АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Апеляційне провадження №22-ц/796/3203/13 Головуючий в 1 інстанції - Роман О.А.
Доповідач - Желепа О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого: Желепи О.В.
суддів Кабанченко О.А., Рубан С.М.
при секретарі Кацідим В.О.
за участю позивача: ОСОБА_1
відповідача:ОСОБА_2
представника позивача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення сторін, представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя, просила стягнути з відповідача 80 000 грн., що становить 1/2 частину вартості автомобіля «Форд» д.н. НОМЕР_1., придбаного під час шлюбу.
Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29.10.2012 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про розподіл спільного майна подружжя -задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 80 800 грн., з яких:
80 000 грн. - вартість 1/2 частини автомобіля «Форд» д.н. НОМЕР_1.
800 грн. судовий збір.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 12 грудня 2012 року в задоволені заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 29.10.2012 року - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову - відмовити.
В скарзі посилався на те, що заочне рішення ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Вказував на те, що судом порушено норми матеріального права, а саме ч. 6 ст. 57 ст. 60 СК України, п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Також зазначав, що суд першої інстанції при розгляді справи не дослідив обставин, щодо часу фактичного припинення подружжям шлюбних відносин, не встановив обсяг спільно нажитого майна на час припинення спільного ведення господарства та не з'ясував джерело і час придбання спірного транспортного засобу. Вказував, що суд в порушення п. 5 ч. 6 ст. 130 та ч. 1 ст. 143 ЦПК України не розглянув клопотання позивача про призначення авто-товарознавчої експертизи та не призначив таку експертизу для встановлення ринкової вартості спірного автомобіля.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 6 ст. 57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Ст. ст.70, 71 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою.
Відповідно до ч.2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69, ч. З ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом:
Відповідно до свідоцтва про одруження позивач і відповідач одружилися 01.04.2004 року. Шлюб був зареєстрований у Відділі реєстрації актів цивільного стану Деснянського управління юстиції в м. Києві, актовий запис №324.
Як вбачається з довідки УДАІ ГУ МВС України в м. Києві за № 10/4606 від 25.11.2008 року, починаючи з 04.06.2008 року за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль «Форд» Р 150 202 року випуску, д.н. НОМЕР_1.
Згідно з свідоцтвом про розірвання шлюбу від 31.08.2010 року виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Умані Уманського міського районного управління юстиції Черкаської області, актовий запис № 200, шлюб між сторонами розірвано.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки суду першої інстанції щодо того, що вищезазначений автомобіль є спільною сумісною власністю, як позивача так і відповідача, оскільки придбаний під час їх шлюбу, а тому ОСОБА_1 має право на компенсацію половини його вартості, відповідають встановленим обставинам справи.
Норми матеріального права, які зазначені в рішенні, судом застосовані вірно.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом порушені ч. 6 ст. 57 ст. 60 СК України, п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» є безпідставним та спростовуються матеріалами справи.
Відповідачем ні до суду першої інстанції ні до апеляційного суду не надано доказів, що автомобіль придбаний за його особисті кошти, або в період припинення шлюбних відносин.
Разом з тим заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що суд безпідставно не розглянув клопотання позивача про призначення авто-товарознавчої експертизи для визначення ринкової вартості транспортного засобу, який підлягав поділу.
Суд, стягуючи з відповідача 80 000 грн., виходив з того, що вартість транспортного засобу, який підлягає поділу між подружжям -160 000 грн. Проте позивачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження даної обставини.
Суд не врахував роз'яснення п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11 яким визначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди -виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
В апеляційному суді клопотання відповідача про призначення авто-товарознавчої експертизи було задоволено, проте останній не оплатив її вартість, пояснивши це відсутністю коштів.
В судовому засіданні апеляційного суду сторони дійшли згоди, що вартість автомобіля на час розгляду справи складає суму 72 000 грн., про що подали суду обопільну письмову заяву.
Таким чином, грошова компенсація Ѕ частини автомобіля, яка підлягає стягненню на користь позивачки складає суму 36 000 грн., а не 80 000 грн., як визначив суд першої інстанції. Зменшенню відповідно до ст. 88 ЦПК України, підлягають і стягнуті судові витрати, пропорційно до суми задоволених вимог, тобто до 360 грн..
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення районного суду необхідно змінити, зменшивши суму стягнутої грошової компенсації на користь позивача до 36 000 грн., виходячи з вартості спільного майна, яку сторони погодили в судовому засіданні.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, є недоведеними, а тому підстави для задоволення скарги в повному обсязі відсутні..
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2012 року змінити в частині розміру суми, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 36 000 - вартість 1/2 частини автомобіля «Форд» д.н. НОМЕР_1 та 360 грн. судового збору.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді: