Справа № 2-506/08;

                                                       ПОСТАНОВА

                                                  ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

30 січня 2008 р.                                                                                                м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва в складі судді Мачули О.М., при секретарях Кузьміній Т.С., Черно О.В., з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3  до Департаменту праці та соціального захисту населення виконкому Миколаївської міської ради про захист права на соціальну виплату, -

                                                         встановив:

10 жовтня 2007 р. ОСОБА_3  звернулась з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення виконкому Миколаївської міської ради про визнання неправомірною невиплати щорічної допомоги в розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та стягнення недоотриманих нею у 1999 - 2007 роках сум в загальному розмірі 5221 грн. 40 коп.

В процесі розгляду справи судом представниця позивачки ОСОБА_1  підтримала позов з викладених підстав, посилаючись на неконституційність постанов уряду і законів про державний бюджет за вказаний період, якими щорічно встановлювались інші розміри таких виплат та обмежувалось встановлене спеціальним законом право її матері на отримання допомоги в більших розмірах, а також просила стягнути заборгованість виходячи з трьох мінімальних розмірів пенсії за віком, оскільки позивачка, як учасниця війни, відповідних нагород не має.

Представник Департаменту праці та соціального захисту населення виконкому Миколаївської міської ради ОСОБА_2  заперечувала проти позову, посилаючись на те, що виплата позивачці щорічної допомоги здійснювалось згідно з відповідними постановами уряду та законами про державний бюджет на кожний рік.

Оцінивши доводи сторін та надані докази, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:

Позивачка є ветераном війни - учасником війни і має право на пільги, встановлені законодавством України для відповідної категорії населення.

Згідно з ч.  5  ст. 14  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1992 р. (далі закон № 3551-ХІІ) учасникам війни  щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком .

Протягом 1999 - 2004 років зазначена допомога позивачці не виплачувалась. В 2005 - 2007 роках зазначена допомога позивачці виплачувалась у наступних розмірах: в 2005 р. та 2006 р. - по 50 грн., 2007 р. - 55 грн.

Відповідно до діючого на час проведення зазначених виплат законодавства позивачка мала право на отримання разової грошової допомоги в наступних розмірах:

у 1999 р. - 45 грн. (15 х 3), виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в 15 грн., встановленого постановою Верховної Ради України № 49/96-ВП від 20 лютого 1996 р. «Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсії за віком, з урахуванням п. 5 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1999 р.;

у 2000 р. - 74,7 грн. (24,9 х 3), виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в 24,9 грн., встановленого Законом України від 15 липня 1999 р. «Про підвищення мінімального розміру пенсій»;

у 2001 р. - 102 грн. (34 х 3), виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в 34 грн., встановленого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2000 р. № 1686/2000 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат пенсіонерам»;

у 2002 і 2003 роках - 141,9 (47,3 х 3), виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в 47,3 грн., встановленого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2001 р. № 1706/2001 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

у 2004 р. - 150 грн. (50 грн. х 3), виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в 50 грн., встановленого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2003 р. № 544/2003 «Про підвищення розмірів трудових пенсій»;

у 2005 р. - 996 грн. (332 грн. х 3), виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в 332 грн., встановленого відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування» від 9 липня 2003 р. та ст. 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 р.» від 19 жовтня 2004 р.;

у 2006 р. - 1077 грн. (359 грн. х 3), виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в 359 грн., встановленого відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік»;

у 2007 р. - 1218 грн. (406 грн. х 3), виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в 359 грн. , встановленого відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік».

Таким чином позивачці недоплачено щорічну разову грошову допомогу в наступних розмірах:

у 1999 р. - 45 грн.;

у 2000 р. - 74,7 грн.;

у 2001 р. - 102 грн.;

у 2002 р. - 141,9 грн.;

у 2003 р. - 141,9 грн.;

у 2004 р. - 150 грн.;

у 2005 р. - 946 (996 - 50) грн.;

у 2006 р. - 1027 (1077 - 50) грн.;

у 2007 р. -  1163 (1218 - 55) грн., а всього 3791,5 грн.

На підставі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів держава не вправі допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини, оскільки відповідно до ст. 8 КАС України людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Крім того згідно з частинами 2 та 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без рівноцінної їх заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

При цьому судом приймається до уваги правова позиція Конституційного Суду України, який, розглядаючи справу щодо пільг, компенсацій і гарантій (рішення КС від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002), зазначив, що практика ревізування пільг, компенсацій і гарантій, наданих законодавчими актами України, суперечить вимогам ч. 4 ст. 28 Закону України «Про бюджетну систему України», який діяв до набрання чинності Бюджетним кодексом України, та ч. 3 ст. 27 зазначеного кодексу.

Більш за те, рішенням КС України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" , якою встановлено, що у 2007 р. виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам війни  здійснюється у розмірі 55 гривень та п. 13 ст. 71,  яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статті 14 закону № 3551-ХІІ в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги, визнані неконституційними .

Незважаючи на те, що закони про державний бюджет на 2005 і 2006 р. не розглядались Конституційним Судом України на предмет відповідності їх аналогічних положень  Конституції України, зміст рішення від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 дає підстави стверджувати про їх  невідповідність в частині регулювання спірних правовідносин Основному Закону держави. Зокрема, як зазначено в наведеному рішенні КС № 6-рп/2007, практика зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає Конституції України, а Верховна Рада України при прийнятті закону про Державний бюджет України була не повноважна включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин .

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України при розгляді справ застосовують як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику Європейського Суду.

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у ст. 1 ч. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Тому при розгляді справи «Качко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплата, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду).

У зв'язку з викладеним Європейський суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету, і який є діючим, та Закону України «Про державний  бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26 рішення Качко проти України).

Таким чином, оскільки правові положення, які передбачають виплату разової щорічної допомоги до Дня Перемоги учасникам війни є чинними, а позивачка є учасником війни і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у виплаті такої допомоги чи зменшувати її розмір.

Посилання представника відповідача на те, що Закон України «Про державний бюджет України» на відповідний рік, тобто спеціальний закон (lex specialis), має перевагу перед Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким встановлені пільги для ветеранів війни, не можуть  бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинного законодавства за ст. 22 Конституції України не допускається.

При оцінці питання стосовно строків звернення з даним адміністративним суд виходить з наступного:

по-перше: на час виникнення більшої частини спірних правовідносин ще не діяв КАС України, а тривалість передбаченого ЦПК України загального строку позовної давності була значно більшою;

по-друге: тривала і послідовна практика уряду та органів соціального захисту населення по нарахуванню та виплаті даного виду допомоги всупереч положенням Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на підставі постанов ВР України, КМ України, а потім - законів про державний бюджет, при наявності суперечливої та непослідовної судової практики з однорідних питань (див. рішення Верховного Суду України по однотипним справам від 4 грудня 2002 р. за позовом ОСОБА_4, від 8 червня 2005 р. за позовом ОСОБА_5), створювала впевненість відповідної категорії осіб, в т.ч. у позивачки, відсутності перспектив і механізму захисту її порушеного права на отримання передбаченої законом державної матеріальної допомоги.

Таким чином, на переконання суду причина пропуску строку звернення з даним адміністративним позовом є поважною, а тому суд вважає можливим його поновити та розглянути позов по суті за весь період заявлених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7 - 12, 69 - 86, ч. 4 ст. 128, ст. ст. 136, 158 - 164 КАС України, суд -  

                                                        постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_3  до Департаменту праці та соціального захисту населення виконкому Миколаївської міської ради задовольнити.

Визнати протиправними невиплату їй у 1999 - 2004 роках щорічної разової грошової допомоги як учасниці війни, а також нарахування та виплату її в 2005 - 2007 роках в меншому розмірі, ніж передбачено ч. 5 ст. 14  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1992 р. № 3551-ХІІ.

Стягнути з  Департаменту праці та соціального захисту населення виконкому Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_3  3791,5 грн. щорічної разової грошової допомоги за 1999 - 2007 роки.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду в строки, передбачені ст. 186 КАС України через Заводський районний суд м. Миколаєва і набирає чинності через 10 днів з дня її проголошення, якщо в цей термін не буде подано заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги.

Суддя:                                                                                                Мачула О.М.