РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/823/13Головуючий суду першої інстанції:Чулуп О.С.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"25" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В.

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційними скаргами ОСОБА_6 та Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 13 березня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором в розмірі 121545,79 грн. та судові витрати.

Вимоги мотивовані тим, що 28.01.2008 року між сторонами був укладений кредитно - заставний договір №DN81AR00200110, згідно з яким відповідач отримав строковий кредит у розмірі 77186 грн. 80 коп. на термін до 27.01.2015 року. У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 08 травня 2012 року у нього виникла заборгованість на загальну суму 121545,79 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 40426,65 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом - 26343,13 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом - 9094,78 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 39 655,24 грн., а також штрафів: 250 грн. - штраф (фіксована частина), 5 775,99 грн. - штраф (процентна складова).

Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 13 березня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. З ОСОБА_6 на користь позивача стягнуто заборгованість в сумі 101890 грн. 55 коп., зменшений розмір пені до 20000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат і з відповідача на користь позивача стягнута сплачена сума судового збору в розмірі 1215,69 грн.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати, постановити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

В якості доводів апелянт посилається на те, що у зв'язку із несвоєчасною сплатою боргу за договором ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль ВАЗ-21121 вартістю 51850 грн., рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги Банку були задоволені. Згідно меморіального ордеру від 10.10.11 року № B1010SVMKR Банком були отримані кошти від реалізації автомобілю в сумі 35084 грн., які були перераховані на погашення заборгованості за кредитом, але відомостей про зарахування указаної суми для погашення боргу Банком не надано.

Крім того, апелянт зазначає, що Банком не було надано жодних доказів про нарахування штрафу, не надано документів про підстави застосування штрафу в розмірі 16092 грн., 5775,99 грн. та 250 грн. Не надано доказів про сповіщення відповідача про нарахування штрафу, а також про зарахування отриманих від продажу автомобіля коштів на сплату штрафу, що підтверджує незаконність дій позивача.

Апелянт також зазначає, що всупереч п.6.3.1 Договору він не отримував повідомлення про підвищення відсотків за кредитним договором з 2008 року, про що свідчить розрахунок заборгованості, наданий позивачем, з якого вбачається, що відповідач продовжував сплачувати відсотки за старою ставкою, отже, був незгодний з такою зміною.

Не погодившись із рішенням Кіровського міського суду АР Крим в частині щодо зменшення розміру пені, позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк» також подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, не надання належної оцінки доказам по справі, просить рішення змінити, збільшивши розмір пені, що підлягає стягненню з ОСОБА_6 в сумі 39655,24 грн.

Так, апелянт зазначає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції, посилаючись на ч.3 ст.551 ЦК України, зменшив розмір заявленої до стягнення пені з 39655 грн. 24 коп. до 20 000 грн. Проте, ч.3 ст.551 ЦК України дозволяє зменшити розмір неустойки за рішенням суду за обов'язкової наявності двох умов: а) якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних не виканням зобов'язання збитків та б) за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, приймаючи рішення про зменшення розміру пені, суд першої інстанції мав встановити наявність цих двох обов'язкових умов. Судом не прийнято до уваги, що будь-які істотні обставини в розумінні ст.551 ЦК України, які б могли бути підставою для зменшення розміру пені, відсутні, як і відсутні в матеріалах справи належні та допустимі докази, що мають істотне значення для вирішення питання про зменшення розміру неустойки. В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, відповідача та його представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» - задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28 січня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитно - заставний договір №DN81AR00200110 на загальну суму 58676,35 грн., частина кредиту в розмірі 51850 грн. надавалась з метою придбання автомобілю ВАЗ - 21121, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (а.с.5-6,26).

Відповідно до п.17.8 Договору відповідач зобов'язався сплачувати щомісячно платіж в сумі 1259,41 грн. для погашення заборгованості за кредитом, винагородою та процентами за користування ним (а.с.7-23).

Вищенаведені обставини визнаються сторонами.

Відповідно до п. 14.3 договору, при порушенні позичальником будь - якого зобов'язання, передбаченого договором, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 0, 15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочення. При порушенні строків платежів, більш ніж на 30 днів, банк має право звернутися до суду, а позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5 % від суми позову, що передбачено п. 14.9 Договору.

ОСОБА_6 умови договору порушив та станом на 08.05.2012 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 121545,79 грн., у тому числі:

заборгованість за кредитом - 40 426,65 грн.,

заборгованість за процентами 26 346,13 грн.,

заборгованість за комісіями - 9094,78 грн.,

пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 39655,24 грн.,

штрафу (фіксована частина) - 250 грн.,

штрафу (процентна складова) - 5775,99 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору та необхідність стягнення з нього заборгованості.

На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З урахуванням вищезазначених норм права та обставин справи, доводи апелянта ОСОБА_6 стосовно того, що банк не повідомив його про нарахування штрафів та зарахування коштів, отриманих від продажу автомобіля, на оплату штрафу, є необґрунтованими, оскільки умови Кредитно-заставного договору, укладеного сторонами, не передбачають повідомлення позичальника про такі обставини, а відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також колегією суддів не приймаються і доводи відповідача стосовно неправомірності дій банку в частині одноособового підвищення ним процентної ставки після 10.01.2009 року, оскільки умови і порядок такого підвищення банком були дотримані. Як слідує з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції, підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитом передбачено п. 6.3.1 Кредитно-заставного договору (а.с. 13), рішення про підвищення процентної ставки було прийнято банком в грудні 2008 року, про що 08.01.2009 року на адресу відповідача було направлено повідомлення рекомендованою поштою.

Згідно із ч. 3 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В пункті 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року роз'яснено, що при вирішенні спорів щодо неправомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК України у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-У1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути зменшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Виходячи з закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору.

Апелянтом всупереч вимог ст.ст. 11, 60 ЦПК України не надано доказів щодо не отримання ним рекомендованої кореспонденції, яка була направлена банком на його адресу за місцем його реєстрації 08.01.2009 року.

Виходячи з аналізу ст.ст. 5, 627, 629, 653 ЦК України слід дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-У1. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 19 грудня 2012 року (справа № 6-149цс12).

Відповідачем не спростовано правильність розрахунку заборгованості за користування кредитом, у тому числі і стосовно зарахування на його погашення грошових коштів, які отримані від реалізації заставного майна - автомашини. З розрахунку заборгованості за кредитним договором, меморіальних ордерів, що містяться в матеріалах справи (а.с. 3-4) слідує, що 10.10.2011 року гроші в сумі 35084,00 грн. зараховані: на погашення заборгованості в розмірі 17542,00 грн. та 485,12 грн., на погашення штрафу в сумі 16092,00 грн., на погашення пені в сумі 964,88 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для судового захисту прав позивача та стягнення на його користь з відповідача суми заборгованості за кредитно-заставним договором.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» про безпідставність застосування судом першої інстанції положення ст. 551 ЦК України та зменшення суми неустойки, що підлягала стягненню з відповідача, є обґрунтованими враховуючи наступне.

Статтею 548 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонам домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.

За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому розмір заборгованості та штрафних санкцій, їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати або не застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України, є фактичним обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК, які мають іншу правову природу. Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зменшуючи розмір пені з 39655, 24 коп. до 20000,00 грн., суд першої інстанції вищенаведені вимоги закону не врахував, не обґрунтував і не навів істотні обставини для застосування зменшення розміру неустойки, також не звернув уваги на те, що відповідачем не ставилося питання про зменшення розміру пені, що він підтвердив в судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача щодо безпідставного зменшення судом першої інстанції суми пені, є обґрунтованими, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню в частині зменшення розміру пені, що стягнута з ОСОБА_6

У зв'язку із неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду, рішення Кіровського районного суду АР Крим від 13 березня 2013 року підлягає скасуванню в частині зменшення суми пені з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" і стягнення з ОСОБА_6 пені в сумі 39655,25 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що при подачі апеляційної скарги апелянтом ПАТ КБ «ПриватБанк» була сплачена сума судового збору в розмірі 607,73 грн., але не на той розрахунковий рахунок.

Законом України "Про судовий збір", встановлено, що за апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції судовий збір оплачуються в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а у разі подання позовної заяви майнового характеру складає 0,1% від суми позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відтак, судовий збір сплачуються на такі реквізити: номер рахунку 31214206780024, код бюджетної класифікації 22030001, найменування рахунку - судовий збір (Державна судова адміністрація, 050), отримувач - УДКСУ у м. Феодосії АРК (м. Феодосія), банк отримувача ГУ ДКСУ в АР Крим, м. Сімферополь, МФО - 824026, ЄДРПОУ - 37986011. Призначення платежу: Судовий збір, за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк». Апеляційний суд Автономної Республіки Крим у м. Феодосії, код ЄДРПОУ 05383075, пункт 1.8.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення несплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги ПАТ КБ ПриватБанк»

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду АР Крим від 13 березня 2013 року в частині стягнення на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" з ОСОБА_6 пені в сумі 20000,00 грн. скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" пеню в сумі 39655 (тридцять дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 24 коп.

Рішення Кіровського районного суду АР Крим від 13 березня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк": заборгованості за кредитом в сумі 40 426,65 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 26 343,13 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 9 094,78 грн.; штрафу (фіксована частина) в сумі 250,00 грн., штрафу (процентна складова) в сумі 5775,99 грн. та стягнення суми судового збору в розмірі 1215, 69 грн. залишити без змін.

Стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь держави (номер рахунку 31214206780024, код бюджетної класифікації 22030001, найменування рахунку - судовий збір (Державна судова адміністрація, 050), отримувач - УДКСУ у м. Феодосії АРК (м. Феодосія), банк отримувача ГУ ДКСУ в АР Крим, м. Сімферополь, МФО - 824026, ЄДРПОУ - 37986011. Призначення платежу: Судовий збір, за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк». Апеляційний суд Автономної Республіки Крим у м. Феодосії, код ЄДРПОУ 05383075, пункт 1.8.) судовий збір в розмірі 607 грн. 73 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: О.В. Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко