ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 липня 2013 р. о 10:41 Справа №801/5435/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Кириченко Д.А., за участі позивача - ОСОБА_1,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АРК про визнання протиправним та скасування рішення.

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась 22.05.2013 року до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АРК про визнання протиправним та скасування рішення №3264 від 07.05.2013 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

Позов мотивовано тим, що рішення №3264 від 07.05.2013 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду прийнято відповідачем на підставі п.2 ч.9 ст.106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка втратила чинність 01.01.2011 року з дня набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 08.07.2010 року.

Ухвалами суду від 23.05.2013 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Сторони повідомлені належним чином про дату, час і місце судового розгляду справи.

У судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених в адміністративному позові.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надіслав заперечення на адміністративний позов, вважає позовні вимоги не обґрунтованими, а прийняте відповідачем рішення правомірним, прийнятим відповідно до висновку Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим, з урахуванням судового рішення Верховного Суду України від 26.03.2013 року по справі 21-71а13.

Вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на час спірних правовідносин був платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Судом встановлено, що 02.04.2013 року на підставі п.2 ч.9. ст.106 Закону України від 09.07.2003 року №1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) посадовими особами відповідача прийнято рішення №1230 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені у загальному розмірі 630,65 грн. за несвоєчасну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за грудень 2009 року - вересень 2010 року, що встановлено за даними карток особових рахунків позивача.

Судом встановлено, що позивачем зазначене рішення оскаржено до Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим.

За результатами розгляду скарги Головним управлінням Пенсійного фонду України в АР Крим прийнято рішення від 23.04.2013 року №3394/06-59, згідно з яким частково задоволена скарга позивача та скасоване рішення №1230 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені на підставі того, що граничний строк сплати страхових внесків за січень 2010 року припадав на 22 лютого 2010 року, тому прострочення днів платежу визначено не вірно.

При цьому, у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим зазначено про право органа Пенсійного фонду України застосовувати фінансової санкції у 2013 році на підставі ч.9 ст.106 ЗУ №1058, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 26.03.5013 року по справі 21-71а13.

Після отримання рішення на підставі висновку Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим про результати розгляду скарги відповідач прийняв нове рішення №3264 від 07.05.2013 року про застосування до позивача фінансових санкцій та нарахування пені на загальну суму 616,75 грн.

Відповідно до розрахунку фінансової санкції судом встановлено, що до позивача застосовано штраф у розмірі 0,1 відсотка зазначених коштів, розрахованого за кожний день прострочення платежу.

Виходячи з викладеного та приймаючи до уваги підстави прийнятого відповідачем рішення №3264 від 07.05.2013 року, судом була перевірена наявність у відповідача підстав для нарахування позивачу фінансових санкцій, а також відповідність прийнятого рішення №3264 від 07.05.2013 року про застосування фінансових санкцій нормам чинного законодавства, та встановлено наступне.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, основи та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначені в Законі №1058.

Згідно з п.1 ч.1 ст.14 Закону №1058 страхувальниками визнаються роботодавці - підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру. Частиною 1 ст.15 Закону №1058 визначено, що платниками страхових внесків є страхувальники, зазначені у ст. 14 даного Закону.

Відповідно до п.5 ст.14 Закону №1058 страхувальниками також є застраховані особи, зазначені у п.3 ст.11 цього ж Закону фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до п.п.2.1.3 п.2.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за №64/8663 (далі - Інструкція) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі, що обрали особливий спосіб оподаткування є платниками страхових внесків.

Згідно з п.4 ч.2 ст.17 Закону №1058 (в редакції, чинній до 01.01.2011 року) страхувальник зобов'язаний подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом.

Відповідно до п.6 ст.20 Закону №1058 нараховані за відповідний базовий звітний період страхові внески сплачуються платником шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є календарний місяць.

Згідно з ч.9 ст.20 Закону №1058 днем сплати страхових внесків вважається день списання установою банку суми платежу з банківського рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду.

Відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону №1058 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI) передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Дія вказаної норми Перехідних положень поширюється і на сплату внесків із загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

До 01.01.2011 року, тобто до набрання чинності Закону №2464-VI, відповідальність за несвоєчасну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, неподання, несвоєчасне подання звітності та порядок її застосування регулювалися ст.106 Закону №1058. Стаття 106 цього Закону втратила чинність із 01.01.2011 року.

Відповідно, з 01.01.2011 року втратили чинність норми, які визначали склад правопорушення і розміри відповідальності в галузі нарахування і стягнення страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у тому числі ст.17 та п.5 ч.9. ст.106 Закону №1058.

Виходячи зі змісту п.7 Перехідних положень Закону №2464-VI, органи пенсійного фонду зберегли повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом, тобто в тому числі повноваження, передбачені ст. 106 Закону №1058.

Водночас, при застосуванні п.7 Перехідних положень Закону №2464-VI, в частині регулювання відповідальності за вчинення порушень щодо сплати страхових внесків (подання звітності), допущених після 01.01.2011 року, слід ураховувати норми ст.58 Конституції України та дію нормативних актів у часі.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 першої ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як слідує з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, ч.1 ст.58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, правомірність поведінки особи, зокрема, дотримання нею норм законодавства про сплату обов'язкових страхових внесків, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

В свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Виходячи з викладеного, якщо певне діяння було правопорушенням на момент його вчинення і за таке діяння до особи було застосовано заходи відповідальності, передбачені чинним на той час нормативним актом, відповідні санкції підлягають стягненню з особи і після втрати чинності нормативним актом, що визначав зміст відповідальності.

В той же час, якщо діяння перестало бути порушенням в зв'язку зі втратою чинності нормативним актом, що регулював як саме порушення, так і відповідальність за таке порушення, то і санкції, передбачені не чинним нормативним актом, не можуть бути застосовані.

З урахуванням викладеного, п.7 Перехідних положень Закону №2464-VI, в частині повноважень органів пенсійного фонду щодо нарахування та стягнення санкцій за порушення правил сплати страхових внесків (подання звітності) слід застосовувати наступним чином.

Органи пенсійного фонду можуть стягувати ті недоїмки, штрафи та пеню, які виникли до 01.01.2011 року. Механізм стягнення цих сум відповідає змісту ст.106 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та застосовується з посиланням на п.7 Перехідних положень Закону №2464-VI.

Органи пенсійного фонду з 01.01.2011 року не вправі за порушення, вчинені після 01.01.2011 року, нараховувати штрафи та пеню, визначені ст.106 Закону №1058, оскільки передбачені відповідними нормами склади правопорушень та санкції втратили чинність, і їх застосування з 01.01.11 року суперечить ст.58 Конституції України, незважаючи на зміст п.7 Перехідних положень Закону №2464-VI.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 04.06.2013 року (№21-170-а13) колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що нарахування після 1 січня 2011 року управлінням ПФУ на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону №1058-IV позивачу штрафних санкцій за несвоєчасне подання звітності, граничний строк подання якої настав до цієї дати, є протиправним. Аналогічний висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року (№21-367а12).

Відповідно до ч.1 ст. 242-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, приймаючи до уваги, що рішенням відповідача №3264 від 07.05.2013 року позивачу нараховані фінансові санкції на підставі п.2 ч.9. ст.106 Закону України №1058 та враховуючи, що зазначена норма закону вже втратила чинність, суд дійшов висновку, що її застосування з 01.01.2011 року суперечить ст.58 Конституції України.

Застосування відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення норми, яка втратила чинність, суперечить засадам верховенства права, що передбачає, в першу чергу, суворе дотримання суб'єктами владних повноважень вимог чинного законодавства під час виконання останніми владних управлінських функцій при реалізації публічно-правового інтересу.

Завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади (ст. 2 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порушення вказаної норми закону відповідачем не доведено правомірність рішення №3264 від 07.05.2013 року про застосування фінансових санкцій у сумі 616,75 грн.

Таким чином, суд вважає рішення №3264 від 07.05.2013 року таким, що прийнято протиправно, з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 114,71 грн.

Відповідно до п.п.3 п.9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судові витрати підлягають стягненню із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

В судовому засіданні 01.07.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 05.07.2013 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АРК №3264 від 07.05.2013 року про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 фінансових санкцій в сумі 616,75 грн. (Шістсот шістнадцять гривень сімдесят п'ять копійок).

3.Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 114,71 грн. (Сто чотирнадцять гривень сімдесят одну копійку) з Державного бюджету України (шляхом їх безспірного списання з рахунку Управління Пенсійного фонду України в Бахчисарайському районі АРК).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.