ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
02 липня 2013 року 15 год. 10 хв. Справа № 808/4669/13-а м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Шмаріна І.О., представника позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 16 квітня 2013 року), представника відповідача - Жмурко Т.І. (довіреність від 03 червня 2013 року), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової служби України у Запорізькій області про скасування рішення та розпорядження.
13 травня 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі іменується - позивач) до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової служби України у Запорізькій області (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати рішення контролюючого органу про застосування фінансових санкцій від 08.04.2013 №080331 в розмірі 6800 грн. 00 коп. та розпорядження від 08.04.2013 №133-а про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що спірні рішення суперечать приписам частини 3 статті 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків обов'язок по сплаті суми штрафних санкцій. Так, позивач посилається на порушення відповідачем порядку застосування фінансових санкцій, а саме: розгляд питання про застосування до позивача штрафних санкцій без його участі. Крім того, позивач зазначає, що контролюючий орган вирішив питання щодо анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами всупереч приписам Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» без проведення відповідної планової або ж позапланової перевірки.
Ухвалою судді від 14.05.2013 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
02.07.2013 в судове засідання прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
В судове засідання також прибув представник відповідача, підтримав, викладену в письмових запереченнях на адміністративний позов, правову позицію щодо предмета спору, та просив суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 02.07.2013.
Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_3, пройшов процедуру державної реєстрації, отримав свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_1 від 19.02.2009, а відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання в розумінні статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.05.2003 №755-IV, згідно з якою державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру (а.с. 5).
До Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової служби України у Запорізькій області від Орджонікідзевського РВ УМВС України в Запорізькій області надійшли матеріали перевірки магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», який розташований за адресою: АДРЕСА_1. В даному магазині позивач на час проведення перевірки здійснював господарську діяльність.
З матеріалів перевірки вбачається, що продавцем магазину ОСОБА_4 05.01.2013 здійснено реалізацію тютюнових виробів особі, яка не досягла 18-річного віку, про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЗП №190331 за частиною 2 статті 156 КУпАП (а.с. 17).
Постановою Адміністративної комісії районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району громадянку ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності.
На підставі матеріалів перевірки відповідачем винесено Рішення про застосування фінансових санкцій від 08.04.2013 №080331, яким позивача зобов'язано сплатити у встановленому законодавством порядку штраф в розмірі 6800 грн. 00 коп. (а.с. 7).
Крім того, начальником Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової служби України у Запорізькій області прийнято Розпорядження від 08.04.2013 №133-а про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами згідно протоколу Комісії з питань ліцензування роздрібної торгівлі алкогольних напоїв і тютюнових виробів від 08.04.2013 №64/21-115 за порушення позивачем вимог статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі іменується - Закон України №481/95-ВР) (а.с. 8).
Рішення про застосування фінансових санкцій від 08.04.2013 №080331 та Розпорядження від 08.04.2013 №133-а про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами надіслані позивачу разом із супровідним листом від 08.04.2013 №591/10/21-210 (а.с. 23).
Не погоджуючись з прийнятими контролюючим органом рішеннями, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання їх протиправними та скасування.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зазначає наступне.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України, є Закон України №481/95-ВР.
За приписами статті 15 Закону України №481/95-ВР, роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Судом встановлено, що позивач на час проведення перевірки здійснював підприємницьку діяльність на підставі ліцензії на роздрібну торгівлю тютюновими виробами серії НОМЕР_2 від 30.11.2012 (реєстраційний номер №08-27-3325), терміном дії від 01.12.2012 до 01.12.2013 (а.с. 70).
Матеріалами перевірки правоохоронних органів встановлено, що продавцем магазину ОСОБА_4 05.01.2013 здійснено реалізацію тютюнових виробів особі, яка не досягла 18-річного віку.
З метою з'ясування всіх обставин по справі, в якості свідка до суду викликався продавець магазину - ОСОБА_4, яка пояснила, що при продажу тютюнових виробів громадянці ОСОБА_5 не викликала сумніву обставина щодо віку даної особи, оскільки вона зовнішньо виглядала на 20-23 роки.
Відповідно до статті 15-3 Закону України №481/95-ВР, забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років.
Згідно з частиною 4 статті 15-3 Закону України №481/95-ВР, продавець пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових або тютюнових виробів зобов'язаний отримати у покупця, який купує пиво (крім безалкогольного), алкогольні напої, слабоалкогольні напої, вина столові або тютюнові вироби, паспорт або інші документи, які підтверджують вік такого покупця, якщо у продавця виникли сумніви щодо досягнення покупцем 18-річного віку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законодавцем запроваджено в імперативній формі заборону на продаж тютюнових виробів особам, які не досягли 18-ти років.
Частиною 4 статті 15-3 Закону України №481/95-ВР продавця наділено правом отримати у покупця, який купує пиво, алкогольні, слабоалкогольні напої, вина, та тютюнові вироби, документи, які підтверджують вік такого покупця, а отже, ця вимога має спонукати суб'єкта господарювання дотримуватися відповідного рівня обачності, який би унеможливлював порушення чітко визначеної заборони продавати неповнолітній особі зазначену продукцію.
Наявність у суб'єктів господарювання правосвідомості щодо неухильного та чіткого дотримання норм Закону України №481/95-ВР є запорукою обмеження шкідливого впливу споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, яке здійснюється шляхом реалізації правових (законодавчих), економічних, медичних та адміністративних заходів, а саме: пропаганди здорового способу життя, вільного від споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів; включення до загальноосвітніх програм та професійних освітніх програм усіх навчальних закладів України незалежно від форми власності положень про шкідливий вплив споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів на організм людини, а також про переваги здорового способу життя; створення економічних та правових умов, що сприяють зменшенню споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів; охорони права тих, хто не курить, жити в середовищі, вільному від тютюнового диму; інформування про шкоду надмірного споживання алкогольних напоїв та шкідливість вживання тютюнових виробів та про рівні вмісту смол та нікотину в димі сигарети; лікування алкогольної та тютюнової залежності; протидії незаконному ввезенню та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів; охорони фізичного здоров'я людини; пропаганди родинно-сімейних традицій та виховання здорової дитини.
Суд зазначає, що відсутність у продавця сумніву щодо віку покупця та продаж у зв'язку з цим забороненого товару неповнолітній особі не може бути підставою для звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності.
Частиною 1 статті 17 Закону України №481/95-ВР визначено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
За приписами частини 2 статті 17 Закону України №481/95-ВР до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі, зокрема, порушення вимог статті 15-3 цього Закону - 6800 гривень.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність факту вчинення позивачем правопорушення, за яке на законодавчому рівні передбачена відповідальність у вигляді штрафу.
Аналогічна правова позиція наведена також в Постанові Верховного суду України від 26.03.2013 №21-48а13, яка в силу норм статті 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Щодо посилання позивача на порушення контролюючим органом приписів пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 02.06.2003 №790 (далі іменується - Порядок №790), суд зазначає наступне.
Частиною 1 пункту 8 Порядку №790 встановлено, що рішення про застосування фінансових санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за порушення норм Закону складається за формою згідно з додатком до цього Порядку.
Відповідно до частини 2 пункту 8 Порядку №790, питання про застосування фінансових санкцій може розглядатися за участю представника суб'єкта підприємницької діяльності на його вимогу або на вимогу органу, що прийняв рішення про застосування санкцій.
З аналізу даної норми вбачається, що обов'язок розгляду контролюючим органом питання про застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій в присутності останнього, передбачений лише за умов, якщо суб'єкт підприємницької діяльності звернеться до органу з відповідною вимогою, або ж орган, що прийняв рішення про застосування санкцій, визначить вимогу присутності особи обов'язковою. При цьому, вимога контролюючого органу щодо присутності суб'єкта господарювання при розгляді питання про застосування до нього фінансових санкцій, є правом, а не обов'язком органу.
Зважаючи на ту обставину, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про бажання бути присутнім при розгляді питання про застосування фінансових санкцій, суд приходить до висновку про відсутність порушення з боку відповідача норм Порядку №790.
Пунктом 5 Порядку №790 визначено, що підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є: акт перевірки додержання суб'єктом підприємницької діяльності встановлених законодавством вимог, обов'язкових для виконання під час здійснення оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, складений органом, що видав ліцензію, у якому зазначається зміст порушення і конкретні порушені норми законодавства; результати проведення органом, який видав ліцензію, іншими органами виконавчої влади в межах їх компетенції перевірок суб'єкта підприємницької діяльності, пов'язаної з виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Дана норма передбачає можливість прийняття рішення про застосування фінансових санкцій у випадках: або проведення відповідної перевірки, за результатами якої складається акт перевірки; або ж при надходженні матеріалів від правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів. При цьому, за умови надходження до відповідача матеріалів від правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, законом не встановлюється обов'язок контролюючого органу проводити перевірку.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, при винесенні Рішення про застосування фінансових санкцій від 08.04.2013, діяв виключно в межах повноважень, у спосіб та у порядку, визначених законодавством, та за наявності всіх підстав для винесення такого рішення. Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування Рішення про застосування фінансових санкцій від 08.04.2013 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування Розпорядження про анулювання ліцензії від 08.04.2013, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 15 Закону України №481/95-ВР, ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного письмового розпорядження на підставі, зокрема, порушення вимог статті 15-3 цього Закону щодо продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років або у не визначених для цього місцях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що факт вчинення позивачем правопорушення, визначеного статтею 15-3 Закону України №481/95-ВР, мав місце, а відтак контролюючий орган мав всі підстави для застосування до позивача такого виду відповідальності як анулювання ліцензії. Дане рішення оформлене у вигляді розпорядження, що передбачено статтею 15 Закону України №481/95-ВР, та надіслане позивачу.
Натомість позивач посилається на порушення відповідачем норм Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 №1775-III (далі іменується - Закон України №1775-III), та зазначає, що контролюючий орган, як орган ліцензування, повинен здійснювати контроль за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов шляхом проведення планових і позапланових перевірок (стаття 20 Закону України №1775-III). Позапланові перевірки здійснюють органи ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування лише на підставі надходження до них у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення ліцензіатом ліцензійних умов або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов. За результатами перевірки орган ліцензування в останній день перевірки складає акт у двох примірниках, один з яких видається керівнику юридичної особи або фізичній особі - підприємцю, який перевірявся, другий - зберігається органом ліцензування. Орган ліцензування не пізніше п'яти робочих днів з дати складання акта перевірки порушень ліцензійних умов видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов або приймає рішення про анулювання ліцензії.
Відповідно до статті 21 Закону України №1775-III, орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав для анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття.
Посилаючись на дані норми, позивач зазначає, що відповідач, при винесенні Розпорядження про анулювання ліцензії від 08.04.2013, повинен був керуватись саме приписами Закону України №1775-III, які регулюють питання наявності підстав для анулювання ліцензій, і діяти у порядку, визначеному для проведення відповідної планової або позапланової перевірки.
Проте, суд не погоджується з такими доводами позивача, з огляду на наступне.
Статтею 15 Закону України №481/95-ВР встановлено, що імпорт, експорт і оптова торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами можуть здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензій. Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Відповідно до статті 1 Закону України №481/95-ВР, ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб'єкта господарювання терміном на один рік і підлягають обов'язковій реєстрації в органі державної податкової служби, а у сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб'єкта господарювання.
Згідно з пунктом 1 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про Департамент контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової служби України» від 13.10.2011 №1289 (далі іменується - Положення №1289), Департамент контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів (далі - Департамент) діє як самостійний функціональний підрозділ з правами юридичної особи у складі Державної податкової служби України (далі - ДПС України) і реалізує державну політику у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у даній сфері.
Пунктом 6.1 Положення №1289 встановлено, що Департамент відповідно до покладених на нього завдань виконує роботу щодо здійснення контролю за, зокрема, ліцензуванням регіональними управліннями роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами.
Департамент здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва та оптової торгівлі спиртом, виробництва, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, призупинення дії та анулювання виданих ліцензій у випадках, передбачених законодавством (пункт 6.5 Положення №1289).
Департамент здійснює повноваження безпосередньо та через регіональні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - регіональні управління), які діють як самостійні функціональні підрозділи з правами юридичної особи у складі органів державної податкової служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (пункт 9 Положення №1289).
З аналізу даних норм законодавства вбачається, що відповідач являється органом, який здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з роздрібної торгівлі тютюновими виробами, та відповідно до статті 15 Закону України №481/95-ВР видає ліцензії на роздрібну торгівлю тютюновими виробами, утримує на видачу ліцензії плату, має право зупиняти дію ліцензії та анулювати її. При цьому, підстави для винесення розпорядження про анулювання ліцензії чітко визначені статтею 15 Закону України №481/95-ВР.
Суд зазначає, що відповідач - Регіональне управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової служби України у Запорізькій області, не перевіряє при здійсненні владних функцій обставин дотримання особами ліцензійних умов, оскільки ліцензійні умови - це установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.
Натомість, одним із завдань відповідача є здійснення контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та додержанням стандартів, технічних умов, рецептур, регламентів і технологічних інструкцій та інших нормативних документів щодо виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів (пункт 5.3 Положення №1289), що не тотожним поняттям зі здійсненням перевірки ліцензійних умов.
Закон України №481/95-ВР та Положення №1289 не визначаюсь такого поняття, як ліцензійні умови, та не встановлюють таку процедуру, як перевірка ліцензійних умов. Натомість норма статті 20 Закону України №1775-III регулює питання перевірки дотримання особами ліцензійних вимог, та не може бути застосована в даному випадку.
Крім того, суд зазначає, що на виконання приписів Закону України №1775-III центральні органи затверджують у встановленому законом порядку Ліцензійні умови відповідно до сфер діяльності та галузей. Однак, у сфері відносин, які регулюються нормами Закону України №481/95-ВР, Ліцензійні умови, як окремо визначений та зареєстрований нормативно-правовий акт, відсутні.
Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування Розпорядження про анулювання ліцензії від 08.04.2013 не підлягає задоволенню.
Крім того, суд зазначає, що передбачена статтею 17 Закону України №481/95-ВР фінансова санкція є адміністративно-господарською, її застосування врегульоване нормами глави 27 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV (далі іменується - ГК України).
Відповідно до статті 238 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
За приписами статті 239 ГК України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання адміністративно-господарські санкції, зокрема, адміністративно-господарський штраф та анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності.
Статтею 241 ГК України визначено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 цього Кодексу.
З аналізу даних норм закону вбачається, що такі адміністративно-господарські санкції як адміністративно-господарський штраф та анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності (що можуть існувати одночасно), застосовуються контролюючим органом за порушення особою правил здійснення господарської діяльності, та за своєю суттю не відносяться до сфери перевірки ліцензійних вимог.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд, оцінивши докази по справі у їх сукупності, приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність (законність) винесення спірних рішень, та спростовано доводи позивача.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової служби України у Запорізькій області про скасування рішення та розпорядження - відмовити в повному обсязі.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.М.Недашківська