Справа № 2603/14672/12
РІШЕННЯ
Іменем України
10.06.2013 року Деснянський районний суд міста Києва
в складі головуючого судді Бабко В.В.
при секретарі Скребньовій А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою про поділ майна подружжя, яке було придбане за час перебування з ОСОБА_2 у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя.
ОСОБА_2 звернулась з зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя. Підставою звернення їх до суду є майновий спір між ними, що виник через не досягнуту згоди порядку поділу майна, набутого ними за час шлюбу, і тому просили поділити спільне майно.
ОСОБА_1 в судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги, а саме: визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати.
ОСОБА_2 в судовому засіданні просила відмовити повністю в первісному позові, оскільки квартира АДРЕСА_1 не є сумісною власністю подружжя, пояснила, що спірна квартира була набута на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30.04.2010р. за кошти, які Вона та її батьки одержали за продану трикімнатну квартиру, яка належала їм на праві приватної власності по 1/3частини кожному, крім того для покупки спірної квартири була використана частина грошових коштів, одержаних від раніше проданої квартири, що належала її батькам. Просила задовольнити зустрічні вимоги, а саме: визнати приватний будинок № 13/2 по вул. Озерній в м.Ірпінь, Київської області спільною сумісною власністю подружжя та поділити навпіл, з урахуванням інтересів неповнолітнього сина.
Суд, вислухавши учасників процесу, пояснення свідка, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги первісного позову підлягають задоволенню, а вимоги зустрічного позову задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 25.03.2005року по 02.11.2012року, мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.народження.
За час сумісного сімейного життя придбали майно: квартира АДРЕСА_1, яка зареєстрована за ОСОБА_2 на праві приватної власності на підстав Договору купівлі-продажу від 30.04.2010р.
Відповідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 23, 24 своєї постанови від 21.12.2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Отже, виходячи з того, що в України діє загальний режим спільності майна подружжя, згідно з яким майно, набуте в шлюбі, вважається таким, що належить подружжю, то у зв'язку з цим речі, набуті за час шлюбу, автоматично підпадають під режим спільного майна подружжя.
Але, відповідно до п.2 ч.1 ст. 57 СК України, будинок АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю ОСОБА_1, оскільки набуто ним на підставі Договору Дарування частини будинку від 02.11.2004р. та Договору Дарування земельної ділянки від 02.11.2004р., що розташована в АДРЕСА_2
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Посилання позивачки ОСОБА_2 на розписку від 30.04.2010р., як на доказ, що всі кошти які сплачені за спірну квартиру є її особисті кошти, суд оцінює критично, оскільки згідно з ч. 3 ст. 61 СК України, де закріплено наступне, якщо одним із подружжя був укладений договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є спільною сумісною власністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України, договір, який був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого, якщо майно, одержане за даним договором, використане в інтересах сім'ї. Поєднання вказаних підстав надає можливості розглядати другого з подружжя як зобов'язану особу, незважаючи на те, що така особа не брала особисто участі в укладенні договору. З цього випливає, що закон при вирішенні цього питання закріплює не суб'єктивний, а об'єктивний підхід, оскільки не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на укладення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї.
З наведених норм законодавства простежується, що - спільною сумісною власністю подружжя є майно або грошові кошти, які хоча і були придбані одним з подружжя, але при цьому були використані в інтересах сім'ї.
І тому, розписка від 30.04.2010р., це виникнення зобов'язальних, а не речових правовідносин за участю одного з подружжя. Той з подружжя, хто укладає договір позики, не розпоряджається майном, а бере на себе обов'язок щодо повернення предмета позики.
Також, позивачкою ОСОБА_2 не надані докази, на підтвердження зазначених обставин, які викладені позивачкою в позовній заяві та в ході розгляду справи не підтверджені належними доказами, про те, що одержані кошти за продаж квартири, яка належала їй та її батькам на праві часткової власності були використані саме для покупки квартири АДРЕСА_1
Крім того, суд не бере до уваги пояснення свідка ОСОБА_4 про те, що кошти які вона сплатила ОСОБА_2 та її батькам при покупки їх квартири, були передані продавцю квартири АДРЕСА_1, оскільки свідчення свідка про отримання грошових сум, його розміру не є належним доказом в розуміння ст.ст. 58, 59 ЦПК України.
Враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки була придбаний сторонами за спільні кошти під час перебування їх у шлюбі, спільного проживання та ведення сумісного господарства, і тому вважає, визнати право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1заОСОБА_2.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що первісний позов є обґрунтованими, законними і такими, що підлягають задоволенню, а в зустрічну позові слід відмовити, у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1609,50грн.
Керуючись ст.ст. 57, 60, 61, 65, 69, 70 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України в п.п. 23, 24 від 21.12.2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»,ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 205, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.
В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовій збір в розмірі 1609,50грн.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.
Суддя Бабко В.В.