АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Апеляційне провадження №22-ц/796/7462/13 Головуючий в 1 інстанції - П'ятинчук І.В.
Доповідач - Желепа О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Рейнар І.М., Рубан С.М.
при секретарі Кацідим В.О.
за участю позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
відповідачки: ОСОБА_3
представника відповідача: ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві, Державний нотаріус Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Фещук Н.І. про визнання договору дарування квартири недійсним, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення сторін, їх представників, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3 та просив суд постановити рішення, яким визнати недійсним договір дарування, укладений 23 березня 2011 р. між ним та ОСОБА_3 та посвідчений нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Фещук Н.І. зареєстрований в реєстрі за № 6-751.
В обґрунтування заявлених вимог вказував на те, що згідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого 07.12.1995 р. Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою він був власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1. В 2008 р. він переїхав на постійне місце проживання в м. Київ разом з дружиною ОСОБА_5 яка тяжко хворіла і для здійснення за нею догляду була запрошена відповідачка ОСОБА_3, в 2010 р. шлюб між ним та дружиною було розірвано і дружина переїхала проживати до своїх родичів в Хмельницьку область, а відповідачка почала проживати разом з ним, оскільки іншого житла в м. Києві вона не мала та обіцяла допомагати йому по господарству, в подальшому відповідачка запропонувала йому укласти договір довічного утримання, відповідно до якого вона, буде доглядати його, допомагати йому матеріально, за це він передасть у власність їй належну йому квартиру. На час укладання договору він - позивач мав 74 роки, ряд тяжких хвороб, потребував сторонньої допомоги і помиляючись в природі правочину уклав помилково договір дарування належної йому квартири, хоча відповідачка є для нього взагалі чужою людиною, після укладання договору забрала документи на квартиру, залишила його без догляду виїхавши в м. Конотоп, тільки після звернення до правоохоронних органів відповідачка повернула йому документи на квартиру і він зрозумів що уклав договір дарування належної йому квартири, вказував, що дана квартира є єдиним житлом для нього, він не має юридичної освіти, є людиною похилого віку, нотаріус належним чином не роз'яснила йому всі обставини щодо укладання договору, помиляючись в природі правочину мав намір укласти договір довічного утримання, так як потребував допомоги та стороннього догляду, а жодним чином не договір дарування, оскільки дана квартира є його єдиним житлом, у нього є рідний син, на даний час він потребує проведення операції на серці щодо протезування аорти клапана та імплантації ІВР. Посилаючись на ст. 229 ЦК України, п.19 ППВСУ від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» просив заявлені позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08.04.2014 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві, Державний нотаріус Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Фещук Н.І. про визнання договору дарування квартири недійсним - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В скарзі зазначав, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, обставини, що мають значення для справи судом з'ясовані не були, оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, тому, підлягає скасуванню. Посилався на те, що судом при ухваленні рішенні не були враховані покази свідка ОСОБА_6 яка показувала суду, що відповідачка ввела позивача в оману, свідка ОСОБА_7, який показав суду, що він жодним чином не знав про намір батька подарувати сторонній особі квартиру, має намір залишитися проживати на Україні та доглядати батька, оскільки є також одинокою хворою людиною і сім'ї в Казахстані не має.
Крім того, представником відповідача було заявлено клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи державного нотаріуса 12 Київської державної нотаріальної контри Фещук Н.І., яке було задоволено судом, однак в рішення суду жодним чином не зафіксовано участь вказаної особи в справі в якості третьої особи, не зазначена думка вказаного вище учасника процесу, що є порушенням норм процесуального права.
В апеляційному суді позивач та його представник доводи скарги підтримали.
Відповідачка та її представник доводи скарги заперечували.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ч.1 ст.229 ЦПК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови від 6 листопада 2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Статтею 717 ЦК України встановлено, що договір дарування є безоплатним і, виходячи з його природи не підлягає доказуванню обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-які дії майнового і не майнового характеру.
Відповідно до ст. 202, 717 ЦК України, за своєю правовою природою договір дарування є, як правило, одностороннім договором та передбачає наявність з боку обдаровуваного лише волевиявлення на прийняття дарунку. Правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23 березня 2011 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування АДРЕСА_1. Даний договір посвідчений нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Фещук Н.І. зареєстрований в реєстрі за № 6-751. Відповідно до даного договору вбачається, що дана квартира належала ОСОБА_1 згідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого Дванадцятою київською державною нотаріальною контрою 07.12.1995 р. за реєстром №2у-8186.
Судом також встановлено, що сторони не перебували у родинних відносинах, познайомились незадовго до підписання спірного договору та підтримували доброзичливі відносини.
Згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1, дана квартира є двокімнатною та знаходиться на 2-му поверсі 12-ти поверхового будинку, жилою площею 29,4 кв.м., кімнати площею 17,0 кв.м., 12,4 кв.м., загальною площею 52,0 кв.м.
Як вбачається з постанови Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 07.08.2012 р. ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів з приводу виявлення 03.08.2012 р. відсутності в квартирі АДРЕСА_1 документів про право власності на дану квартиру, вказує що даними документами він не користувався протягом двох років тому не може пояснити при яких обставинах зник даний документ. Заходи по виявленню даного документа на час прийняття рішення не дали позитивного результату, тому відповідно до п.2 ст.6 КПК України, в порушенні кримінальної справи по ст. 185 КК України відмовлено.
З наданих суду позивачем медичних довідок виданих 15.01.2013 р., 18.02.2013 р. 19.02.2013 р. ОСОБА_1 вбачається, що дійсно він проходив в даний час огляд у лікарів кардіолога, невропатолога і йому рекомендовано протезування аорти клапана, однак дані довідки жодним чином не вказують, який саме стан здоров'я був у позивача на час укладання договору і чи не перешкоджав йому стан здоров'я розуміти який саме договір ним укладається та наслідки укладання договору, роз'яснення щодо умов договору які були зроблені нотаріусом на час укладання.
Допитані судом в якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вказували суду на те, що вони є донькою та подругою відповідачки, добре знають про відносини які склались між ОСОБА_3 так ОСОБА_1, бували в спірній квартирі, знають що відповідачка дуже опікувалась і допомагала позивачу, відносини між ними були добрими, однак останнім часом позивач з незрозумілих причин звернувся з даним позовом до суду.
Допитані судом в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 вказували суду на те, що ОСОБА_7 - є сином позивача, проживає постійно в Казахстані, останній раз був в м. Києві в 1989 р., з батьком спілкувався по телефону, жодного разу не говорив з відповідачкою, зі слів батька знав що в нього є доглядальниця, яка купує йому ліки, а тільки зараз батько повідомив його про те, що він подарував належну квартиру відповідачці, просив допомогти, і тепер він приїхав в м. Київ, на які саме хвороби хворіє батько, де він бере кошти на лікування йому не відомо, вказував, що спірна квартира належала його бабусі яка при житті ще обіцяла дану квартиру йому як спадкоємцю. ОСОБА_6 зазначала, що є подругою родини ОСОБА_1, товаришують понад 30 років, проживають поряд, спілкуються, знає, що відповідачка спочатку доглядала дружину позивача, а потім почала проживати у ОСОБА_1, знає, що відповідачка спочатку мала намір укласти шлюб з ОСОБА_1 а потім ввійшла до нього в довіру по іншому, примусила укласти договір дарування, зазначала, що бувала в квартирі у ОСОБА_1 і він самостійно себе доглядав та обслуговував, прибирав в квартирі, готував, крім того, купував речі для відповідачки, проводжав її коли вона їхала в м. Конотоп, про те, що укладено даний договір дарування вона дізналась від позивача в 2012 р., коли він розповів їй що з квартири зникли правовстановлюючі документи на квартиру і вона порадила позивачу звернутись в міліцію, тоді відповідачка надала копії документів позивачу.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що укладаючи оспорюваний договір, він помилявся до обставин, які мають істотне значення, а саме щодо природи договору, укладеного між ним та відповідачкою та неможливості ознайомитися з ним. В ході розгляду справи позивачем не було зазначено та доведено належними доказами про досягнуті домовленості сторін щодо істотних умов договору довічного утримання, зокрема, про предмет та оцінку матеріального забезпечення відчужувача, а також про вид та обсяг утримання (та) або догляду. Позивач не заявляв у судовому засіданні будь-яких клопотань про витребування доказів на підтвердження згаданих обставин чи допиту свідків, які можуть підтвердити ці обставини.
Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, так як він в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1, що ним оспорюється дійсність договору як укладеного під впливом помилки, з підстав, передбачених ст.229 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.229 ЦПК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови від 6 листопада 2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Отже, не може вважатися помилкою та обставина, що ОСОБА_1 , подарувавши квартиру, не отримував допомоги і догляду від відповідача.
Статтею 717 ЦК України встановлено, що договір дарування є безоплатним і, виходячи з його природи не підлягає доказуванню обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-які дії майнового і не майнового характеру.
Будь-яких інших доказів на підтвердження недійсності договору дарування з підстав, передбачених ст.229 ЦК України позивачем не надано.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи спірний договір дарування квартири було укладено і посвідчено Державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Фещук Н.І.
З тексту спірного договору дарування вбачається, що укладаючи договір, сторони діяли добровільно, перебували при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміли значення своїх дій, були попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, визначили місце укладання договору. У п. 6 оспорюваного договору дарування вказано, що сторони ознайомлені з вимогами цивільного, сімейного, податкового законодавства, та підтверджують п. 5, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину. Дарувальники ніяких умов, які б супроводжували договір дарування, не вписували.
Тобто, посилання позивача в позовній заяві про те, що він укладав договір довічного утримання є надуманими і спростовуються спірним договором дарування квартири, зміст якого останньому було роз'яснено нотаріусом, а також і самою позовної заявою, в якій позивач зазначає, що він підписував у нотаріуса текст спірного договору, який роз'яснив йому наслідки вчинюваної нотаріальної дії.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не були прийняті до уваги при винесенні рішення обставини, які були встановлені в судовому засіданні, а саме покази свідка ОСОБА_6 яка показувала суду, що відповідачка ввела позивача в оману, на правильність постановленого рішення не впливають, тому, що позов заявлено з інших підстав. Покази свідка ОСОБА_7, щодо того, що батько не розповідав йому про свої наміри подарувати квартиру сторонній особі, а також що він має намір сам доглядати свого батька і квартиру бабуся обіцяла подарувати йому правового значення не мають та не доводять факт існування помилки у діях позивача при укладенні правочину дарування. Посилання позивача на те, що рішенням суду жодним чином не зафіксовано участь нотаріуса, який посвідчував спірний договір в справі в якості третьої особи, не зазначена думка вказаного вище учасника процесу, що є порушенням норм процесуального права, колегія суддів не приймає, так як дана обставина на правильність постановленого рішення не впливає. Крім того, в матеріалах справи наявні пояснення заступника завідувача Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Черноморенко О.В. виконавцем яких є Фещук Н.І. та з яких вбачається, що спірний договір було посвідчено згідно норм діючого законодавства, за волевиявленням сторін, текст договору до підписання громадянами було особисто прочитано, нотаріусом було роз'яснено норми законодавства статті Цивільного кодексу України, зокрема щодо приписів цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин. Тобто, вказані пояснення лише спростовують доводи позивача, щодо не розуміння ним в момент підписання договору дарування, природи того правочину який він підписував.
Доводи позивача та його представника, про те, що відповідачка є сторонньою особою, а тому позивач не міг бажати передати їй своє майно безоплатно є недоведеними, тому, що відповідачка доглядала дружину позивача, а відповідно волевиявлення позивача щодо обдарування відповідача є логічним та відповідає його внутрішній волі на час укладення договору, зміст якого останньому був відомий та який ним підписаний.
Посилання представника позивача в апеляційному суді на те, що зрозумівши в кінці 2012 року, який договір позивач підписав, останній був госпіталізований, не доводять тієї обставини, що на початку 2011року у позивача було відсутнє бажання передати відповідачці своє майно в дар.
Інші доводи апеляційної скарги в
исновків суду не спростовують.
Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Судді: