Справа №:123/4245/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Шофаренко Ю.Ф.
№ провадження:22-ц/190/4003/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Сінані О. М.
______________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Сінані О.М.,
суддів:Рошка М.В., Хмарук Н.С.,
при секретарі:Кутелія Я.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 травня 2013 року,
в с т а н о в и л а :
у квітні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 24.11.2011 р. між ним та відповідачем укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_7 грошову суму у розмірі 5000 доларів США, що складає 39 948,50 грн. на момент укладання договору, строком на один рік до 23.11.2012 р., для здійснення торгових операцій на світових фінансових ринках з виплатою 60 % прибутку. Проте сума позики відповідачем не повернута. На підставі викладеного, просить стягнути заборгованість за договором позики у розмірі 40 188 грн., з урахуванням індексу інфляції, та 3 % річних від простроченої суми боргу, що складає 500 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 16 травня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_6, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначає, що твердження суду про відсутність між сторонами відносин, які випливають з договору займу, є помилковим. Також судом не враховано, що зобов'язання по виплаті процентів з прибутку відповідачем виконувались несвоєчасно, про що свідчить виписка з руху грошей на банківському рахунку.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши позивача, який підтримав апеляційну скаргу, відповідача, який заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 5000 доларів США для здійснення торгових операцій на світових мирових ринках з метою отримання прибутку, який підлягає поділу між сторонами.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами відсутні відносини, які впливають з договору позики, так як гроші у власність ОСОБА_7 не передавались.
З такими висновками місцевого суду не погоджується колегія суддів та вважає, що вони зроблені з порушенням положень ст. 309 п. п. 3, 4 ЦПК України, згідно якої підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норми матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до положення ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
З матеріалів справи вбачається, що 24.11.2011 року між позивачем та відповідачем укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_7 5000 доларів США строком на один рік, для здійснення торгових операцій на світових фінансових ринках, відповідач в свою чергу зобов'язався повернути суму позики до 23.11.2012 р. з виплатою 40 % прибутку (а.с. 4).
Згідно з платіжним дорученням від 25.11.2011 р., ОСОБА_6 переказав ОСОБА_7 5000 доларів США (а.с.5).
Таким чином, при укладанні договору позики, сторони досягли згоди та ними додержані всі істотні умови договору.
Окрім того, колегія суду вважає, що положення ст. 1046 ч.1 ЦК України не виключають можливості при укладанні договору позики, обговорення сторонами мети використання грошових коштів, від реалізації якої, вони мають намір отримувати прибуток.
Так, апеляційний суд вважає, що місцевий суд припустився помилкового ствердження щодо відсутності між сторонами відносин, які регулюються ст.ст. 1046-1053 ЦК України.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно ст. 625 ч. 2 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до платіжних доручень ОСОБА_7 переказав ОСОБА_6 01.03.2012 р. - 150 доларів США, 13.04.2012 р. - 980 доларів США, 08.05.2012 р.- 490 доларів США, 18.07.2012 р. - 290 доларів США, 23.08.2012 р. - 490 доларів США, 28.11.2012 р. - 1750 доларів США. Усього відповідачем сплачено 4150 доларів США, з яких 1750 доларів США сплачені з простроченням строку на 5 днів.
Колегія суддів не приймає ствердження відповідача про відсутність прибутку, так як згідно з розпискою від 28.09.2012 р. ОСОБА_6 отримав відсотки від прибутку за договором позики 23.12.2011 р. - 200 доларів США та 28.09.2012 р. - 500 доларів США.
За таких підстав з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 підлягає стягненню 850 доларів США боргу за договором позики (5000-4150) та 3% річних за прострочення сплати 2600 доларів США за період з 23.11.2012 р. по 28.11.2012 р., що складає 5 днів та прострочення сплати 850 доларів США за період з 29.11.2012 р. по день звернення до суду з позовом - 16.04.2013 р., що складає 138 днів.
Відповідно до даних НБУ курс гривні до іноземної валюти на момент укладання договору складає 799 грн. за 100 дол. США. Таким чином на користь ОСОБА_6 підлягає стягненню 6791,50 грн. (850*7,99) боргу та 85,56 грн. (2600*7,99*3%/365*5)+ (850*7,99*3%/365*138) 3% річних від простроченої суми, а всього 6877,06 грн.
Оскільки зобов'язання визначено сторонами в іноземній валюті, заборгованість підлягає стягненню без врахування індексу інфляції.
Окрім того, колегія суддів, вважає недоведеними та не приймає до уваги доводи позивача щодо сплати ОСОБА_7 41500 доларів США відсотків від прибутку, а не суми позики та твердження відповідача про сплату 180 доларів США боргу на початку грудня.
Згідно зі ст. 88 ч. 1 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи, що ОСОБА_6 сплачено 610,32 грн. судового збору (406,88+203,44), на його користь підлягає стягненню 103,09 грн. судових витрат (6877,06/40688*610,32).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 316 ч.1.п. п. 3, 4 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
в и р і ш и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республік Крим від 16 травня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_6 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 6791,50 гривень заборгованості за договором позики, три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 85,56 гривень та 103, 09 грн. судових витрат, а всього 6980,15 гривень.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді