Номер провадження № 22-ц/785/5538/13

Головуючий у першій інстанції Боярський О.О.

Доповідач Гірняк Л. А. Категорія-51

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого-Гірняк Л.А.

Суддів- Кварталова А.М., Плавич Н.Д.

При секретарі - Горнова А.О.

За участю: представника позивача-ОСОБА_1

Представника відповідача-Драченко О.М.

Представника відповідача-Бояшова С.Л.

Представника відповідача-Полоз А.В.

Розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Б.Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.04.2013 року по справі за позовом ОСОБА_5 до в/ч А 1319

-про поновлення на роботі,визнання запису про звільнення недійсним;стягнення грошових коштів за невикористану відпустку та над нормовано відпрацьовані години;стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу, за відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

В С Т А Н О В И Л А:

14.12.2011 року позивач звернувсь до суду з позовними вимогами в котрих зазначав, що з 04.06.1998 року знаходився в трудових стосунках з відповідачем та займав посаду вожатого караульних собак.

15.11.11 року йому стало відомо, що він звільнений з посади за власним бажанням відповідно до власноручно написаної заяви. Посилаючись на те, що він мав намір відізвати заяву та продовжувати працювати просив суд поновити його на роботі иа стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначає, що при звільнені з ним не проведено повного розрахунку. Зокрема вказує, що являється інвалідом другої групи з 2006 року, однак в порушенні ст.172 КЗпП України йому не було встановлено шестигодинний робочий день, та як інваліду 2-ї групи не начислено компенсацію за невикористану відпустку за 18 днів. Виходячи з вищезазначеного просив суд: порновити його на роботі та зобов'язати відповідача внести зміни до трудової книжки: стягнути з вч А 1319 на його користь за 18 днів відпустки в сумі-500,97 грн, та понаднормово відпрацьовані години протягом 2007-2012 роки в сумі 19 476 69 грн.; стягути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 30 309, 6 грн. та 1707 грн. за невикористану відпустку у 2012 році .Одночасно посилається на затримку розрахунку при звільнені.(а.с. 91-95).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь ОСОБА_5 грошові кошти за невикористану відпустку в сумі 500,97 грн. В задоволенні решти позовних вимог-відмовив.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового, про задоволення заявлених вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В своїх запереченнях представник відповідача посилався на те,що їм не було відомо, що позивач з 2006 року являвся інвалідом 2-ї групи та грошові кошти за невикористану відпустку визнають в сумі 135,38 грн.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги в порядку ст. 303 ЦПК України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в позовних вимогах про поновленні та роботі, районний суд виходив з того, що позивач був звільнений правомірно з дотриманням встановленого законодавством порядку про працю . Відмовляючи в заявлених вимогах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, районний суд виходив з того,що відповідач виконав свій обов'язок щодо розрахунку в повному обсязі, так як донарахував середню заробітну плату за період з 15.11.2011 року по 30.11.2011 року в сумі 694 грн.48коп. яку перерахував на заробітну картку у Приватбанку 30.03.2012 році. Відмовляючи в заявлених вимогах про стягнення понаднормовано відпрацьовані години, районний суд виходив з відсутності згоди позивача на переведення 6 годинного робочого часу. Задовольняючи вимоги в стягненні компенсації за невикористану відпустку за 18 днів, районний суд виходив з того, що з 2006 року по 2008 роки позивач мав право на 30 денну відпустку, яку він не використав.

Проте повністю погодитись з таким судженням суду першої інстанції не можна з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено сторонами не заперечується , що сторони знаходяться у трудових стосунках з04.06.1998 року.

31.10.2011 року позивач подав заяву про звільнення його з роботи за власним бажанням.(а.с.16) та наказом від 14.11.2011 року 256 він звільнений з займаної посади за ст.38 КЗпП України з 14 листопада 2011 року.(а.с.14)

Встановлено, що 09.10.2006 року позивач стяв інвалідом 2-ї групи, відповідно до витягу із акту огляду МСЕК № 079956.

Згідно з ч.7 ст.6 Закону України «Про відпустки», інвалідам 1 та 2-ї групи надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів.

Як вбачається з наказу № 183 від 04.05.2006 року ОСОБА_5 надана чергова відпустка за робочий період з 04.06.2005 року по 03.06.2006 року- 24 календарні дні; № 229 від 05.11.2007 року за робочий період з 04 червня 2006 рік по 03 червня 2007 рік-на 24 календарні дні; №259 від 05.12.08 року за період з 04.06.2007 року по 03.06.2008 року- терміном 30 календарних днів(а.с.80).

Виходячи з того, що інвалідність позивачеві встановлена 09.10.2006 року, а наказ №229 від 05.11.2007 року наданий на 24 календарні дні,а в подальшому відповідачеві надавався 30 денний відпуск, компенсації підлягає відпустка за робочий період з 04 червня 2006 рік по 03 червня 2007 рік.

Судова колегія не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що заборгованість за невикористану відпустку становить 136,38 коп. за робочий період з 04 червня 2006 рік по 03 червня 2007 рік, так як в цій частині позивачем рішення суду не оскаржується, та позбавляє судову колегію, у відповідності до вимог ст.303 ЦПК України, вийти за межі апеляційної скарги позивача.

Середній заробіток у зв'язку з несвоєчасним розрахунком у розмірі, передбаченому ст.117 КЗпП , стягується по день фактичного розрахунку. Наявність рішення Комісії з трудових спорів про стягнення заробітної плати не звільняє роботодавця від зобов'язання виплатити середній заробіток у зв'язку з несвоєчасним розрахунком під час звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звільнений з займаної посади 14 листопада 2011 року відповідно до наказу №256 від 14.11.11 року(а.с.14).

30.03.2012 року військовою частиною 1319 донарахована середня заробітна плата за період з 15.11.2011 року по 30.11.2011 року, котра перерахована на зарплатну картку позивача.

Проте, в цю суму не ввійшла компенсація за невикористаної відпустки за робочий період з 04 червня 2006 рік по 03 червня 2007 рік .

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних при звільненому працівникові сум у строки , зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як роз'яснено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про пацю», не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Встановивши заборгованість за невикористану відпустку, районний суд прийшов до помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Розмір середнього заробітку, судова колегія вираховує відповідно до наданої відповідачем довідки про те, що у вересні та жовтні 2011 року позивачем відпрацьовано 128 годин та нараховано 912,71 грн., що складає 7.13 середньогодинного заробітку.

При обчисленні суми заборгованості при затримці розрахунку, судова колегія виходить з наступного:

- з 15.11.2011 року - 31.12.11 року=432Х7.13=3080,16

- 01.01.2012-31.12.2012=2001 Х7.13=14 267,13

- 01.01.13-04.07.2013 =988Х7.13=7044,44

Всього:3080.16+14267,13+7044,44=24 391,73 коп., котра підлягає стягненню в судовому порядку з підстав ст.117 КЗпП України.

Посилання позивача на те, що ними перераховано на зарплатну картку позивача 30.03.2012 року заборгованість по зарплаті не може бути підставою для відмови в стягненні середньомісячного заробітку за затримку розрахунку, оскільки вч А 1319 не проведено з позивачем повного розрахунку за невикористану відпустку за робочий період з 04 червня 2006 року по 03 червня 2007 рік, а тому не можна вважати, що 30.03.2012 року відповідачем проведено повний розрахунок по виплаті зарплати,котрий звільнений 14.11.11 року.

Посилання відповідача про те, що вони не знали про наявність у позивача інвалідності 2-ї групи з жовтня 2006 року, так як він не надав їм виписку МСЕК, не є правовою підставою для відмови в праві позивача на отримання льготної відпустки відповідно до Закону України «Про відпустки», оскільки на день звільнення їм було відомо про те, що позивач є інвалідом 2-ї групи.

Одночасно судова колегія погоджується з судженням суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, оскільки звільнення ОСОБА_5 за власним бажанням, відбулося за ініціативи самого позивача, який залишив роботу.(а.с.14-16).

Судова колегія відхиляє і доводи апеляційної скарги про стягнення компенсації за понаднормовану працю, виходячи з того, що робота інвалідів в нічний час та понаднормово допускається тільки за його згодою та за умови, що це не суперечить медичним показанням(ст..55,63 КЗпП України).

Відповідно до ст.172 КЗпП України для таких працівників на їх прохання може бути встановлено неповний робочий день або неповний робочий тиждень і створені пільгові умови праці.

У висновку МСЕК відсутні будь-які обмеження, що перешкоджають виконанню професійних обов'язків, загрози здоров'ю та безпеці праці позивача. Сам позивач з заявою про встановлення неповного робочого дня не звертався.

Виходячи з вищезазначеного, судова колегія приходить до висновку, що районний суд порушив вимоги ст.ст.116,117 КЗпП України, висновок суду щодо відсутності заборгованості про повний розрахунку, не відповідає обставинам справи, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню в порядку ст.309 ч.1 п.3,4 ЦПК України з ухваленням нового про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку в сумі 24 391,73 грн.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, судова колегія в дохід держави стягує судовий збір з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2 ; 309 ч.1 п.3,4; 316; 317; 319 ЦПК України,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Б.Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.04.2013 року в частині стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку-скасувати.

Стягнути з вч А 1319 на користь ОСОБА_5 за затримку розрахунку при звільнені за період з 15.11.11 року по день винесення рішення -24 391 грн.73 коп.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з вч А 1319 на користь держави судовий збір в розмірі 229 грн.40 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене на протязі 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя - Л.А.Гірняк

Судді- А.М.Кварталова

Н.Д. Плавич