РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
__________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/191/646/13Головуючий суду першої інстанції:Кисельов Є.М.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.
"25" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:
Головуючого суддіСамойлової О.В.,
СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,
При секретаріБогданович О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_6 про стягнення витрат, пов'язаних з навчанням, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 25 березня 2013 року,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2012 року Харківський національний університет внутрішніх справ звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення витрат, пов'язаних з навчанням, в сумі 42278,92 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом Національного університету внутрішніх справ № 274 о/с від 30.08.2006 року відповідачка була зарахована до складу курсантів НУВС.
01 вересня 2007 року між Харківським національним університетом внутрішніх справ та ОСОБА_6 було укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України.
Згідно умов вказаного договору, відповідачка зобов'язалася після закінчення повного курсу навчання прибути до місця роботи, яке буде визначено у направленні на роботу, та відпрацювати на ньому не менше трьох років. На думку позивача, відповідач покладені на неї зобов'язання не виконала, оскільки була звільнена з органів внутрішніх справ до спливу трирічного терміну роботи за спеціальністю. Витрати на утримання ОСОБА_6 у навчальному закладі склали 42278 грн. 92 коп., які вона добровільно відшкодувати відмовилася. У зв'язку з викладеним, Харківський національний університет внутрішніх справ звернувся з даним позовом до суду.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 25 березня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ витрати, пов'язані з навчанням, у розмірі 42278 грн. 92 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач ОСОБА_6 подала апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідно до Конституції України, ЗУ «Про вищу освіту» їй державою гарантовано право на безкоштовну освіту, а тому положення ст. 52 ЗУ «Про освіту» та Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, які прийняті до набрання чинності ЗУ «Про вищу освіту» суперечить ст. 56 цього Закону і норма ст. 52 ЗУ «Про освіту» не може бути застосована у цих правовідносинах, як і сам Порядок.
Апелянт зазначає, що позов поданий не уповноваженою на то особою, яка не мала права підписувати його, тому такий позов підлягав залишенню без розгляду судом першої інстанції.
Апелянт також, посилаючись на неповне дослідження судом наявних у справі доказів, наданих позивачем та неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зазначає, що позивачем не указані норми, на підставі яких здійснювався розрахунок витрат за комунальні послуги та на продовольче забезпечення, не враховано, що відповідачка три роки фактично проживала за межами університету і не споживала у повному обсязі комунальні послуги. Крім того, розрахунок витрат відповідно до п. 2.3.6 Договору повинен бути затверджений, а наданий позивачем розрахунок не відповідає таким умовам, тому не може бути підставою для стягнення фактичних витрат, пов'язаних з навчанням.
Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності представника позивача та відповідачки, які належним чином повідомлені про розгляд справи, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи, до того ж, представник позивача надав свої пояснення суду апеляційної інстанції в судовому засіданні 04.06.2013 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 2.3.6 та п. 4.4 Договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України від 01 вересня 2007 року відповідач повинен відшкодувати завдані позивачеві збитки, пов'язані з його навчанням за період з 2006 року по 2011 рік.
З таким висновком суду погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає матеріалам справи та вимогам закону.
З матеріалів справи слідує, що наказом ректора Харківського національного університету внутрішніх справ № 274 о/с ОСОБА_6 прийнята на службу в органи внутрішніх справ та зарахована курсантам 1 курсу Харківського національного університету внутрішніх справ (а.с. 7).
01 вересня 2007 року Харківський національний університет внутрішніх справ в особі ректора Пономаренко Г.О., Головне управління МВС України в АР Крим та ОСОБА_6, уклали договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (а.с. 4-6).
Пунктами 2.3.6, 3.2 цього договору передбачено, що особа зобов'язана відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком у разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання. Пунктом 7.4 договору визначено, що договір діє до 01 вересня 2014 року. (а. с. 4-5).
Відповідно до наказу № 272 о/с від 18.06.2011 року відповідачка була відрахована зі складу курсантів та відкомандирована до ГУ МВС України в АР Крим (а.с.8)
З наказу начальника ГУМВС України в АР Крим від 31.05.2012 року № 165 о/с слідує, що лейтенант міліції ОСОБА_6, оперуповноваженого відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю Керченського міського управління, звільнено з органів внутрішніх справ в запас ЗС України згідно з п. «ж» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ за власним бажанням (а.с. 9).
Підставою, передбаченою п. «ж» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, для осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) є власне бажання звільненого при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Згідно довідок Харківського національного університету внутрішніх справ, прикладених позивачем до позовної заяви, витрати на утримання ОСОБА_6 за час її навчання у вищому навчальному закладі за період з 2006 року по 2011 рік склали 42278 грн. 92 коп.(а.с.10).
Однак, з урахуванням доводів, викладених ОСОБА_6 в апеляційній скарзі, позивачем проведено перерахунок витрат, пов'язаних з утриманням ОСОБА_6 в ХНУВС, з якого слідує, що фактичні витрати складають 34957,06 грн.(а.с. 203), указаний розрахунок, як і додатки до нього, належним чином оформлені і затверджені відповідно до вимог п. 2.3.6 Договору про підготовку фахівця.
Пунктом 2.1.3 Договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2007 року (а.с. 4-6) визначено, що в обов'язки університету входить забезпечення особи харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно-правовими актами МВС України.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Частина 6 указаної статті передбачає, що курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через недисциплінованість, звільнення із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, відшкодовують МВС України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Згідно із п. 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 22 серпня 1996 року, чинним на час вступу ОСОБА_6 до університету, у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років, випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Крім того, обов'язок ОСОБА_6 щодо відшкодування вартості її утримання під час навчання в університеті передбачений Порядком відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №313 від 1 березня 2007 року (надалі Порядок).
Відповідно до ст. 1 Порядку визначено механізм відшкодування особами, навчання яких за державним замовленням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України прирівнюється до проходження військової служби, витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі:
- дострокового розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України у зв'язку з небажанням особи продовжувати навчання або порушенням нею дисципліни;
- відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.
Відповідно до ст. 3 Порядку витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця в навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням Міністерства внутрішніх справ України та особою.
Сторонами такого договору є: виконавець - навчальний заклад, замовник - головне управління або управління Міністерства внутрішніх справ України, особа - курсант.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Порядку у разі відмови особи добровільно відшкодувати витрати, стягнення їх здійснюється в судовому порядку.
Таким чином, відповідачка на підставі наведених вище норм права та ст. 526 ЦК України повинна відшкодувати позивачеві фактичні витрати, пов'язані із навчанням.
Колегією суддів не приймаються доводи апелянта стосовно того, що позовні заява підписана не уповноваженою особою, оскільки вони спростовуються змістом довіреності, що видана ректором ХНУВС 26.10.2012 року (а.с. 15) і якою ОСОБА_8 уповноважений представляти інтереси Університету в судах, усіх органах державної влади тощо, для чого йому надані всі права, передбачені для сторін, третіх осіб та інших осіб, що беруть участь в процесі, в тому числі з правом подання позову.
Вимоги до форми і змісту позовної заяви, в тому числі і стосовно того, що вона підписується позивачем або його представником, передбачені ст. 119 ЦПК України, тобто, оскільки представник позивача ОСОБА_8 уповноважений подавати позов, який повинен відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України, то це обумовлює і його право підписувати такий позов.
Не заслуговують на увагу і доводи апелянта стосовно того, що судом першої інстанції неправомірно застосований Закон України «Про освіту», ст.52 якого передбачає зобов'язання випускника вищого навчального закладу, який здобув освіту за кошти державного або місцевого бюджету, відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому КМ України, оскільки Закону України «Про вищу освіту» був прийнятий пізніше і він надає випускникам лише гарантію працевлаштування. Такий висновок апелянта є помилковим і спростовується нормами Закону України «Про вищу освіту», ст. 56 та 64 якого визначають, що випускник вищого навчального закладу, який навчається за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.
Отже, нормами вищезазначених законів передбачений обов'язок випускника, який отримав освіту за кошти державного бюджету, відпрацювати за направленням певний строк, така угода, передбачена ст. 56 ЗУ «Про вищу освіту» і була укладена між ОСОБА_6, Харківським національним університетом внутрішніх справ та ГУ МВС України в АР Крим.
Помилковими є твердження апелянта щодо відсутності підстав для стягнення з неї витрат на навчання у зв'язку із тим, що на час її вступу до ХНУВС не існувало порядку відшкодування витрат на навчання, який був прийнятий лише у 2007 році і не може бути застосований до правовідносин, що виникли раніше.
Як вже було указано вище, Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням в вищих навчальних закладах МВС був затверджений постановою КМ України від 01 березня 2007 року № 313, а до того часу діяла постанова КМ України № 992 від 22.08.1996 року «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», яка також передбачала відшкодування витрат на навчання у разі звільнення особи за власним бажанням протягом трьох років після закінчення навчального закладу.
Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст. 11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Апелянтом в порушення вищевказаних норм процесуального права не надано доказів в обґрунтування своїх заперечень щодо не отримання чи не повного отримання нею освітніх та комунальних послуг, речового майна та харчування, вартість яких указана в довідці ХНУВС, а також доказів, які б спростовували правильність розрахунку витрат.
Доводи апелянта стосовно того, що вона певний час не проживала у гуртожитку навчального закладу і тому стягнута судом сума перевищує вартість фактично спожитих комунальних послуг, колегією суддів не приймається, оскільки незалежно від того, чи проживала відповідачка у розташуванні ХНУВС або за його межами, вона відвідувала навчальні заняття, отже користувалася послугами з опалення, водопостачання та іншими комунальними послугами, відповідно розрахунок спожитих нею комунальних витрат проводиться виходячи з середнього обсягу споживання на одного курсанта за добу.
Пунктом 2.3 наказу МВС України від 16 липня 2007 року № 419/831/240/605/537/219/534 «Про затвердження Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах» період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу навчального закладу. Отже, витрати на утримання курсанта, розраховані відповідно визначених норм і не можуть залежати від того, чи проживає курсант у гуртожитку. Посилання апелянта на те, що він певний період навчання не проживав у гуртожитку не є підставою для звільнення його від відшкодування фактично витрачених навчальним закладом витрат на утримання курсант. Тарифи наведені у розрахунках комунальних послуг по навчальних роках (а.с. 88-92).
З довідок про нарахування витрат за комунальні послуги та харчування, які надані представником позивача під час розгляду справи судом апеляційної інстанції (а.с. 84-85, 88-92), слідує, що зазначені в них суми менше, ніж в довідках, які були прикладені до позовної заяви, оскільки при проведенні перерахунку були відраховані витрати за час знаходження відповідачки на канікулах та проходження виробничої практики, за час яких курсант не користується комунальними послугами і не харчується в ХНУВС.
При таких обставинах, колегія суддів частково погоджується з доводами апелянта стосовно неправильності проведеного позивачем розрахунку витрат на навчання.
Отже, судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про часткове задоволення вимог позивача і стягнення з ОСОБА_6 на його користь суму витрат в розмірі 34957,06 грн.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч.1 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 25 березня 2013 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги Харківського національного університету внутрішніх справ задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Харківського національного університету внутрішніх справ (м. Харків проспект 50-ти річчя СРСР, 27, ЄДРПОУ 08571096, МФО 851011) витрати, пов'язані з навчанням в сумі 34957 грн. 06 коп., судові витрати в сумі 349 грн. 57 коп., а всього - 35306 (тридцять п'ять тисяч триста шість) грн. 63 коп.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
О.В. СамойловаА.П. ПриходченкоТ.С. Авраміді