Справа №2-10816/11
№ апеляційного провадження:22-8635
Головуючий у суді першої інстанції: Волокітіна Н.Б.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
25 червня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.
при секретарі Чайці І.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, про поділ спільного майна подружжя.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
В с т а н о в и л а :
Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,152 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_5.
В судовому засіданні позивач просила визнати за нею право власності на всю квартиру АДРЕСА_1 та виділити у власність відповідачу земельну ділянку площею 0,152 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_5.
Позовні вимоги мотивувала тим, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04.06.2010 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано. Питання щодо поділу спільного майна, яке було придбано ними під час шлюбу, вони з відповідачем після розірвання шлюбу не вирішили. В 2008 році на вищевказаній земельній ділянці було розпочато будівництво житлового будинку, однак на теперішній час будівництво не закінчено. Позивач вважає, що поділ майна, визначений в прохальній частині позовної заяви є правильним, оскільки відповідач має у власності інше житло, а саме 1\2 частину квартири АДРЕСА_4.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року позовні вимоги задоволені частково.
Поділено майно подружжя, яке належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4, припинивши їх право спільної сумісної власності.
Виділено ОСОБА_3 та визнано за нею право власності на:
1\2 квартири АДРЕСА_1, загальною площею 33.20 кв.м, жилою площею 18,70 кв.м.
1\2 земельної ділянки, площею 0,152 га, що розташована за адресою. АДРЕСА_5.
Виділено ОСОБА_4 та визнано за ним право власності на: 1\2 квартири АДРЕСА_1, загальною площею 33,20 кв.м, жилою площею 18,70 кв.м.
1\2 земельної ділянки, площею 0,152 га, що розташована за адресою. АДРЕСА_5.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 850 грн. та витрати на ІТЗ розгляду справи в розмірі 60 грн.
Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_3 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необгрутованість, порушення норм матеріального та процесуального права. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, провести поділ спільного майна між нею та відповідачем, виділити їй, ОСОБА_3, у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 вартістю 535 200 грн., відповідачу ОСОБА_4 виділити у власність земельну ділянку площею 0,152 га, що знаходиться в АДРЕСА_5, вартістю 537 200 грн.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що домовленості між сторонами щодо поділу майна не досягнуто, а тому суд при ухваленні рішення виходив з рівності їх часток.
З такими висновками суду слід погодитись, оскільки суд дійшов їх з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з′ясування дійсних обставин справи, прав та обов′язків сторін в даних правовідносинах належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та норм матеріального права.
Статтями 60, 63 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку ( доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належиться їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
В силу ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
В разі поділу майна, як передбачено ст. 70 СК України, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.
Положенням ст. 71 СК України визначено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
В п.п.22,23,30 постанови від 21 грудня 2007 р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного Суду України роз′яснив, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦКУ. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. З ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦКУ можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 25.12.1999 року. 17.05.2011 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу. 12.11.1999 року, тобто до укладання шлюбу, позивач та відповідач придбали в рівних долях трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 до Договору купівлі-продажу квартири від 12.11.1999 року (а.с.12),але в поділ майна позивачка цю квартиру не включила.
13 квітня 2005 року було укладено Договір купівлі - продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_4 ( а.с.11)
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки 11.09.2004 року на ім'я ОСОБА_4 була придбана земельна ділянка площею 0,152 га, що розташована за адресою АДРЕСА_5. 13.08.2005 року на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.09.2004 року на ім'я ОСОБА_4 був виданий Державний акт на вищевказану земельну ділянку (а.с.9- 10).
Крім того, судом було встановлено, що на земельній ділянці, що належить позивачу та відповідачу розпочато будівництво житлового будинку, яке на даний час не закінчено, а отже будинок не введено в експлуатацію.
Таким чином, судом встановлено, що за час перебування в шлюбі позивач та відповідач придбали за спільні кошти квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,152 га за адресою АДРЕСА_5.
Відповідно до Висновку судової будівельно-технічної експертизи № 4000\4001\12-42. складеного 20.02.2013 року експертом Київського НД1 судових експертиз, дійсна (ринкова) вартість квартири АДРЕСА_1 становить 535200 грн.; дійсна (ринкова) вартість земельної ділянки, площею 0,152 га. що розташована за адресою АДРЕСА_5 - 537200 грн. (а.с.89).
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, сторони мають рівні права на спірне майно, про що і ухвалив відповідне рішення, оскільки сторони не змогли прийти до спільної домовленості щодо поділу майна подружжя, а відповідач заперечував проти такого варіанту поділу, як запропонувала позивачка, посилаючись на рівність прав сторін в даному майні. До того ж, з рішення суду вбачає, що сторони мають іще трикімнатну квартиру, яку в розподіл не включили, а відтак обоє житлом забезпечені.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цього спору.
Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: Судді: