Справа № 0107/9348/2012

Провадження по справі 2-а/122/19/13

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

« 04» квітня 2013 р. Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді - Уржумової Н.В.,

при секретарі - Лапіні С.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного Фонду України, Головного Управління Пенсійного Фонду України в Автономній Республіці Крим, Головного Управління Державної Казначейської служби України в Автономній Республіці Крим про поновлення виплати та нарахування пенсійного забезпечення, нарахування та виплату заборгованості з пенсії, нарахування та виплату компенсації втрати частки доходів, моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку адміністративного судочинства з позовними вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим, Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим по пенсійному забезпеченню військовослужбовців та інших категорій громадян, Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополь, Пенсійного фонду України, Головного управління Державної казначейської служби України в АР Крим про зобов'язання вчинити певні дії, мотивуючі позовні вимоги тим, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України. Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1, виданого Кримським облвійськоматом 24.02.1987 року, ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років (33 роки) з 01.01.1987 року. Дане грошове пенсійне забезпечення він отримував включно до моменту виїзду за кордон, тобто до 1997 року, на постійне місце проживання. Після призначення пенсії за вислугу років, ОСОБА_1 продовжував свою трудову діяльність включно до моменту виїзду за кордон на постійне місце проживання в 1997 році. 16.04.1997 року ОСОБА_1 був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль. До виїзду за кордон позивач був зареєстрований за адресою: Україна, АДРЕСА_1. Розпорядженням територіального органу Пенсійного фонду України на підставі положень ст.ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було припинено виплату пенсії позивачу у зв'язку з виїздом останнього на постійне місце проживання до держави Ізраїль. Починаючи з 1997 року і станом на сьогоднішній день, ОСОБА_1 пенсію не отримував. Не дивлячись на те, що з моменту прийняття Рішення Конституційним Судом України про скасування неконституційних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», практично була усунена причина, що зумовила припинення пенсійних виплат позивачу, в порушення положень ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», протягом 10 днів з моменту усунення причин припинення - поновлення виплати пенсії здійснено не було. Територіальні органи Пенсійного фонду України, відповідно до наданих їм законодавством України повноважень, зобов'язані були прийняти відповідне рішення про поновлення та виплату пенсії позивачу на протязі 10 днів, починаючи з моменту набрання чинності Рішення Конституційного суду України, тобто з 07.10.2009 року. 19.03.2012 року ОСОБА_1 направив до Пенсійного фонду України звернення з проханням роз'яснити йому до якого територіального органу Пенсійного фонду України він повинен звернутися, для розгляду по суті його прохання щодо поновлення нарахування та виплати, призначеної йому по закону, пенсії. 18.04.2012 року позивачем була отримана відповідь, яка містила відмову в поновленні пенсії, на підставі помилкового твердження посадових осіб Управління, що рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009. Одночасно зі вказаним зверненням, 19.03.2012 року ОСОБА_1 також звернувся до Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополь з заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, оскільки до моменту виїзду за кордон на постійне місце проживання, він був зареєстрований саме у цьому районі міста. 16.04.2012 року позивачем була отримана відповідь, в якій зазначалось, що у Управління відсутня можливість розглянути вимогу ОСОБА_1, оскільки цьому управлінні він на обліку не перебував, а також рекомендовано звернутися до Головного управління Пенсійного фонду України АР Крим по пенсійному забезпеченню військовослужбовців та інших категорій громадян. 29.03.2012 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії. 16.04.2012 року ОСОБА_1 отримав відповідь, якою було відмовлено в поновленні виплати пенсії, посилаючись на те, що до теперішнього часу не ухвалений відповідний Закон, який визначає порядок і умови виплати пенсії пенсіонерам, які постійно проживають в державах, з якими Україна не уклала міжнародних договорів по виплаті громадянам України пенсій, які зароблено в Україні. 17.04.2012 року, з метою визначення місцезнаходження своєї пенсійної справи, ОСОБА_1 звернувся до Головного управляння Пенсійного фонду України в АР Крим по пенсійному забезпеченню військовослужбовців інших категорій громадян. Однак, 30.04.2012 року отримав лист, в якому повідомлялося, що з цього питання позивачу вже надавалися роз'яснення у листі від 07.04.2012 року. Тобто, від вказані Управління відмовили ОСОБА_1 у поновленні виплати, призначеної йому по закону пенсії, навіть не надавши інформації стосовно місцезнаходження його пенсійної справи та не повідомивши, в якому саме територіальному органі Пенсійного фонду України, позивач перебуває на обліку, як пенсіонер. Висновок Управління стосовно того що, рішення поширюється тільки на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року суперечить нормам законодавства, а саме ст.ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Посилання Головного Управління Пенсійного фонду України в АР Крим на відсутність законодавства, яке б визначало порядок і умови виплати пенсії пенсіонерам, які постійно проживають в державах, з якими Україна не уклала міжнародних договорів по виплаті громадянам України пенсій, які зароблено в Україні є абсолютно надуманим та абсурдним. Діюче законодавство України містить безліч норм, які регулюють виплату та/або нарахування та/або поновлення та/або перерахунок пенсії. Зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» чітко встановлює порядок нарахування та виплати пенсій. Частиною 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною 3 статті 35 та статтею 46 цього Закону. Частиною 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Відсутність нормативних актів, які конкретизують забезпечення норм Конституції України, не може жодним чином обмежувати конституційні права громадян та їх реалізацію. Посилання на те, що пенсія ОСОБА_1 призначалась на підставі вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року, а не на підставі вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», окремі норми якого Рішенням Конституційного Суду України були визнані неконституційними, не звільняє відповідачів від обов'язку виплачувати пенсію позивачу. Кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав. Також, позивач зазначає у позові, що має право на виплату йому пенсії за минулий час, тобто починаючи з дня прийняття рішення - 07.10.2009 року та по теперішній час, з урахуванням положень ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст.ст. 1,6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». З примірного розрахунку середнього розміру пенсії, в сумі 4000,00 грн. за період з жовтня 2009 року по липень 2012 року, тобто сума недоотриманої пенсії становить 136000,00 грн., а індексація складає 140991,20 грн. Збиток, нанесений діями та/або бездіяльністю відповідачів вимірюється сумою пенсії, що була недоотримана. Також, ОСОБА_1 була завдана моральна шкода, яку він оцінює у 200000,00 грн. та яка полягає в тому, що він, як громадянин своєї країни, який все життя працював на її благо, був цинічно позбавлений матеріального забезпечення, на яке мав право та яке заробив чесною працею. Він був змушений шукати підробітки, щоб якось забезпечити своє проживання, що не могло не відбитися на його психологічному стану, оскільки завдало йому моральних страждань від скоєної несправедливості по відношенню до нього. Враховуючи похилий вік позивача, моральні страждання спричинені вищеописаним відношенням до нього органів пенсійного фонду, суттєво погіршили його стан здоров'я. Також. Позивачем були понесені витрати на правову допомогу в сумі 65000,00 грн. З урахуванням наведеного та з посиланням на ст.ст. 1, 3, 8, 19, 21, 22, 46, 55, 64, 68 Конституції України, ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, рішення Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, ч. 3 ст. 35, ч. 1 ст. 44, ст. 46, ч. 1, 2 ст. 49, ст. 51, п. 16 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ст.ст.1-2, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей», ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», позивач просив суд: зобов'язати Пенсійний фонд України та/або Головне управління Пенсійного фонду України в АР Крим м. Сімферополя АР Крим та/або Головне управління Пенсійного фонду України в АР Крим по пенсійному забезпеченню військовослужбовців та інших категорій громадян та/або Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополь поновити виплату та нарахування належного ОСОБА_1 пенсійного забезпечення з моменту прийняття Конституційним судом України рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009р., тобто з 07.10.2009 року; зобов'язати Пенсійний фонд України та/або Головне управління Пенсійного фонду України в АР Крим м. Сімферополя АР Крим та/або Головне управління Пенсійного фонду України в АР Крим по пенсійному забезпеченню військовослужбовців та інших категорій громадян та/або Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополь та/або Головне управління Державної казначейської служби України в АР Крим: нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 з моменту прийняття Конституційним судом України рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009р. і по сьогоднішній день; та/або нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 одночасно - за 12 місяців з моменту прийняття Конституційним судом України рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009р., а решту заборгованості виплачувати щомісяця рівними платежами, що не перевищують місячного розміру пенсії; зобов'язати Пенсійний фонд України та/або Головне управління Пенсійного фонду України в АР Крим м. Сімферополя АР Крим та/або Головне управління Пенсійного фонду України в АР Крим по пенсійному забезпеченню військовослужбовців та інших категорій громадян та/або Управління пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополь та/або Головне управління Державної казначейської служби України в АР Крим нарахувати та виплатити компенсацією втрати частини доходів громадянину ОСОБА_1 з моменту прийняття Конституційним судом України рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009р. і по сьогоднішній день; стягнути з Пенсійного фонду України та/або Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим м. Сімферополя АР Крим та/або Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим по пенсійному забезпеченню військовослужбовців та інших категорій громадян та/або Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополь та/або Головного управління Державної казначейської служби України в АР Крим моральний збиток в сумі 200000,00 грн.; стягнути з відповідачів судові витрати в сумі 32,19 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 65000,00 грн. (а.с.85-106).

Під час провадження по справі представник позивача звернувся до суду з уточненою позовною заявою та остаточно просив суд: зобов'язати Пенсійний фонд України: поновити виплату та нарахування належного позивачу пенсійного забезпечення з 07.10.2009 року; нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії позивачу з 07.10.2009 року і по сьогоднішній день; нарахувати та виплатити компенсацією втрати частини доходів позивачу з 07.10.2009 року і по сьогоднішній день; стягнути з Пенсійного фонду України на користь позивача моральний збиток в сумі 200000,00 грн.; стягнути з Пенсійного фонду України на користь Позивача судові витрати в сумі 32,19грн. та витрати на правову допомогу в сумі 65000,00 грн.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в АР Крим: поновити виплату та нарахування належного позивачу пенсійного забезпечення з 07.10.2009 року; нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії позивачу з 07.10.2009 року і по сьогоднішній день; нарахувати та виплатити компенсацією втрати частини доходів позивачу з 07.10.2009 року і по сьогоднішній день; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим на користь позивача моральний збиток в сумі 200000,00 грн.; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим на користь позивача судові витрати в сумі 32,19грн. та витрати на правову допомогу в сумі 65000,00 грн.; зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в АР Крим: виплатити заборгованість по пенсії позивачу з 07.10.2009 року і по сьогоднішній день; виплатити компенсацією втрати частини доходів позивачу з 07.10.2009 року і по сьогоднішній день; стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в АР Крим моральний збиток в сумі 200000,00 грн. на користь позивача; стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в АР Крим на користь позивача судові витрати в сумі 32,19грн. та витрати на правову допомогу в сумі 65000,00 грн. (а.с.173-192).

Ухвалою суду від 14.03.2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим по пенсійному забезпеченню військовослужбовців та інших категорій громадян, Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополь про зобов'язання вчинити певні дії були залишені без розгляду (а.с.194).

Представники позивача - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги з урахуванням уточнень, а також просили врахувати письмові пояснення додані до матеріалів справи.

Представник відповідача Головного Управління Пенсійного фонду України в АР Крим - Мємєтов М.Р. заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1, вважав їх необґрунтованими та просив відмовити у задоволенні позову та врахувати письмові заперечення, що були додані до матеріалів справи.

Представники відповідачів Пенсійного Фонду України та Головного Управління Державної Казначейської служби України в АР Крим у судове засідання не з'явилися, повідомлені відповідно до вимог діючого законодавства, надали суду письмові заперечення, просили відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

З урахуванням думки представників сторін по справі, суд ухвали провести розгляд справи за відсутністю представників Пенсійного Фонду України та Головного Управління Державної Казначейської служби України в АР Крим.

Заслухавши доводи представників позивача, заперечення представника відповідача Головного Управління Пенсійного фонду України в АР Крим, оголосивши письмові заперечення Головного Управління Пенсійного фонду України в АР Крим, Пенсійного Фонду України, Головного Управління Державної Казначейської служби України в АР Крим, оглянувши матеріали адміністративної справи та особової справи ОСОБА_1 за №Та-85254, проаналізувавши усі наявні по справі докази та матеріалі справи у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 01.01.1987 року Військовим комісаріатом АР Крим, якому до 01.01.2007 року належала функція призначення та виплати пенсій, ОСОБА_1 була призначена пенсія за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а у 1997 році припинена виплата пенсії у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, що підтверджується матеріалами особової справи ОСОБА_1

Порядок та умови пенсійного забезпечення осіб, що виїхали на постійне місце проживання за кордон на час виникнення спірних правовідносин, тобто у 1997 році визначалися Законом України «Про пенсійне забезпечення». А саме, частинами 1, 2 статті 92 цього Закону встановлено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Вказана редакція Закону діє й на теперішній час.

Відповідно до частин 3,4 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення між Україною та державою Ізраїль, який передавач би інші умови призначення та виплати пенсій, на даний час не набрав чинності.

Згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

При зверненні до суду із наведеними вище позовними вимогами, представник позивача посилається на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що набрав чинності з 01.01.2004 року. У зв'язку із чим, вказаний Закон не розповсюджується на правовідносини, що виникли між сторонами по справі у 1997 році, а також факт визнання неконституційними положень зазначеного Закону не змінює правового регулювання спірних правовідносин.

Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачений порядок виплати пенсій особам за кордон, звільненим з військової служби. З урахуванням наведеного, відсутні правові підстави для поновлення виплат та нарахування пенсії ОСОБА_1

Також, як убачається з матеріалів справи, позивач звертався до органів пенсійного фонду із заявами про призначення пенсії та відповідними управліннями йому біли надані письмові відповіді. Будь-які рішення щодо відмови у призначення управліннями не присмалися. Тобто, ОСОБА_1 не звертався із заявою про поновлення виплати та нарахування пенсійного забезпечення.

Крім того, з 01.01.2007 року функція призначення та перерахунку пенсій була передана органам Пенсійного фонду України, у зв'язку із чим всі пенсійні справи, враховуючи й архівні справи, були передані Військовим комісаріатом АР Крим до Головного Управління Пенсійного Фонду України в АР Крим.

Оскільки виплата пенсії ОСОБА_1 була зупинена у зв'язку з його виїздом до Ізраїлю на постійне місце проживання, то справа не була й передана до Головного Управління Пенсійного Фонду України в АР Крим.

Під час розгляду справи у суді, представникам позивача була роз'яснено, що на теперішній час особова справа перебуває у Військовому комісаріаті АР Крим, саме вказаною установою справа була надані суду для дослідження, до органів Пенсійного фонду України ніколи не передавалася. Однак, представниками позивача не була надана згода на заміну відповідача та суд розглядає позовні вимоги ОСОБА_1 у межах заявлених позовних вимог.

Також, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 й у частині нарахування та виплати заборгованості з пенсії, нарахування та виплати компенсації втрати частки доходів.

Враховуючи, що судом не встановлено порушень прав позивача з боку Пенсійного Фонду України, Головного Управління Пенсійного Фонду України в АР Крим, Головного Управління Державної Казначейської служби України в АР Крим, то й відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 9-11, 17-18, 159, 162-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Пенсійного Фонду України, Головного Управління Пенсійного Фонду України в Автономній Республіці Крим, Головного Управління Державної Казначейської служби України в Автономній Республіці Крим про поновлення виплати та нарахування пенсійного забезпечення, нарахування та виплату заборгованості з пенсії, нарахування та виплату компенсації втрати частки доходів, моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя