УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/786/13Головуючий суду першої інстанції:Чулуп О.С.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"25" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Яркополенської сільської ради Кіровського району АР Крим, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Кіровського районного нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання права власності на ? частку спадкового майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 04 березня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до Яркополенської сільської ради Кіровського району АР Крим, в якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька - ОСОБА_9.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_9, який на дату смерті проживав в АДРЕСА_1 АР Крим. Мати позивачки - ОСОБА_10 на підставі ст. 1268 ЦК України, після смерті батька прийняла спадщину у вигляді вказаного будинку, але за життя своє право власності не оформила. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 померла.

Як спадкоємці першої черги після смерті батьків, позивачка та її брат ОСОБА_7 звернулись у встановлений законом строк до нотаріальної контори для оформлення спадщини, але їм було відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину у зв'язку із тим, що зазначений будинок не був зареєстрований за їх батьком в органах реєстрації об'єктів нерухомості. Позивачка зазначає, що вказаний будинок був зареєстрований за її батьком і значиться його власністю відповідно до господарських книг Яркополенської сільської ради. Батьки за життя заповіту не складали.

Ухвалою Кіровського районного суду АР Крим від 20.08.2012 року (а.с. 23) до участі у справі в якості відповідача залучений ОСОБА_7

Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 04 березня 2013 року у позові ОСОБА_6 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення Кіровського районного суду АР Крим від 04 березня 2013 року та ухвалити нове - про задоволення позову.

Апелянт зазначає, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення прийшов до помилкового висновку про те, що після смерті батька позивачки - ОСОБА_9 спадкова справа не заводилась, проте судом не було враховано, що на час смерті батьки позивачки були зареєстровані та мешкали в спадковому будинку, що відповідно до ст.1268 ЦК України мати позивачки - ОСОБА_10 прийняла спадщину після смерті чоловіка, тому позивачка після смерті матері в порядку спадкування почала оформлення спадщини, яка належала її батьку.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності відповідачів та третьої особи на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивачки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_6 не надала доказів стосовно того, що вона зверталася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_9, спадкова справа не заводилась, тому відсутні підстави вважати що ОСОБА_6 прийняла спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.

Місцевим судом встановлено, що позивачка ОСОБА_6 є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 (а.с. 7) та померлої 11.07.2011 року ОСОБА_10 (а.с.9), що підтверджується свідоцтвом про народження від 21.06.1960 року (а.с.10). Після укладення шлюбу з ОСОБА_11 26.09.1981 року (Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища), позивачці присвоєне прізвище ОСОБА_11 (а.с.11).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини ( ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Відповідно до статті 1272 ЦК України визначено наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_6 та її брат ОСОБА_7 не зверталися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_9, спадкова справа не заводилася (а.с. 102), з позовом до суду про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини позивачка не зверталася.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що ОСОБА_6 не прийняла спадщину після смерті батька.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація права була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами). Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинок, споруду не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у по господарських книгах.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В по господарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку. Записи в по господарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Відповідно до норм законодавства, діючого на час виникнення права власності на спадкове домоволодіння, за ОСОБА_9 таке право на будинок в сільській місцевості виникло з моменту його реєстрації у місцевій Раді.

З матеріалів справи слідує, що після смерті матері ОСОБА_10 позивачка ОСОБА_6 звернулась із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Кіровського районного нотаріального округу ОСОБА_8, проте постановою від 22.06.12 р. № 464/02-31 їй було відмовлено у видачі Свідоцтва про право власності на спадщину за законом на частку житлового будинку після смерті ОСОБА_10, яка прийняла спадщину, але не оформила свої спадкові права після смерті чоловіка ОСОБА_9, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документу щодо належності нерухомого майна ОСОБА_9 (а.с.12). Одночасно, з матеріалів спадкової справи № 135/2011, що заведена після смерті ОСОБА_10, слідує, що ОСОБА_6 отримала свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.06.2012 року на:

- ? частку земельної ділянки, переданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0, 2500 га по АДРЕСА_1

- ? частку земельної ділянки, переданої для ведення особистого підсобного господарства площею 0,0238 га, що розташована за тією ж адресою;

- ? частку земельної ділянки, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,4013 га, розташованої на території Яркополенської сільської ради Кіровського району АР Крим;

- вклади з відповідними відсотками на рахунках, які зберігаються в Територіально відокремленому без балансовому відділенні с. Кіровське Філії - КРУ АТ «Ощадбанк».

Вищезазначене спадкове майно належало ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємцем якого була його дружина ОСОБА_10, яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.

В абзацах 4,5 пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснюється, що той зі спадкоємців, який має право на обов'язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов'язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч.5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Оскільки на день смерті ОСОБА_9 його дружина мешкала разом із ним та виходячи із зазначених норм і роз'яснень Пленуму Верховного Суду України слідує, що ОСОБА_10, вважається такою, що прийняла спадщину.

Отже, позивачка ОСОБА_6 отримала указане спадкове майно, як спадкоємець після померлої матері ОСОБА_10, а не як спадкоємець після померлого батька ОСОБА_9 і її посилання на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_9 є помилковими та спростовуються змістом Постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22.06.2012 року (а.с. 12).

Доводи апелянта стосовно того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що її мати відповідно до ст. 1268 ЦК України прийняла спадщину після померлого чоловіка і тому позивачка після смерті матері почала оформлювати спадщину, яка залишилися після смерті батька, є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_6 після смерті батька у встановлений законом шестимісячний строк не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, спадщина була прийнята її матір'ю, після смерті якої ОСОБА_6 і прийняла спадщину та отримала відповідні свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно, за виключенням жилого будинку, на який відсутній належним чином оформлений правовстановлюючий документ.

З матеріалів справи слідує, що позивачка після смерті свого батька ОСОБА_9 із заявою про прийняття спадщини у встановленому законом порядку до нотаріальної контори не зверталась, спадкова справа після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, не заводилась (а.с.102).

Як вбачається з матеріалів справи, право власності ОСОБА_9 на домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано в по господарчій книзі Яркополенської сільської ради Кіровського району АР Крим 06.03.1969 року, що підтверджується відповідною довідкою Яркополенської сільської ради Кіровського району АР Крим, складеною на підставі даних погосподарчих книг (а.с. 13).

При таких обставинах, право власності ОСОБА_6 на спадкове майно у вигляді ? частки житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після матері ОСОБА_10 може бути захищене шляхом пред'явлення відповідного позову до суду, але таки вимоги позивачкою не були заявлені, тому суд першої інстанції, розглядаючи цивільну справу в межах заявлених вимог відповідно до положень статей 10, 11 ЦПК України, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_6

У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного і керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Кіровського районного суду АР Крим від 04 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П.Приходченко