку сум заробітної плати не надано.

Що стосується посилання апелянта на недоведеність позивачками спричинення їм моральної шкоди та необґрунтованість сум її відшкодування, то вони тотожні доводім відповідачки, наданим в заперечних проти позовів в цій частині, які в повному обсязі були враховані, перевірені та вмотивовано відхилені судом першої інстанції при ухвалення оскаржуваного рішення. Зазначені доводи не знайшли свого підтвердження і при розгляді апеляційної скарги, оскільки позивачками наведено достатньо підстав, доводів та доказів завдання їм моральної шкоди, яка відповідно до положень ст.23 ЦК України повинна бути відшкодована. Однак, при визначенні сум такого відшкодування, на думку судової колегії, судом завищено його розмір з урахуванням глибини моральних переживань позивачок, у зв`язку з чим зазначений розмір повинно бути зменшено на користь ОСОБА_2 з 3 000 грн. до 500 грн., на користь ОСОБА_5. з 5 000 грн. до 1 000 грн., вважаючи зазначені суми достатніми для відшкодування такої шкоди. Крім того, у відповідності до положень ст. 88 ЦПК України підлягає також зменшенню розмір стягнутих з відповідачки на користь позивачів судових витрат до 21 грн. на користь ОСОБА_2 та до 36 грн. на користь ОСОБА_5. пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Таким чином, в зазначеній частині рішення підлягає зміні відповідно до положень ст. 309 ЦПК України, а апеляційна скарга - частковому задоволенню. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України судова колегія ,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міського суду Луганської області від 10 грудня 2012 року змінити.

Зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 з 3 000 гривень до 500 гривень, та розмір судових витрат з 50 грн. до 21 грн..

Зменшити розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 з 5 000 гривень до 1 000 гривень, та розмір удових витрат з 50 грн. до 36 грн..

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: