Справа № 373/1411/13-ц
РІШЕННЯ
Іменем України
02 липня 2013 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області
в складі:
головуючого судді - Залеської А.О.
при секретарі Руденко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Переяслав-Хмельницькому справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогами про виселення відповідачів з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого приміщення. В обґрунтування позову позивачка послалась на те, що цей будинок належить їй на праві приватної власності, відповідачі тривалий час користувались ним за її згодою як співмешканці, без будь якого письмового договору, але наданий час цей будинок необхідний їй у вільному від мешканців стані, так як вона має намір його продати для поліпшення своїх житлових умов. З цих підстав вона проти того, щоб в будинку надалі проживали відповідачі, однак останні в супереч її волі продовжують займати зазначене житлове приміщення та проживають там вже без її згоди, чим порушують її права, як власника майна.
В суді представник позивачки додатково пояснив, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вселялись в помешкання та реєструвались у ньому, як співмешканці, наразі ці стосунки між ними припинились, але з будинку добровільно вони не виселяються. Представник вважає, що для продажу будинку необхідно надати йому товарного виду, зокрема звільнити від мешканців та зайвих речей, просить захистити право власності ОСОБА_1 щодо вільного користування та розпорядження своїм майном.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, вважає, що має право проживати в будинку і надалі, не дивлячись на припинення стосунків з ОСОБА_3, оскільки ніяких перешкод позивачці для користування та розпорядження майном він не створює. Обґрунтування позову є надуманим, в такий спосіб позивач намагається виселити його з помешкання, щоб залишити цей будинок ОСОБА_3, яка позивачці доводиться сестрою. Він у свою чергу вклав багато зусиль та коштів, пов'язаних з внутрішніми роботами в будинку, так як почав там проживати з ОСОБА_3 з 2001 року, а у 2008 році зареєструвався. Сама позивачка і члени її сім'ї в цьому будинку не проживають, а отже він їм не потрібен для проживання.
Представник ОСОБА_2 вважає, що підстав, передбачених житловим законодавством, для того, щоб позбавити його права користування житлом шляхом виселення, не має.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, але надала суду заяву з проханням розглядати справу без її участі, позов визнала.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
У 2001 році ОСОБА_1 прийняла спадщину за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_4, а у 2006 році оформила своє право власності на спадковий житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі рішення суду. Ці обставини визнані сторонами та перевірені судом, у відповідності до рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 12.01.2006 р. та інформації, яка міститься у витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
На момент розгляду справи в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, її мати ОСОБА_5, дочка ОСОБА_6, сестра ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Ці обставини ніким не оспорюються та підтверджуються довідкою Хоцьківської сільської ради від 07.05.2013р.
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у вказаному будинку з 11.11.2008р., а ОСОБА_3 - з 17.02.2009 р., що підтверджується копіями їх паспортів.
Сторони визнали, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вселились в будинок та були зареєстровані там як співмешканці, які підтримували фактичні подружні стосунки, а на момент розгляду справи припинили їх, але залишаються проживати в тому ж помешканні за адресою : АДРЕСА_1.
Той факт, що відповідачі вселились в будинок, що належить ОСОБА_1 не самовільно, та проживали там зі згоди власника, позивачем не оспорюється та підтверджується тим, що з моменту їх реєстрації до пред'явлення цього позову ОСОБА_1 не ставила питання про їх виселення.
В судовому засіданні також встановлено, що ОСОБА_3 згідна бути виселеною з помешкання, що належить на праві власності позивачу, на підставі рішення суду, а ОСОБА_2 заперечує проти виселення та бажає, щоб ОСОБА_1 спершу відшкодувала йому понесені витрати на ремонт будинку та підтримання його в належному стані, про що він заявив в судовому засіданні.
Викладені позивачем обставини щодо бажання продати належний їй будинок аби купити інше, більш зручне житло підтверджується оголошенням в газеті «Діловий Переяслав» (ст.6). Сторони визнали, що в цьому оголошенні зазначений номер мобільного телефону ОСОБА_3, яка, як пояснив представник позивача, допомагає ОСОБА_1 в пошуках клієнта.
Сторони також визнали ті обставини, що ОСОБА_1 та члени її сім'ї ніколи не проживали в АДРЕСА_1 разом з відповідачами. ОСОБА_1 з дочкою проживає в кімнаті гуртожитку в м. Києві, за місцем своєї роботи.
Отже відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є членами сім'ї власника ОСОБА_1 в розумінні ст. 3 СК України. За наявності реєстрації в будинку АДРЕСА_1 та за відсутності у власника будинку заперечень щодо вселення цих осіб в помешкання, відповідачі користуються цим житлом для проживання. Однак, це право відповідачів не закріплене письмовими договорами найму між ними та власником будинку ОСОБА_1, залежить від волі власника, а тому є незахищеним житловим законодавством, яке регулює користування жилими приміщеннями в будинках приватного житлового фонду (глава 6 ЖК України).
За таких умов посилання представника ОСОБА_2 про відсутність, передбачених ст.116 Житлового кодексу України підстав для його виселення є помилковим та необґрунтованим.
Так, частина перша статті 116 ЖК України застосовується до осіб, які вселились та проживають в будинку приватного житлового фонду, як члени сім'ї власника цього будинку, на що вказує відсилочна норма у ст. 157 цього Кодексу. До інших осіб, які проживають в будинку, який належить громадянину можуть буди застосовані норми ст. 168 ЖК України за наявності договору найму, укладеного з дотриманням вимог ст. 158 цього Кодексу.
В розумінні ст. 759 ЦК України істотною умовою договору найму (оренди) є його оплатність.
За обставинами справи, які ніким не оспорюються, з'ясовано, що позивач, як власник будинку, дозволила з 2001 року, безоплатно та на невизначений строк проживати там ОСОБА_2 та ОСОБА_3, між якими існували стосунки притаманні подружжю, при цьому ОСОБА_3 є родичкою позивача.
Такі обставини вказують на наявність між сторонами ознак договору позички будівлі, відповідно до ст.ст. 827, 828 ЦК, що породжує суто цивільні правовідносини між власником будівлі та її користувачами.
В розумінні ст. 831 ЦК України, якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.
З пояснень сторін, судом встановлено, що на момент пред'явлення позову до суду про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3, обставини змінились так, що відповідачі припинили стосунки подружжя, ведуть окремий спосіб життя та, не являючись членами сім'ї власника, без будь-яких договірних зобов'язань перед ОСОБА_1 продовжують користуватись чужим житлом в особистих цілях.
Ці обставини суд визнає суттєвими для того, щоб позивач втратила інтерес надавати своє помешкання для подальшого проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та у зв'язку з цим, змінила свою волю, прийнявши рішення розпорядитись будинком в інший спосіб з урахуванням свого інтересу.
Таким чином, між сторонами існує майновий спір, який регулюється нормами цивільного та житлового законодавства в частині захисту права власності на майно та права користуватись чужим майном.
Суд вважає, що подальше проживання відповідачів в будинку АДРЕСА_1, які припинили фактичні подружні стосунки, не відповідає меті, з якою цей будинок був наданий їм в користування, та інтересам власника цього будинку, а тому є порушенням права власника на вільне розпорядження та користування своїм майном.
Виселення відповідачів є способам захисту цього права в будь-якому його прояві, зокрема, і для безперешкодного та вигідного продажу будинку.
За правилами ч. 1 ст. 383 ЦК власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
У відповідності зі ст. 316, ст. 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Змістом права власності є право особи на володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.321 ч.1 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, чи обмежений в його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і порядку, встановлених законом
В ст. 41 Конституції України та ст. 319 ЦК України закріплено право особи вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд.
За правилами ч.2 та ч.7 ст.319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках та порядку, встановлених законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з дозволу позивача вселились в будинок АДРЕСА_1 для спільного проживання та після припинення фактичних подружніх стосунків, за відсутності будь-яких договірних зобов'язань з власником будинку, в супереч її вимозі звільнити помешкання для вільного його продажу іншим особам, продовжують проживати у будинку, що їм не належить. Така поведінка відповідачів - не членів сім'ї власника будинку, набула самоправного характеру, оскільки за наявності заперечень власника сама по собі реєстрація за місцем проживання не створює для них права на користування житлом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Суд вважає, що виселення відповідачів є способом захисту цивільних прав ОСОБА_1 в розумінні положень ст. 16 ЦК України, спрямованим на усунення перешкод у здійсненні свого права власності, а тому позов підлягає задоволенню.
Разом з цим, суд враховує інтереси та право відповідачів на житло, визначене в ч.1 ст. 47 Конституції України, та керуючись положеннями ст. 217 ЦПК України, вважає за необхідне відстрочити виконання рішення щодо виселення відповідачів на два місяці, щоб вони мали змогу придбати або взяти в оренду інше житло.
У відповідності до ч.1 ст. 88 ЦПК України суд, задовольняючи позовні вимоги, присуджує з відповідачів понесені позивачем судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст. 16, ст.ст. 316, 317, ч.2, 7 ст. 319, ст. 321, ч.1 ст. 383, ст. 391, ст. 831 Цивільного кодексу України, ст. 150 Житлового кодексу України та, керуючись ст.ст. 10,11, 57-62, 212-215, 217 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном - задовольнити.
Виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 114 грн. 70 коп. судових витрат.
Виконання рішення в частині виселення відстрочити на два місяці з моменту набрання ним законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області шляхом подачі апеляційної скарги через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Залеська