УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №: 22-ц/191/543/13Головуючий суду першої інстанції:Лошакова Т.А.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.
"30" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:
Головуючого суддіСамойлової О.В.,
СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,
При секретаріБогданович О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю в АР Крим, Коктебельська селищна рада про стягнення матеріальної шкоди, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визначення порядку користування земельною ділянкою, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на ухвалу Феодосійського міського суду АР Крим від 27 лютого 2013 року про забезпечення позову,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 16116 грн., усунення перешкод у користуванні ? часткою земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинних забудов та визначення порядку користування вказаною земельною ділянкою.
Вимоги вмотивовані тим, що 19.05.2003 року сторони за договором купівлі - продажу придбали по ? частки домоволодіння АДРЕСА_2 вартістю 32232 грн. 23 травня 2003 року сторони також за договором купівлі - продажу придбали земельну ділянку загальною площею 0,1008 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, вартістю 100329,43 грн., був оформлений Державний акт, в якому ОСОБА_6 і ОСОБА_7 зазначені як співвласники по 1/2 частці. На початку 2012 року позивачу стало відомо, що відповідач самовільно зніс спільно придбане нерухоме майно на території вказаної земельної ділянки та побудував двоповерхову споруду, яку використовує як пансіонат, приймає в ньому за плату відпочиваючих, що підтверджується рекламою, позивач не давав згоду на знесення майна і забудову земельної ділянки, вважає свої права власника порушеними.
09.02.2013 року представник позивача звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, що розташовано по АДРЕСА_1 і накладення заборони на експлуатацію будівлі, яка самочинно зведена відповідачем на території земельної ділянки, співвласником якої є ОСОБА_6
Ухвалою Феодосійського міського суду від 27 лютого 2013 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду, представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нову про задоволення заяви, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Так, апелянт зазначає, що суд при вирішенні питання про забезпечення позову мав враховувати не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних норм.
На думку апелянта, суд першої інстанції всупереч вимог ч. 2 ст. 152 ЦПК України, Постанов Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами ст. 376 ЦПК України (про правовий режим самочинного будівництва)» та «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» прийшов до помилкового висновку про відсутність законних підстав для застосування жодних заходів забезпечення позову ОСОБА_6, а відсутність таких заходів не дасть можливості виконати рішення суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, представника відповідача, перевіривши відповідність ухвали вимогам цивільно-процесуального закону, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на майно ОСОБА_7, що розташоване по АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що безпосередньо домоволодіння, яке придбано сторонами за договором купівлі-продажу за 32232 грн. знесено, а на його місці побудована самовільна споруда, тобто фактично об'єкт у вигляді домоволодіння відсутній, а тому у разі задоволення позову в цій частині і необхідності стягнути суму за рахунок майна боржника, це буде неможливо здійснити у зв'язку з відсутністю об'єкту; накласти арешт на ідеальну частку земельної ділянки, що належить відповідачу, також не можливо, оскільки її вартість значно перевищує розмір заявленої відповідачем матеріальної шкоди і порушує принцип співмірності.
При вирішенні питання про накладення заборони на експлуатацію будівлі, самочинно збудованої на земельній ділянці по АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що заборона експлуатації самочинної будівлі не входить до компетенції суду, такі повноваження надані посадовим особам інспекцій за мотивованим письмовим рішенням керівника відповідної інспекції чи його заступника, згідно з Порядком здійснення архітектурно-будівельного контролю, затвердженим Постановою КМ України № 553 від 23.05.2011 року.
З такими висновками місцевого суду колегія суддів повністю погодитися не може виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами закону є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Згідно з п.п.1, 2 ч.1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, шляхом заборони вчиняти певні дії.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, а в п. 4 роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, оцінка судом обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову повинна здійснюватися з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову, зокрема, виходячи з відповідності заходу вимогам, на забезпечення яких він вживається, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем дійсно виник спір стосовно користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та відшкодування шкоди за знесений будинок АДРЕСА_2
З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтовані порушенням його прав як співвласника земельної ділянки та домоволодіння, яке самочинно знесено ОСОБА_7 і забудовою споруди, яка обладнана і використовується для проживання відпочиваючих осіб.
Доводи ОСОБА_6 щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно ОСОБА_7 мотивовані можливістю його подальшої реалізації відповідачем до розгляду справи, що буде перешкоджати виконанню рішення суду в частині стягнення суми спричиненої шкоди, а доводи щодо заборони експлуатації самочинної забудови мотивовані утрудненням виконання можливого рішення суду в частині знесення самочинної споруди, оскільки вона використовується відповідачем для розміщення відпочиваючих осіб.
Відмовляючи у задоволенні заяви в частині накладення арешту на майно відповідача, що знаходиться по АДРЕСА_1 в цілях забезпечення майнових вимог про стягнення суми у відшкодування шкоди, суд першої інстанції не звернув уваги на вищевикладене та не врахував, що до складу майна відповідача входить не лише самочинна забудова та ? частка земельної ділянки, а й майно, яке розташовано в забудові і на яке можливо накласти арешт в межах суми позовних вимог.
Також, колегія суддів погоджується з посиланням апелянта на те, що судом першої інстанції зроблений помилковий висновок стосовно того, що заборона експлуатації самочинної забудови не входить до компетенції суду.
Пункт 29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» передбачає, що до вирішення справи по суті суд з урахуванням підстав позову за заявою позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 152 ЦПК України може вирішити питання про забезпечення позову шляхом накладення заборони на експлуатацію та такого об'єкта нерухомості.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не врахував наведені вимоги процесуального законодавства, роз'яснення Пленуму ВСС України, доводи заявника, викладені ним в заяві про забезпечення позову і заявлені позовні вимоги, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_6
Оцінивши в сукупності надані докази та встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем доведений факт того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення його позову, вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_7 і знаходиться по АДРЕСА_1 в межах позовних вимог на суму 16116 грн., а також заборона експлуатації самочинно збудованої будівлі, що знаходиться на земельній ділянці за тією ж адресою, є спів мірним із заявленими позовними вимогами ОСОБА_6
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до п. 2 ч.1 ст. 312 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали і постановлення нової ухвали з цього питання.
Керуючись ст.ст. 307, 312 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на ухвалу Феодосійського міського суду АР Крим від 27 лютого 2013 року про забезпечення позову задовольнити частково.
Ухвалу Феодосійського міського суду АР Крим від 27 лютого 2013 року скасувати. Постановити нову ухвалу, якою заяву представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 про забезпечення позову задовольнити частково.
Накласти арешт на майно, що належить ОСОБА_7 і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на суму 16116 (шістнадцять тисяч сто шістнадцять) грн. 00 коп.
Заборонити експлуатацію самочинно збудованої будівлі, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Самойлова А.П.Приходченко Т.С. Авраміді